«На полі бою французькі солдати просто розбіжаться». Російські ЗМІ про Україну

Діалог Росії і США неможливий до завершення в Україні "спеціальної військової операції", а "повністю убезпечити" Придністров'я, де мешкає "200 тисяч громадян Росії", не вдасться, не вийшовши на кордони Одеської та Миколаївської областей. Про це "Парламентской газете" заявив перший заступник голови Комітету Ради Федерації РФ з міжнародних справ Володимир Джабаров...

«Поки ми не відсічемо Україну від Чорного моря...»

Формально колишній генерал КДБ-ФСБ Джабаров на сторінках "Парламентской газеты" нарікає, що "розраховувати на початок діалогу Москви і Вашингтона складно": "Нам потрібна стабільна ситуація. Нам потрібно, щоб блок НАТО не наближався до наших кордонів, а на території України не втілився проект "анти-Росія"... Я не думаю, що щонайменше до закінчення СВО ми зможемо з Америкою про щось вести переговори".

А на запитання про позицію президента Франції Еммануеля Макрона щодо "можливого відправлення військ НАТО на Україну", Джабаров суворо коментує: "Я думаю, головна мета тут - промацати настрої Росії і нашого керівництва... Макрон при цьому заявив, що він про свої слова не шкодує. Я думаю, тут ще зіграла роль його натура. Він нарцис, йому хочеться постійно бути в центрі уваги. Такий собі маленький наполеончик. Він навіть зовні на нього трохи схожий. Ось тільки проблема в тому, що за своїм внутрішнім змістом це політик жодного разу не рівня Наполеона. Та й боєготовність французької армії викликає великі питання. Остання велика війна, в якій вона брала участь, - це якраз кампанія Наполеона Бонапарта, з часів якої минуло двісті з гаком років. Так, був ще опір генерала де Голля, але в дуже-дуже невеликих - я б навіть сказав, мізерних - обсягах. Тому думаю, що на полі бою французькі солдати просто розбіжаться, почувши перші ж постріли".

Дуже суворий Джабаров і щодо "високопоставлених офіцерів бундесверу", (аудіозапис розмови яких нібито перехопила російська розвідка), які "обговорюють можливість атакувати Кримський міст". 

"...Якщо така бесіда насправді відбулася, то в Німеччині точно не все гаразд. Німців, судячи з усього, підводить історична пам'ять - вони забули, що перенесла їхня нація в період 1941-1945 років. Не хотілося б їм нагадувати, але якщо доведеться - це буде незворотною катастрофою для німецького народу. Що означає "бомбити Кримський міст"? Якщо йдеться про повітряне бомбардування, то за штурвалом бомбардувальника мають сидіти німецькі пілоти. Якщо про ракети - то на це здатні зараз тільки Taurus, знову ж таки німецького виробництва. Тому в будь-якому разі, я думаю, здійснивши свій план або якимось чином посприявши ЗСУ в його здійсненні, Німеччина сама себе підставить, втягнувшись у відкрите протистояння з Москвою. Але все ж сподіваюся, там до цього не дійдуть", - і лякає, і застерігає Джабаров.

На запитання газети, "як ми можемо допомогти Придністров'ю?", він відповідає: "Ми розуміємо, що Придністров'я - це анклав між Молдовою та Україною. У нас із ним немає спільного кордону, але там живе 200 тисяч громадян Росії. Там перебувають наші миротворці, яких потрібно забезпечувати продуктами, запчастинами, паливом тощо. І якщо це забезпечення перерветься, звичайно, виникне питання - що робити далі? Ми ж не можемо кинути наших людей без підтримки".

"Зараз, на мій погляд, дипломати повинні докласти всіх зусиль, щоб переконати владу Молдови не влаштовувати блокаду Придністров'я, - грізно повчає російський "сенатор". - Зокрема й тому, що блокада завжди закінчується сумно - насамперед для тих, хто її влаштовує. Я думаю, що, якщо цього не станеться, якщо пані Санду, яка стоїть уже в передбаннику НАТО і Євросоюзу, не зрозуміє, що вона веде свою країну до катастрофи, потрібно буде розв'язувати питання, які виникають, уже іншими шляхами".

