Пластикова кришечка відділяється від пакету і відсортовується окремо, до відходів з пластику. Пакет – це картонний верх і тонка металізована плівка всередині. Їх розділяють вже на складі компанії, яка приймає вторсировину. “Тетрапаки майже ніде не приймають, їх дуже важко переробляти, – пояснює Ростислав Тріска, співзасновник компанії ТОП-ЕКО, яка працює на Львівщині. – Але це потрібно робити”. Пластик і картон у ТОП-ЕКО забере на переробку якесь підприємство. Для більшості мешканців навіть тих громад, де працює компанія Тріски, це все просто сміття. Сміття – це те, чого ви поспішаєте позбутися. Ви не хочете думати про його подальший шлях і життєвий цикл. Ви не хочете мати відповідальності за нього. З тих, хто сортують сміття, багато хто не хочуть знати, що не все з нього можливо переробити. “У нас один переробник бере туш для вій чорну, а блискучу – ні. Тому що її наповнення не буде плавитися, коли почне плавитися все решта. Так само з металізованим шаром, наприклад, на обгортках шоколаду”, – каже Анна Прокаєва, засновниця громадської організації Kharkiv Zero Waste. Частка переробки відходів в Україні – близько 10 відсотків, решта йде на сміттєві полігони, переважна більшість з них – нелегальні. В країнах Європейського Союзу – приблизно навпаки: близько 90 відходів переробляються, тільки невелику частку з них спалюють. Обравши євроінтеграцію, Україна стає на той самий шлях. Докорінна зміна підходів до поводження з відходами – одне з її інтеграційних зобов’язань. Без суттєвої уваги з боку громадськості і медіа реформа вже почалася. “Це хороша справа” Рух Kharkiv Zero Waste почався понад 10 років тому зі щорічної всеукраїнської акції з прибирання стихійних звалищ Let’s Do It Ukraine. Переконавшись, що більша частина сміття в українських парках, лісах, біля водойм – одноразові пластикові пакети, Анна Прокаєва відкрила у Харкові мобільний пункт приймання таких пакетів. Заодно стали приймати й інші відходи упаковки. Мобільний пункт приймання вторсировини трансформувався у стаціонарний екохаб. За кілька років їх було вже шість. Приймали близько 40 видів вторсировини, яку забирали на переробку харківські компанії. “В Харкові сортували всі, – згадує Анна. – Це було круто, це було модно”. Анна Прокаєва. Фото з Facebook-сторінки Kharkiv Zero Waste До ідеї сортування додали ідею повторного використання: в хабах стали приймати непотрібні власникам речі, які могли безкоштовно або за символічну пожертву забрати інші люди. Відкрили екокрамницю з товарами багаторазового використання з натуральної сировини, як бавовняні торби чи бамбукові зубні щітки. Прокаєву і її колег стали запрошувати проводити тренінги і консультації в харківських компаніях. Буквально на початку лютого 2022 року Kharkiv Zero Waste відкрили також офіс у торговельному центрі у Дніпрі, куди їх запросили, щоб навчати місцеві бізнеси скорочувати і сортувати відходи. Знайшли і підприємця, готового використовувати у виробництві ту саму металізовану обгортку: наповнювати нею пуфи. Попередньо провели експеримент: протягом трьох місяців збирали обгортку по всій Україні, наповнили нею десять пуфів, які пошили із вживаних джинсів. Пуфи подарували одній з місцевих бібліотек. Анна каже, що зустріч із зацікавленим підприємцем у неї була призначена на 28 лютого 2022. Фото з Facebook-сторінки Kharkiv Zero Waste В той же рік, 2017, коли Анна Прокаєва відкривала мобільний пункт збору вторсировини у Харкові, на Львівщині Юрій Назар отримав цікаву пропозицію від депутата ради селища під Львовом. Депутат бачив, як у містечках за кордоном мешканці сортують вторсировину у спеціальні кольорові пакети, в яких її забирають на переробку. Готуючись до місцевих виборів, він захотів зробити сортування і переробку відходів частиною виборчої кампанії. Юрій, який на той час вже мав досвід у сфері переробки вторсировини, пристав на пропозицію. Так виникла громадська організація Green Life. Після виборів депутат, який став селищним головою, перестав цікавитися проєктом, але Юрію вдалося розширити його і зробити самоокупним. Перед повномасштабним вторгненням вони з партнером підвели проміжні підсумки: "Якщо порахувати в кубічних метрах, ми здали близько 50 вагонів сировини, яку зазвичай люди або викидають на сміття, або спалюють на городах, вивозять в найближчий ліс, рів, водойму, на жаль”. Це все ще не бізнес, наголошує він: прибуток Green Life – до п’яти тисяч гривень на місяць, ці гроші складають, щоб ремонтувати авто або закуповувати пакети для сортування. Відсортоване сміття готове до вивозу. Фото Facebook-сторінки Green Life Богдан Тріска з сином Ростиславом приєдналися до Green Life в своєму селі, Зимна Вода, з іншого краю Львова. “Я колись мріяв, що це пошириться на всю Україну, що всі будуть сортувати, що всім це треба”, – каже Юрій Назар. За словами