НАТО: успіхи і невдачі Північноатлантичного альянсу

НАТО 75 років. Україна декларує своє бажання стати членом цього воєнно-політичного блоку. Тож, розглянемо докладніше що таке НАТО і чим воно займалося ці роки.

Дітище «холодної війни»

Виникнення НАТО стало закономірним результатом завершення Другої світової і початком «холодної війни». Світ став біполярним, що означало неминучий глобальний конфлікт двох соціально-економічних систем. Розширення геополітичного впливу з боку СРСР у країнах Центральної і Східної Європи, перетворення їх на сателітів-маріонеток Кремля, викликали бурхливу реакцію на Заході. Окрім країн, «визволених» від нацистів, Радянський Союз захопив частину північного Ірану, активно підтримував китайських комуністів у боротьбі з Гомінданом і спробував здійснити державні перевороти в Греції та Туреччині. Оливи у вогонь підлила перша Берлінська криза 1948 – 1949 рр. Це викликало неабияке занепокоєння у капіталістичному світі.

Попри існування ООН, світовий порядок потребував більш потужної воєнно-політичної організації для підтримання стабільності на планеті. Як відомо, 4 квітня 1949 р. десять європейських (Бельгія, Велика Британія, Данія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія і Франція) і дві північноамериканські держави (Канада і США) підписали у Вашингтоні договір про створення військово-політичного союзу – НАТО (North Atlantic Treaty Organization або Організація Північноатлантичного договору).

Головними цілями НАТО було проголошено: забезпечення безпеки всіх держав-членів, захист демократичних принципів і свобод, протидія комуністичній експансії, сприяння розвитку мирних і дружніх відносин між усіма країнами. Фактично НАТО створили для протистояння СРСР, комуністичній загрозі в Європі та світі, а також контролю за можливим німецьким реваншизмом. До речі, формально СРСР теж «виявляв бажання» бути членом НАТО і навіть двічі (у 1954 і 1983 році) подавав заявки. Але Кремлю делікатно відмовили.

Слід зазначити, що НАТО було не єдиним воєнно-політичним альянсом, що постав в умовах «холодної війни». Військово-політичні блоки під егідою США і Великої Британії були утворені і в Азії: АНЗЮС (з 1951 р.), СЕНТО (1955 – 1979 рр.), СЕАТО (1955 – 1977 рр.), АНЗЮК (1971–1975 рр.). Таким чином, СРСР з усіх боків був оточений військовими блоками і нагадував «обложену фортецю». З вищезгаданих світових клонів НАТО, нині існує лише АНЗЮС. Це така собі «новітня Антанта» у складі США, Австралії і Нової Зеландії.

Реагуючи на створення НАТО з багаторічним запізненням 14 травня 1955 р., за ініціативи СРСР, у столиці Польщі була створена Організація Варшавського договору (ОВД). Цю антагоністичну копію НАТО, сформували країни, де за участі Кремля були встановлені прорадянські режими: Албанія (до 1968 р.), Болгарія, Угорщина, Німецька демократична республіка (НДР), Польща, Румунія, СРСР, Чехословаччина. Зі створенням ОВД, протистояння двох систем набуло блокового характеру.

Цілями Варшавського договору проголошувалися: забезпечення безпеки держав-учасниць Договору і підтримка миру в Європі. Головна загроза миру, на думку керівництва цих держав, виходила від «агресивного блоку НАТО». Впродовж «холодної війни» склад ОВД залишався майже незмінним. Лише у 1963 р. долучитись до союзу захотіла Монголія. Однак їй відмовили.

Натомість лави НАТО періодично розширювались. У 1952 р. членами альянсу стали Греція та Туреччина, у 1955 р. – Західна Німеччина (ФРН). Останньою 16 країною що приєдналась до НАТО під час «холодної війни» була Іспанія (1982).

Варшавський договір проіснував до початку 90-х років. У жовтні 1990 р., після об’єднання з ФРН з ОВД вийшла Східна Німеччина (НДР). У зв'язку з руйнуванням комуністичних режимів, 1 липня 1991 р. Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СРСР і Чехословаччина підписали у Празі протокол про припинення дії Варшавського договору. Тобто «соціалістичне НАТО» припинило своє існування ще до розпаду Радянського Союзу і завершення «холодної війни».

На відміну від ОВД, по завершенню протистояння двох систем, НАТО не тільки не зникло: воно почало розширюватись. Курс на друге розширення НАТО (яке так непокоїть в. путіна) було ухвалено на мадридському саміті у 1997 р. Як результат: у 1999 р. членами альянсу стали Польща, Чехія, Угорщина. Найбільш врожайним роком розширення НАТО став 2004 р., коли в НАТО вступили колишні країни народної демократії: Болгарія, Румунія, Словаччина, Словенія, а також донедавна радянські республіки: Естонія, Латвія і Литва. Через 5 років блок поповнили Албанія та Хорватія, в 2017 р. – Чорногорія, а у 2020 р. – Північна Македонія. До речі, останній (у зв’язку з непоступливістю Греції) довелося навіть змінити назву власної країни.