"Але тут виникає інше завдання - на мій погляд, поки ми не відсічемо Україну від Чорного моря і через Одеську та Миколаївську області не вийдемо до кордонів Придністров'я, ситуація там залишатиметься важкою. Плюс не забувайте про те, що в Придністров'ї залишилися величезні склади артилерійських снарядів, які свого часу вивозили зі Східної Європи після розпаду Організації Варшавського договору. Я думаю, ЗСУ на них уже зараз поглядають. Тож запитань дуже багато", - побоювано коментує Джабаров.

І підсумовує з явною обережністю: "Але поки що йдеться тільки про гуманітарну допомогу. І я сподіваюся, що до прямого конфлікту Молдови і Росії не дійде".

«Далеко не все при цьому виходить»

Урядова "Российская газета" явно не потребує думки розсудливих експертів (та й кому вони потрібні в нинішній Росії), а тому періодично публікує міркування якогось "військового експерта" Владислава Шуригіна. Цього разу він переконує, що "в Києві не знають, як вибратися зі "стратегічного глухого кута".

"...Падіння Авдіївки остаточно поставило хрест на теорії Залужного про "прокляття Першої світової" і його ставку на стратегічну оборону. Виявилося, що ніякого "прокляття" немає, і що росіяни цілком успішно штурмують найпотужніші укріпрайони ЗСУ. Причому навіть не вводячи в битви свої стратегічні резерви. Що ж сталося? Чому не вийшло у ЗСУ, але виходить у наших військ? Спробуємо в цьому розібратися. А для початку з'ясуймо, чим штурми Мар'їнки та Авдіївки відрізнялися від штурмів Работиного, Кліщіївки або Вербового?", - задається питанням "військовий експерт".

І спокійно розповідає, за якою "схемою" армія РФ знищує наші міста і селища, називаючи їх "укріпленою українською обороною": "З найочевидніших чинників - на фронт повернулася наша авіація. Понад рік щільність української ППО не дозволяла їй достатньо ефективно підтримувати дії сухопутних військ бомбовими ударами. Робота льотчиків некерованими і керованими ракетами, на жаль, не стала універсальним інструментом "розм'якшення" і "розхитування" добре укріпленої української оборони. Лише поява на фронті авіабомб із керованими модулями планування і корекції - КМПК - повернули нашим сухопутним військам надійний молот для "розбирання" українських "укріпів". Саме авіація дала нашим штурмовим частинам визначальну міць. Досить сказати, що на фінальному етапі штурму Авдіївки по укріпрайонах ЗСУ за добу завдавали до ста ударів коригованими авіабомбами потужністю 500 і 1500 кг".

"Другою очевидною перевагою нашої армії стало створення у складі сухопутних частин штурмових загонів і вибудовування під них усієї вертикалі бойового управління і ураження. У підсумку склалися унікальна вертикально інтегрована система, що об'єднує розвідувально-ударні контури і штурмові групи... Третім "ноу-хау" (за важливістю, можливо, головним фактором наших успіхів), на мій погляд, стали досвід і оперативна майстерність російського командування. За два роки СВО виросло ціле покоління командирів усіх рівнів, які не тільки здобули бойовий досвід, а й встигли закріпити його в академіях... Четвертою стратегічною перевагою стала військово-технічна міць Росії, яка безперервно зростає. Вітчизняний ВПК усі ці два роки безперервно нарощує масштаби виробництва техніки, озброєння, боєприпасів і спорядження...", - хвалиться Шуригін.

"Усе це, на мій погляд, дало змогу на системному рівні реалізувати нашу перевагу над ЗСУ і, зрештою, переламати ситуацію на фронті. Сьогодні ми міцно утримуємо ініціативу, на всіх напрямках тіснимо противника, змушуючи його витрачати резерви і відступати з підготовлених рубежів", - запевняє "експерт".

Щоправда, тут же він не заперечує існування у російських військових "проблем на фронті".

"Потрібно визнати, що ми тільки почали реалізовувати свої переваги і далеко не все при цьому виходить. Але очевидно головне - для нашої армії не існує ніякого "прокляття Першої світової". Ми довели, що вміємо перемагати в будь-яких умовах. Причому перемагати не числом, а вмінням", - наполягає Шуригін.