Ростислава, він з батьком передусім задумалися, як ефективно позбуватися сміття у їхньому власному будинку. Подивилися, як вирішують проблему в сусідній Польщі. Сьогодні їхнє власне підприємство, ТОП-ЕКО, вивозить вторсировину з п’яти територіальних громад і одного села на Львівщині. Відсортовану в три пакети – пластик, скло і метал, папір – досортовують на більше фракцій на своєму сортувальному підприємстві і продають, як і Green Life, переробникам або заготівельникам. “У нас в планах зробити Львівщину однією зі зразкових областей в Україні. Ми все-таки захід, ми достатньо близько до ЄС, ми хочемо показати своїм прикладом, що сортувати сміття можливо, потрібно і навіть гарно. Це чистота, порядок і зовсім інший рівень культури”, – каже Ростислав Тріска. “Це хороша справа, яка приносить користь всім, і яку робить весь цивілізований світ, – наголошує Юрій Назар. – Але вона потребує підтримки”. Реформа на папері Реформи в сфері поводження зі сміттям, які почалися в Україні у 2018 році, рухалися не тільки успішними ініціативами громадських організацій і, імовірно, навіть не стільки ними. На проблему застарілості системи, яка існує, можливо, ще якийсь час закривали б очі, якби не трагедія на одному з найбільших в країні сміттєзвалищ під Львовом, яка сталася у 2016 році. У травні 2016 на сміттєзвалищі виникла пожежа, яка призвела до зсуву і обвалу великої маси накопичених там відходів, під яким загинули троє рятувальників, які намагалися згасити вогонь. Сміттєзвалище, яке і до того мало сумну славу, отруюючи воду і грунт у найближчих до нього селах, у 2020 році таки почали рекультивовувати. У Львові почали будувати сміттєпереробний завод і поставили окремі контейнери для збору органічних відходів. Ще раніше, у 2018 році, почали діяти нові норми закону “Про відходи”, за якими місцеву владу зобов’язали забезпечувати сортування і вивезення сміття на переробку. У 2023 вступив в силу новий рамковий закон “Про управління відходами”, який скасував закон “Про відходи” і ввів низку нових підходів у цій сфері. Одна з них – відповідальність виробника, якому належатиме дбати про збір і переробку власної тари, як це роблять виробники у країнах ЄС, де до вартості напою додається свого роду залог, який споживачу повертають при здачі пляшки. В супермаркетах для цього встановлюють спеціальні автомати, які приймають тару і видають за нею чек з сумою її вартості, яким можна розплатитися або доплатити за покупку. Для України, втім, це досі далека перспектива. Кабінет міністрів і Верховна Рада поступово приймають постанови і закони, які вводять в дію положення рамкового закону, але відбувається цей процес доволі повільно. Законопроєкт про відповідальність виробника, наприклад, подали ще у жовтні 2023 року, але досі навіть не почали розглядати. Інша справа – імплементація вже прийнятих норм. Роздільний збір сміття, наприклад, з 2018 року так повноцінно і не запрацював. В ідеалі, мешканці мають платити тільки за вивіз невеликої частки сміття, яке неможливо переробити, каже Анна Прокаєва. Так система працює в ЄС. Це те сміття, яке не потрапляє у роздільні контейнери, яких в містах країн ЄС виставляють не по три, а по 6-7 видів для різних видів вторсировини. Це крім автоматів для прийому скляної, пластикової і металевої тари від напоїв. Україні до настільки розвиненої інфраструктури ще дуже далеко. Деякі громади взялися впроваджувати роздільний збір і навіть запустили у себе ж переробку частини відходів, інші ж надалі скидують всі відходи разом і вивозять на сміттєзвалища. Кажуть, що не мають коштів на контейнери для роздільного збору чи сортувальні лінії або що не мають, куди здавати на переробку відсортоване. Ростислав Тріска зазначає, що навіть не всі мешканці громад мають договори на вивіз їхнього сміття, хоча це обов’язково. Про обов’язковий роздільний збір більшості досі навіть не йдеться, попри пропозиції від компаній як ТОП-ЕКО. Запровадження сортування сміття в школах Оброшинської громади на Львівщині. Фото з Facebook-сторінки Оброшинської ОТГ Вартість вторсировини залишається в Україні дуже низькою, багатьом невигідно її збирати і здавати. З іншого боку, є проблема з її якістю. Найважливіше – комунікація Поводженню зі сміттям потрібно вчитися і вчити. Юрій Назар з Green Life каже, що близько двох років знадобилося його організації, щоб навчити і мешканців громади, і власних співробітників правильному сортуванню і прийманню вторсировини. “Коли ми починали, у нас був бусик на 7-8 кубів, але половину з того, що ми збирали, ми викидали. На приймальних базах є певні вимоги до вторсировини. Для мешканців все, що пластмасове, було пластиком, а пластику є кілька десятків видів. Не всі види пластику у нас можна переробити”, – пояснює Юрій. Мешканцям давали роз’яснення у спеціальних чатах, по телефону, особисто під час