Чи можна релокувати ауру? Досвід одного культурного проєкту з Луганщини

«Ми віримо, що повернемось на Луганщину, – каже двічі переселенка авторка проєкту «Аура міста», Оксана Очкурова. – І якщо раніше ми своїм проєктом намагались відкрити світу Старобільщину та Луганську область в цілому, то тепер наша мета – допомогти переселенцям пережити травму, біль вимушеної евакуації. Допомогти завдяки мистецтву, арттерапії, цікавим екскурсіям, спілкуванню з досвідченим психологом, а головне – завдяки спілкуванню з земляками».

Отже, культурна резиденція «Аура міста», яка цьогоріч має тему «Евакуйовані», стартувала наприкінці вересня у місті Свалява Закарпатської області.

Оксана Очкурова


Що таке резиденція «Аура міста»?

Дослідницька Арт-резиденція «Аура міста» – це навіть не культурна подія, а сукупність культурних подій. Спрощено кажучи, три роки поспіль вона виглядала так: до Старобільська на певний період приїжджали митці з різних регіонів України; хтось із них проводив для бажаючих майстер-класи з того чи іншого виду мистецтва, хтось прикрашав муралами сірі бетонні стіни, хтось робив добірку інтерв’ю з цікавими місцевими особистостями, хтось допомагав робити карту Старобільщини, на якій були позначені найцікавіші туристичні родзинки…

Кожного разу низка подій була об’єднана спільною темою. Наприклад, туристична привабливість регіону, або проблеми реабілітації ветеранів АТО/ООС…

Починаючи з 2019 року, «Аура…» приваблювала до Старобільська тих, кому небайдужі культура, мистецтво, туризм, історія Луганської області та Старобільщини зокрема. Попри віддаленість та незручну логістику, попри слабку «розкрученість» регіону як туристичного в Старобільськ приїжджали митці та просто небайдужі люди з різних куточків України. Вони знайомились із регіоном, з його людьми й історією та розповідали про все це світові.

«Спочатку ми дуже боялись, що віддалене провінційне місто може мало кого зацікавити, – зізнається Оксана Очкурова. – І нас приємно дивувало й тішило, що резидентами «Аури міста» прагнули стати митці з різних регіонів України, які раніше навіть слова такого – Старобільськ – не чули».

Картини львівського художника Володимира Немири лишились у дарунок Старобільську після «Аури міста» у 2019 році

«Я брав участь у цьому проєкті, починаючи з другої «Аури…», просто як волонтер. Мене приваблювало спілкування з приїжджими митцями, які завдяки участі в «Аурі…» вперше були у Старобільську й давали нам свого роду нове бачення нашого рідного міста, давали творчий заряд енергії. На проєкті завжди була фантастична атмосфера. Я теж малював мурали біля стадіону... Із гордістю за свій край показував людям з інших регіонів Старобільщину: водив їх на родонове джерело, на Проказинську гору, показував Кривий місток через ручій Козачок...» – згадує Володимир Череватий, нині голова Старобільської районної державної адміністрації, а в той період звичайний місцевий мешканець, закоханий у своє місто.

«На заходи «Аури…» дуже цікаво було ходити, тому що на них можна було зустріти людей з різних куточків України, дуже самобутніх, зі своїм мисленням кожний, – згадує Ольга Татаренко, так само двічі переселенка, як і організаторки проєкту. – Адже таке можливо далеко не кожного дня: коли ти приходиш у своєму місті на якийсь захід і можеш там зустрітись з будь-яким митцем з будь-якого регіону з будь-яким життєвим досвідом та світоглядом. Кожен із них дивиться на твоє місто й бачить його по-своєму, і це наштовхує на нові ідеї з приводу моментів, які ми зазвичай не помічаємо, або помічаємо, але не думаємо про їхню важливість. Це наштовхує на ідеї розвитку міста, власного життя або на нові митецькі ідеї».