А тому, хто не повірив, втовкмачує: "Тут дуже важливо пояснити, чому ЗСУ опинилися в глухому куті, про який писав Залужний? Відповідь очевидна: їхній "глухий кут і прокляття" - наслідок стратегічної втрати Києвом своєї ідентичності. Зокрема у військовій справі. Опинившись з 2014 року, по суті, "колоніальною" армією, управління якою здійснювалося з американських і натовських штабів, ЗСУ залишилися без власної військової школи, без національної стратегічної думки. Десять років, сліпо копіюючи і квапливо освоюючи західну військову школу, переходячи на західні бойові статути, західну організацію, західні стандарти і стратегічні концепції, ЗСУ практично повністю демонтували військову школу, що дісталася їм у спадок від ЗС СРСР".

"Як наслідок - стратегічні, оперативні й тактичні західні шаблони, в які вм'яли мізки українського командування й офіцерського корпусу. Як тепер стало зрозуміло, ці шаблони виявилися помилковими. Сучасні західні військові стратегії базувалися на досвіді воєн зі свідомо слабкими противниками, не здатними чинити адекватний опір", - переконує "експерт".

І додає явної бравади: "Тепер в американських штабах триває аналіз і болісний пошук відповіді на "російський виклик". Якщо у США є для цього і власна військово-наукова школа, і необхідні ресурси, то у ЗСУ нічого подібного немає. Є тільки сотні тисяч українців, яких безжально кидають у бій, сподіваючись виграти час і дочекатися рятівної допомоги панів з-за океану. "Глухий кут і прокляття" Залужного не в тому, що ЗСУ бракує снарядів, танків чи літаків. А в тому, що українська військова система не має власних ресурсів для адаптації до швидко мінливої обстановки на фронті. Вона не здатна генерувати власну стратегічну думку, не має власної військової історії, своєї національної військової школи".

"Київ два роки воює колоніальною армією. Такі армії війни не виграють. Саме в цьому і полягає "прокляття і глухий кут" ЗСУ", - з пафосом підсумовує "військовий експерт", чомусь жодного разу не згадавши про "стратегічні" російські "м'ясні штурми".

«Навіть із Гітлером у СРСР був пакт...»

Ще один диванний московський експерт - такий собі Василь Стоякін, який називає себе "директором Центру політичного маркетингу", на сторінках газети "Взгляд" розповідає, "де в Україні шукати нацистів".

Тим, хто вирушає на пошуки, Стоякін відразу розтлумачує, як після "державного перевороту в Україні в ніч на 22 лютого 2014 року" формувалася "так звана хунта".

"Звернемо увагу - всі вісім років між початком громадянської війни в Україні та початком СВО не було жодних ознак приходу до влади нацистських партій. В Україні існувала вельми обмежена, але все ж таки демократія, відбувалися вибори, представникам опозиції дозволяли брати в них участь, а 2019 року опозиціонер переміг на виборах... В Україні існувала якась подоба правової держави. Зокрема, притягували до відповідальності і "героїв" Майдану та АТО. Найвідоміші прецеденти - справа "Торнадо" та справа про вбивство журналіста Павла Шеремета. До речі, злочини "торнадівців" відбувалися в зоні АТО. Жодного разу не було спроб організації нацистського перевороту. Нацистські добробати не рушили на Київ ні за своєю ініціативою, ні за ініціативою Коломойського (його заколот було придушено одним дзвінком американського посла)", - переказує Стоякін "свою" історію України.

І продовжує в тому ж дусі: "Перед початком СВО існувала думка, що впроваджені в силові структури представники нацистських структур тримають Зеленського в заручниках, а сам він мріє позбутися їхнього контролю... Уже на прикладі Маріуполя стало зрозуміло, що це, скоріше, "Азов" перебуває в заручниках у Зеленського. Західні уряди зробили свої висновки зі спроб використати у своїх інтересах фашистів у 1930-ті роки - інструмент вийшов з-під контролю і для того, щоб його втихомирити, довелося затратити багато сил...".

"Які ж висновки потрібно зробити нам?", - запитує "політичний маркетолог" Стоякін і відповідає: "1. Український режим безумовно нацистський - він орієнтований на поширення тоталітарної націоналістичної ідеології та геноцид росіян. 2. Він не схожий на класичний тоталітарний режим: тут немає НСДАП, есесівців у гарних мундирах від "Хуго Бос", концтаборів і біснуватого фюрера (його, щоправда, чудово замінює біснуватий клоун). Ба більше, "справжні" (з НСДАП і "Хуго Боссом") нацисти там забиті під шконку і жорстко контролюються правоохоронними органами. Їм дозволено тільки те, що дійсно потрібно. 3. У наявності "фелькішер беобахтер": державна пропаганда жорстко централізована, замість новин окремих телеканалів - єдиний телемарафон. Уся інформація контролюється "Центром протидії дезінформації" і ЦІПсО".