вивозу відсортованого сміття. Зараз з того, що зібрали, такого, що не переробляється, відсотків п’ять, каже Юрій. З інформаційних матеріалів Green Life. Графіка з Facebook-сторінки організації Підприємства, які займаються переробкою, працюють на дорогому високотехнологічному обладнанні, вторсировина низької якості його руйнувала б. Тому приймають вторсировину тільки від перевірених постачальників, нерідко – з-за кордону, де завдяки добре налагодженій системі гарантована якість. “Сміття має бути дуже грамотно відсортоване і підготовлене: промите, висушене, подрібнене в певну фракцію”, – пояснює Юрій. Коли Kharkiv Zero Waste спробували налагодити збір вторсировини не тільки в Харкові, а й в меншому місті Харківщини, місцеві мешканці їх не зрозуміли. “Ми запропонувпли обмінювати вторсировину на одяг, щоб люди зрозуміли, що вторсировина – це сировина. Нас шарахалися”, – згадує Анна Прокаєва. Відкритий в містечку екохаб довелося зрештою закрити. Замість того, щоб стимулювати роздільний збір сміття, активісти зайнялися інформаційною кампанією. Спочатку вони дослідили склад відходів у вуличних і прибудинкових контейнерах. Виявилося, що близько 40 відсотків від них – органічні. “Ми розробили план, за яким в першу чергу потрібно відбирати органічні відходи, бо вони забруднюють цінну сировину. Встановили компостер. Ми комунікували з громадою, але недокомунікували, бо люди почали приносити органічні відходи у пластикових пакетах”, – розповідає Анна. “Ми переробили інформаційні візуали, написали, що в пакетах неможна викидати, і встановили ще три компостери при ОСББ. Зараз там уже рахують, хто скільки відер органічних відходів кинув у компостер, щоб навесні забрати свій гній для городів”. З інформаційних матеріалів Kharkiv Zero Waste. Графіка з Facebook-сторінки організації Комунікація – це найважливіше в процесі таких змін, каже Анна, спираючись на досвід з компостерами. Також важливо, щоб вела її людина з місцевих: приїжджим не довіряють. Втрати і можливості Крім браку досвіду у громад і браку комунікації з боку влади всіх рівнів, на хід змін в сфері поводження з відходами суттєво впливає війна. Попит на вторсировину сильно впав і відновлюється повільно. Низка підприємств, які займалися або займаються переробкою, зазнали і продовжують зазнавати пошкоджень і руйнувань. Одні призупинили роботу, інші обмежили операції, багато перебралися в безпечніші регіони чи навіть за кордон, обірвавши зв’язки, які формувалися роками. Вторсировини деінде несуть також значно менше. Бізнесу необхідна стабільність, а її більше немає. “До 2022 року ми двічі на тиждень вивозили відходи переробникам або заготівельникам. За перші вісім місяців війни ми вивезли всього двічі”, – розповідає Анна Прокаєва. Для підприємств як ТОП-ЕКО це означає роботу у збиток. У компанії стали шукати можливості участі у тендерах на вивіз вторсировини. Це означало би отримання грошей за вивіз, який в інших випадках компанія здійснює безкоштовно. В одній громаді їм вдалося виграти такий тендер. Тариф символічний – 20 гривень на місяць, але це на додачу до основного тарифу, який платять іншому підприємству за вивіз невідсортованого сміття на полігон. Деякі мешканці вважають, що разом виходить задорого, каже Ростислав Тріска. Деяку вторсировину стало складно чи неможливо продати. Наприклад, Kharkiv Zero Waste ледь мають, куди здавати жерсть. З іншого боку, виросли ціни на скло, яке раніше було радше тягарем через велику вагу і копійчану вартість, каже Юрій Назар. Він сам дещо відійшов від роботи зі збору вторсировини і почав займатися переробкою. Компанія, яку він співзаснував, виробляє міцну і стійку до корозії пластикову плиту з тари, в якій на складах і в магазинах зазвичай тримають пивні пляшки й екзотичні фрукти. “Ми орієнтувалися на те, щоб переробляти пластмасу, якої є тонни і з якою мало хто хоче працювати”, – пояснює Юрій. Підприємство ще тільки напрацьовує клієнтську базу і прибутку поки не приносить, додає він. Kharkiv Zero Waste також стали працювати з новими для себе матеріалами як відходи 3D-принтерів і будівельне сміття, яке утворюється від руйнувань. Цегла з розібраної будівлі готова до повторного використання. Фото з архіву Анни Прокаєвої Організація стала також приймати речі, придатні для відбудови зруйнованих осель, як вікна, двері, сантехніку, в тому числі з-за кордону. На них на Харківщині великий попит, особливо серед тих, хто не можуть отримати державну допомогу на відновлення. Це відповідає головній меті руху Zero Waste – промоції повторного використання речей замість придбання нових. Для Харкова це зараз актуально не тільки безпосередньо через численні російські обстріли: місто помітно збідніло, каже Анна. “Керування відходами починають не з сортування. Починають із запобігання їхньому утворенню”, – наголошує вона.