Ольга Татаренко під час «Аури міста» в Старобільську у 2019 році

За словами заступниці голови «Дієвої громади» Марини Бражнікової, у 2020-му році «Аура міста» увійшла у п’ятірку найкращих культурних проєктів України за версією Українського культурного фонду». Кожного разу після проєкту у старобільчан залишались не лише почуття гордості за свою малу Батьківщину й усвідомлення її унікальності, а й цілком матеріальні речі: витвори мистецтва в місцевому музеї, фотовиставки, мурали, що прикрашали місто, карта з позначенням найцікавіших туристичних родзинок регіону, приведенні до ладу приміщення, які перед стартом проєкту готували до проведення виставок та інших заходів…

Виставка робіт фотографа зі Старобільська Михайла Світличного, 2019 рік

Зараз регіон в окупації. Але авторки «Аури міста» – членкині ГО «Центр спільного розвитку «Дієва громада» – зробили все для того, щоб проєкт стартував знову. Цьогоріч низка культурних подій в рамках арттерапевтичної програми «Евакуйовані» відбудеться на Закарпатті й буде покликана допомогти тим, хто пережив втрату рідної домівки.



Як це виглядатиме у Сваляві

Отже, у перших числах жовтня до Сваляви приїдуть п’ятеро художників – резидентів «Аури міста» та одна художниця – керівниця резиденції. Цих людей організаторки проєкту відібрали із чотирнадцяти бажаючих після того, як оголошення про проєкт було розміщене в Інтернеті.

Усі п’ятеро резидентів є переселенцями, в тому числі з Луганщини, причому так склалось абсолютно випадково. Керівницею ж резиденції буде львів’янка.

«Усі резиденти протягом проєкту працюватимуть одразу у трьох напрямках», – розповідає Оксана Очкурова.

По-перше, завданням кожного з митців буде створення власного митецького продукту в рамках теми «Евакуйовані». «Тема дуже широка і важка: втрата дому, до якого багато хто так і не повернеться, біль, важка психологічна травма», – кажуть організаторки проєкту. Зрештою абсолютно матеріальний митецький продукт – зразки живопису, вироби з глини, розпис по тканині тощо – залишиться в дарунок місту Свалява, як у попередні роки Старобільську.

По-друге, кожен митець проведе для переселенців та місцевих мешканців певний захід, формат якого обере на власний розсуд – це може бути лекція, пленер, майстер-клас тощо. Подібні заходи у Старобільску свого часу збирали тих, хто хотів побачити своє місто в новому ракурсі, хто прагнув сталого розвитку свого регіону.



Під час лекції від культурологині, менеджерки культури Діани Ігнатенко у 2019 році обговорювали креативні міста.

І по-третє, усі резиденти проведуть для бажаючих арттерапевтичні заняття. І в кожного з тих, хто прийде на заняття, так само лишиться матеріальна пам'ять про проєкт: власноруч зроблені глиняні скульптурки, картини, намальовані аквареллю й написані на холсті. Усі матеріали для цього надають організаторки проєкту.

Крім власне роботи резидентів, програмою передбачено кілька виїзних заходів: екскурсія на озеро Синевир, відвідання інших яскравих локацій Закарпаття.

У заходах «Аури…» братиме участь психологиня, яка також надасть допомогу переселенцям. Передбачається, що проєкт допоможе не лише морально підтримати вимушено евакуйованих українців, згуртувати луганську громаду, хай поки і за межами рідного регіону, але й дозволить резидентам отримати гонорари – нехай і не дуже великі, але важливі для тих, хто змушений будувати своє життя з нуля.