На тлі подій російсько-української війни доєднались до альянсу сусідка росії – Фінляндія (2023) і «вічно нейтральна» з 1815 р. – Швеція (2024). Станом на сьогодні чисельний склад НАТО налічує 32 країни, три з яких: США, Великобританія і Франція володіють ядерною зброєю.

 Індивідуалізм і єдність країн НАТО

На перший погляд НАТО виглядає як цілісна і монолітна організація, девізом якої є вислів: «Animus in consulendo liber» («У раді дух вільний»): втім, так було не завжди. Кризовими стали 1960-ті роки. За ініціативи імпульсивного президента Шарля де Голля французи почали реалізовувати власну ядерну програму. Точилася боротьба алжирців за незалежність. Не отримавши належної підтримки від країн-союзників 21 лютого 1966 р. Франція вийшла з НАТО. Двадцять дві бази НАТО ліквідовувались на території Франції, а штаб-квартира альянсу переїхала з Парижа до Брюсселя. Примітно, що повернення Франції відбулося лише у 2009 р. за часів правління Н. Саркозі.

У 1974 р. загострилась релігійно-етнічна ситуація навколо острова Кіпр. Розпочалися воєнні дії між греками-кіпріотами і турками-кіпріотами. Протиборчі сторони підтримували Греція і Туреччина – обидві члени НАТО. Остання навіть ввела на острів свої війська. Кіпрська криза мало не призвела до греко-турецької війни. Урешті-решт, Кіпр було поділено на грецьку і турецьку частини. Не отримавши допомоги у вирішенні кіпрського питання з боку членів альянсу, Греція у 1974 р. вийшла зі складу об’єднаного командування НАТО. Повернення Еллади до НАТО відбулось у 1980 р.

Радянська пропаганда наголошувала, що НАТО – це агресивний воєнно-політичний блок, який втілює політику американського імперіалізму на світовій арені. Однак парадокс полягає в тому, що під час «холодної війни» об’єднана коаліція жодного разу відкрито не втручалась у внутрішні справи держав і офіційно не брала участь у жодному міжнародному конфлікті. Заворушення у країнах Східної Європи, пов’язані з подіями в Угорщині 1956 р., Чехословаччині 1968 р., Польщі 1980 р.; довготривалі радянсько-югославські суперечки розглядались як внутрішні проблеми всередині соціалістичного табору. Стосовно цих подій НАТО дотримувалося нейтралітету.

Водночас, при реалізації власних стратегічних інтересів, окремі країни-члени НАТО діяли самостійно. Прикладом чого є: перша індокитайська війна 1946 – 1954 рр., корейська війна 1950 – 1953 рр., франко-алжирська війна 1954 – 1962 рр., Суецька криза 1956 р., американо-в’єтнамська війна 1955 – 1975, арабо-ізраїльські війни 1967, 1973, афганська війна 1979 – 1989, конфлікт навколо Фолклендських островів 1982 р. і навіть війна в Перській затоці 1990 – 1991 рр.

Узгодження позицій досягалось лише в умовах загрози для когось з членів НАТО, або усього альянсу. Для цього існувала знаменита п’ята стаття Статуту Північноатлантичного блоку. Тоді об’єднана коаліція гуртувала свої зусилля. Так в умовах другої Берлінської 1958 – 1963 рр. та Карибської кризи 1962 р. НАТО виступило єдиним фронтом оголосивши повну бойову готовність, включно з можливим використанням ядерної зброї. При цьому 5 стаття НАТО жодного разу не була застосована, а прямого безпосереднього зіткнення з державами ОВД так і не відбулося. У боротьбі за країни «третього світу» НАТО використовувало проксі-сили, а країни-члени традиційно діяли «під чужим прапором».

 Північноатлантичний альянс після завершення «холодної війни»

По закінченню «холодної війни» функції альянсу дещо розширились. З 1991 р. НАТО взялось за виконання завдань з підтримання миру в зонах конфліктів поза межами дії альянсу, чим забезпечила собі провідну роль у багатонаціональних операціях з врегулювання кризових ситуацій та відкрила шлях для широких домовленостей про співпрацю з іншими організаціями. Саме з цього часу НАТО, (головним чином в особі США) періодично виступає в ролі арбітра політичних процесів, приймаючи безпосередню участь у врегулюванні окремих міжнародних конфліктів.