"Відповідно, коли ми говоримо про денацифікацію, треба правильно розставляти акценти. Радикальні націоналістичні партії та сформовані за їхньою участю військові підрозділи - річ, зрозуміло, мерзенна. Але зовсім не вони роблять Україну нацистською державою. Україну нацистською державою робить нав'язана Заходом ідеологія і пропаганда. Відповідно і завдання денацифікації - заборона націоналістичної ідеології та "зачистка" інформаційного простору... Загалом, щоб ліквідувати в Україні нацистський режим, необхідно тримати її під контролем Росії або у складі Росії. Тут західна пропаганда, яка стверджує, що Росія має намір захопити Україну, в чомусь має рацію - тривале мирне співіснування із залежною Україною для нас неможливе. Це, щоправда, не означає, що ми не можемо йти на тимчасові угоди (навіть із Гітлером у СРСР був пакт про ненапад). І це не означає, що Україна ніколи не буде становити загрозу для своїх західних союзників", - цілком серйозно підсумовує Стоякін.

«Потрібно перестати гархоритися»

Ласі на "жовтизну" "Аргументы и факты" розповіли, як "комбриг змусив жіночий взвод ЗСУ заробляти голими фото".

Газета розкриває "правду", називаючи і прізвище комбрига, і номер бригади, де "влаштували бізнес зі здачі в оренду західної техніки та розміщення в інтернеті інтимних фото жіночого взводу".

"Ті, хто не готовий платити або зніматися голими, воюють старою зброєю і займаються евакуацією загиблих бійців. Ця історія стала вже нормою для збройних сил України (ЗСУ), кажуть російські експерти", - переконує "АиФ".

Ба більше, "цю інформацію перевірили російські блогери" і тепер це точно - "у розпорядження комбрига надійшов взвод дівчат, призваних у рамках жіночої мобілізації. І той не розгубився, а влаштував прибутковий бізнес".

Дізнавшись від "АіФ" про те, що в Україні, виявляється, є "жіноча мобілізація", дізнаємося і про інше - "частину дівчат змусили зареєструватися на сайті, де розміщуються інтимні фото і відео. А тих, хто відмовився, відправили евакуювати трупи бойовиків бригади на передній край".

"Ця історія не нормальна, але в рамках нинішнього становища в ЗСУ це вже стає звичайною практикою", - запевняє газету якийсь "експерт загальноросійського руху "Сильна Росія" з міжнародних питань, член Ради з прав людини при президентові РФ" Олександр Іонов.

"Ця бригада під Кремінною втратила всю свою боєздатність. Її довго не ротували. Командування, по суті, відмовилося від своїх бійців, що для українських бійців уже стало нормально. Хоча ці підрозділи формувалися, як провідні карательні і добре оснащені. Але щойно вони зіткнулися з російською зброєю, одразу ж були розбиті. І їхнім єдиним виходом до існування стала, по суті, проституція і спекуляція матеріально-технічною базою. Це, безумовно, справжнє обличчя ЗСУ і націоналістів, які пішли воювати проти мирного населення Донбасу", - полум'яно проголошує фахівець із проституції та спекуляції Іонов.

І, запевняє він, "на сьогодні єдиний шанс для солдатів ЗСУ - здача в полон".

"Потрібно перестати гархоритися і скласти зброю. Російська Федерація дає гарантії для тих, хто добровільно перейшов від каральної операції в бік адекватності. І, відповідно, крім того, що перестають ганьбитися, вони зберігають собі життя [в полоні]. Тому що після м'ясних штурмів, у яких брала участь і ця бригада під Кремінною, у них з особового складу дуже мало залишилося від старої ротації, вона майже не поповнюється. Її або розформують, або вони перетворяться на полчища, які будуть мародерствувати всередині себе і в приватному секторі, де вони розташовані", - передрікає "правозахисник" Іонов.

І, мабуть, для перестраховки уточнює: "Тому та ганьба, яку військовослужбовці ЗСУ змушені переживати, винятково заслуга Зеленського і вищого командування ЗСУ"...

Огляд підготував Михайло Карпенко, "ОстроВ"