Щоб пережити біль і повернутись

Подієвій частині проєкту передував величезний обсяг підготовчої роботи. У першу чергу треба було переконати партнерів у тому, що ГО «ЦСР «Дієва громада» готова продовжувати працювати над «Аурою…» якісно, професійно й креативно – попри те, що членкині організації так само, як і потенційна аудиторія проєкту, втратити рідні домівки, дехто встиг зазнати «принад» життя в окупації, у декого в окупації залишились близькі…

Переконати партнерів вдалось – «Аура…» знов відбувається за підтримки проєкту «Розбудова структур надання послуг та освітнього потенціалу для психосоціального забезпечення в Україні», що впроваджується GIZ за дорученням уряду Німеччини.

Розробляти концепцію «Аури…» – з одного боку, кожного разу нової, з іншого ж, такої, яка дає відчуття чогось рідного, знайомого – допомагає і те, що Оксана Очкурова є фаховою працівницею культури. У її активі не лише диплом, але й величезний досвід. Так, до 2014 року вона працювала завідувачкою відділу у Стахановському (Кадіївському) Палаці культури імені Горького – того самого, в будівлі якого згодом облаштували свою базу окупанти – «вагнерівці». Після окупації Кадіївки у 2014 році вже в якості громадської активістки весь свій досвід спрямувала на те, щоб змінювати культурний простір Старобільщини, яка стала для неї по-справжньому рідною.

Розробляючи концепцію цьогорічних культурних подій, організаторки одночасно зробили величезну господарську роботу: за короткий час знайшли приміщення для офісу організації, по можливості облаштували його завдяки міжнародним партнерам – з одного боку, нібито з мінімумом зручностей, з іншого ж – станом на початок жовтня тут цілком можливо організувати й провести більшість запланованих заходів.

Показово, що всі засновниці ГО «ЦСР «Дієва громада» станом на 2014 рік були переселенками, які покинули рідні окуповані міста Луганщини і оселились у Старобільську.

«Тоді, у 2014 році, ми дуже хотіли полюбити Старобільськ, – згадує Оксана Очкурова. – І зрештою так і сталось. Тоді ми вперше втратили рідні домівки – Луганськ, Кадіївку, й дуже сильно сумували за ними. Проте тепер, через 8 років, втратили навіть теплі спогади про ті міста... А ось Старобільщину встигли по-справжньому полюбити».

Тому, як підкреслюють організаторки, одна з їхніх цілей – згуртувати навколо проєкту саме вимушених переселенців зі Старобільщини. «І приємно знати, що такі люди дійсно збираються приїхати у Сваляву на «Ауру…», – каже пані Оксана.

Організаторки щиро вірять, що наступна Арт-резиденція знову відбудеться у Старобільську, бо не сумніваються в тому, що повернуться туди.

«Та я взагалі картоплю викопала й відклала на насіння, – напівжартує Марина Бражнікова. – Ми просто зобов’язані повернутись».

Марина Бражнікова



Юлія Сабаєва, Старобільськ – Свалява, спеціально для «ОстроВ». Фото з архівів ГО «Центр спільного розвитку «Дієва громада» та Ольги Татаренко

Статті

Світ
21.11.2024
19:00

Політолог Костянтин Матвієнко: У РФ немає стратегічного запасу, щоб довго продовжувати війну. Вони викладають останні козирі

Ближче до ядерної війни ми не стали, це абсолютно однозначно. Я впевнений, що РФ не наважиться на ядерну ескалацію, що б ми не робили з далекобійними ракетами США та інших країн.
Країна
21.11.2024
18:00

«Рубіж» чи останній рубіж?

«Рубіж» - це справді межа можливостей Москви у конвенційній зброї. Тому йому краще щоб усі думали, що в РФ є така зброя і боялися, ніж знали це напевно. Тим більше, що кількість "Рубежів" може бути суто демонстраційною.
Країна
20.11.2024
13:55

Звільнений з полону оборонець Маріуполя Андрій Третьяков: "Азовсталь", тортури та обмін

Навіть чеченці краще за росіян в плані поводження з військовополоненими. Коли заїжджали чеченці, то ставлення було більш-менш прийнятним. Найгірше ставлення до нас було саме з боку росіян у Таганрозі.
Всі статті