Першою, за понад 40 років існування військовою операцію за участю НАТО, стало авіаційне і морське блокування узбережжя Адріатичного моря і бомбардування сербських військових об’єктів навколо Сараєво. Ці дії були викликані Боснійською війною 1992 – 1995 рр. що спалахнула на тлі розпаду Югославії. Втручаючись у конфлікт на Балканах (під впливом етнічних чисток у Сребрениці), НАТО діяло з санкції ООН.  Військова операція отримала назву «Обдумана сила».

Черговий балканський конфлікт 1999 р. пов'язаний з геноцидом албанського населення Косово, змусив НАТО вдруге втрутитись у його вирішення. Цього разу санкції ООН отримати не вдалося, адже росія ветувала усі резолюції пов’язані з врегулюванням сербсько-албанських протиріч. У березні-червні 1999 року НАТО провело повітряну операцію в Югославії, завдаючи точкові удари високоточною зброєю по військових об’єктах сербської армії. Відповідно резолюції Радбезу ООН № 1244, 12 серпня 1999 р. НАТО ввело в регіон міжнародні сили KFOR (Kosovo Force) відповідальні за забезпечення стабільності в Косово. Як наслідок, Сербія була змушена вивести війська з Косова, край перейшов під  управління ООН. У 2008 р. Косово проголосило незалежність.

Першою об’єднаною операцією НАТО у XXI ст. стало санкціоноване ООН (резолюція №1386), введення військ до Афганістану. Ці дії були викликані терористичною атакою 11 вересня 2001 р. на США міжнародною терористичною організацією Аль-Каїда, на чолі з Усамою Бен Ладеном.

Входженню до Афганістану передувала операція «Ігл есіст» 2001 – 2002 рр. з патрулювання радіолокаційними літаками НАТО території США. Саме тоді вперше було застосовано фундаментальну оборонну статтю № 5. Після «подій 9/11», НАТО фактично оголосило хрестовий похід проти світового тероризму. Вторгнення коаліції до Афганістану отримало назву операція «Нескорена свобода».

Спеціальна військова операція переросла у війну, що розтяглася на довгі 20 років. Вона вважається найдовшим воєнним конфліктом за участі армії США. Витративши трильйони доларів і не досягши стратегічної мети, 31 серпня 2021 р. НАТО вивело свої війська з Афганістану. Країну знову захопив Талібан. Авторитет НАТО і передусім США на міжнародній арені суттєво впав. Авторитарні країни сприйняли цей крок як прояв слабкості і навіть занепаду США.

На 2001 р. припала участь НАТО у врегулюванні політичної ситуації на запрошення уряду Македонії. Країни альянсу провели три операції «Есеншал гарвест» у боротьбі проти албанських повстанців та операції «Конкордія», «Ембер Фокс» і «Елайд хармоні». Три останні передбачали захист спостерігачів від ОБСЄ на теренах Македонії. Завдяки втручанню країн НАТО вдалося досягти стабільності в регіоні, запобігши черговій можливій війні на Балканах.

У 2003 р. НАТО розпочинає агресивну воєнну кампанію проти Іраку (операція «Свобода Іраку»). Інтервенція альянсу відбувалась без санкції ООН. Формальним приводом до вторгнення в Ірак стали звинувачення президента країни Саддама Хусейна у виробництві зброї масового ураження і співпраця його режиму з міжнародним тероризмом, зокрема з Аль-Каїдою.

За короткий проміжок часу коаліції вдалося повалити іракський режим. Війська США та їхніх союзників перебували в країні до 2012 р. Під контролем американців були проведені вибори та сформовано уряд та інші органи влади. Станом на сьогодні Ірак являє собою неконтрольовану, нестабільну і економічно нерозвинену країну. Негативним наслідком Іракської війни стала активізація національно-визвольних рухів/терористичних, які вдаються до методів бандитизму і ескалації насилля. Варто нагадати що сучасна Ісламська держава Іраку і Леванту (ІДІЛ), є правонаступницею «Ісламської держави Ірак», утвореної 2006 р. шляхом злиття радикальних ісламістських угруповань на чолі з місцевим підрозділом «Аль-Каїди». Ліквідувавши одне зло, НАТО породило інше.

У 2005 – 2007 рр. члени Північноатлантичного альянсу надавали логістичну та військову допомогу Африканському союзу (AMISOM) в ході врегулювання Дарфурського конфлікту, що спалахнув у Судані. НАТО забезпечувала транспортування повітрям близько 37 тисяч військовослужбовців у складі AMISOM, а також підготувала понад 250 представників AMISOM. Цього ж року НАТО надало фінансову підтримку США у зв’язку із шкодою, завданою ураганом «Катріна» та Пакистану для подолання наслідків землетрусу, що залишив без даху над головою 4 млн людей.

На 2008 – 2009 р. припала боротьба флоту НАТО проти сомалійських піратів (операції «Союзницький постачальник», «Союзницький захисник», «Океанський щит») в Аденській затоці. Сили НАТО виконували завдання зі спостереження та забезпечення стримування й придушення піратства і озброєного грабежу, що загрожують морським шляхам сполучення і економічним інтересам.

Без регулюючої ролі НАТО не обійшовся і лівійський конфлікт 2011 р. Громадянська війна, що спалахнула в Лівії під впливом «арабської весни», була спрямована на повалення диктатури Муаммара Каддафі. Втручання країн НАТО відбулося з санкцій ООН №1970 і 1973. Формально такий крок був викликаний захистом цивільного населення та задля унеможливлення перекидання озброєнь та військових сил з боку лівійського диктатора.

Запровадження безпольотної зони, означало втягування НАТО у війну проти Лівії. Почалися ракетні обстріли і бомбардування військових об’єктів та об’єктів критичної інфраструктури. Північна Корея, росія і Ліга Арабських держав виступили проти таких дій. Однак було вже пізно. Врешті-решт лівійську армію було розгромлено, а Каддафі жорстоко стратили повстанці. Роль НАТО у «примусі до миру» була ключовою.

Громадянська війна в Лівії вдруге спалахне у 2014 – 2020 рр. Для врегулювання конфлікту переконливим стане епізодичне втручання з боку США та Великобританії. Ймовірно, розуміючи можливості НАТО, конфліктуючі сторони владнали усе шляхом переговорів.

НАТО й Україна на сучасному етапі

З початком російсько-української війни вступ нашої країни до НАТО набув неабиякої актуальності. 30 вересня 2022 року президент В. Зеленський подав заявку на вступ до НАТО у пришвидшеному порядку. Однак на Вільнюському саміті НАТО 11 – 12 липня 2023 р. запрошення Україна так і не отримала. Натомість нашій країні було обіцяно вступ без ПДЧ – плану дій щодо членства.

Виникла парадоксальна ситуація: з одного боку регулярні зустрічі країн альянсу у форматі «Рамштайн» ухвалюють пакети військової допомоги. З іншого – президент США Джозеф Байден офіційно заявив, що Україна обов’язково стане членом НАТО, але після перемоги у війні.

Роль НАТО в умовах збройної агресії росії проти України носить переважно декларативний характер. Низка експертів стверджують, що Північноатлантичний альянс, так само як і ООН, повністю себе дискредитували. Системи світової безпеки, що склалася після Другої світової і «холодної війни» більше не існує.

Вочевидь, на тлі кризи і недієздатності ООН і ОБСЄ, НАТО потребує глобального переформатування військово-політичної тактики і стратегії. Передвиборчі гасла Д. Трампа, щодо майбутнього альянсу, більшість членів альянсу сприйняли з тривогою. Посилюється роль Франції, яка, відповідно до заяв президента Е. Макрона претендує на роль європейського лідера НАТО. Не виключена безпосередня участь деяких країн НАТО в російсько-українській війні.

Чи призведе це до початку Третьої світової війни – сказати важко. Залишається сподіватись, що свій 80-річний ювілей НАТО зустріне як реальна, впливова міжнародна коаліція, що здатна ефективно вирішувати завдання з врегулювання світових конфліктів і підтримання миру. Створене задля гарантій безпеки, НАТО має пройти глобальний мілітарний іспит, склавши який, воно або стане сильнішим, або зникне як архаїчний військово-політичний рудимент «холодної війни».

 Олександр Салтан, кандидат історичних наук, для "ОстроВа"

Статті

Світ
02.11.2024
09:36

“Катування з боку російських солдатів досягло рівня систематичної, схваленої на державному рівні політики”. Огляд західних медіа

“Порівняв безперервні атаки, які українські сили намагаються відбити, з “постійною грою у ‘вбити крота’, коли нові кризові точки виникають швидше, ніж з ними можна впоратися”. Це дозволяє Росії швидко просуватися вперед, коли вона знаходить слабке...
Донецьк
31.10.2024
07:53

До Донецька повертаються люди, щоб продати квартири

Усі, хто їде до Донецька, знають, що без російського паспорта вхід до будь-якої «державної» установи закрито. Тому насамперед вони йдуть у паспортний стіл та подають документи на набуття російського громадянства. «Продамо квартиру і порву цей...
Світ
30.10.2024
08:00

«Київський «гросмейстер» намагається знову обвести нас навколо пальця». Російські ЗМІ про Україну

Навіть якщо уявити, що Росія взимку припинить завдавати ударів по українській енергетичній інфраструктурі, владі України буде надзвичайно важко пройти зимовий період без потрясінь
Всі статті