Інвестиції в окупації: "схема" на мільярди

Мусуючи тему інвестицій у знищені ними підприємства українського Донбасу, рашисти та їхні посібники з місцевої "еліти" мають одразу дві цілі. Перша – пропагандистська.

Обіцяючи прихід "інвесторів" з Росії на заводи та шахти, які знелюдніли, представники "ДНР"-"ЛНР" намагаються створити ілюзію реальності "світлого майбутнього". І утримати від міграції рештки нечисленного населення. Це важливо, інакше буде просто ні кого грабувати.

Зі свого боку, для Кремля розмови про інвестиції у "нові регіони" – гарна ширма. Вона покликана завуалювати знищення окупантами промислового потенціалу у колись найпотужнішого економічного регіону України.

Друга мета чисто практична. Під цю тему є і створюється безліч можливостей для "розпилу" грошей із федерального бюджету. Саме тому відсутність практичних результатів, тобто інвестицій – нікого не бентежить.

Проте тематичні вкидання в інформпростір робляться регулярно. Один із останніх – заявка російського КамАЗу на оренду зруйнованого окупантами маріупольського об'єднання "Азовмаш".

"Збіг? Не думаю"

«Найпотужнішим» "інвестором" в історії "ДНР"-"ЛНР" була група "Зовнішторгсервіс" харківського зиц-олігарха С.Курченка, який втік. Під його керуванням у 2015-2021 роках металургійні заводи та шахти дійшли неминучого фіналу – повної зупинки.

Неминучого – бо якщо не платити зарплату працівникам, не розраховуватись із постачальниками сировини, не вкладати грошей навіть у ремонти (яка там модернізація) існуючого обладнання, іншого фіналу бути не може.

Не те, щоб у Кремлі якось помилялися щодо бізнес-талантів С.Курченка, віддаючи йому на відкуп головні галузі економіки Донбасу. Це був цілком свідомий вибір. Потрібен був не реаніматор, а ліквідатор.

Екс-гендиректор корпорації "Зв’язокінвест" Є.Юрченко, який змінив "Зовнішторгсервіс" (через свій інвестфонд ім. О.Попова отримав контроль над компанією "Південний металургійний комплекс", яка об'єднала метзаводи та шахти, "віджаті" в українських власників) не належить до цієї категорії.

Але, як раніше зазначав "ОстроВ", до рівня антикризового менеджера він явно не дотягує. Характерний епізод. У 2018 р. на посаді заступника воронезького губернатора Є.Юрченко не протримався й півроку.

За словами губернатора А.Гусєва, заступником Є.Юрченка відповідав за залучення інвестицій у Воронезьку обл. "Але значного припливу інвестицій не сталося", – пояснював згодом А.Гусєв, коментуючи звільнення майбутнього власника ПГМК.

Тому, знову ж таки, вибір Є.Юрченка як нового "головного інвестора" теж був не випадковою помилкою кремлівського режиму.

Не менш показовим є призначення (у липні минулого року) "куратором" Алчевського меткомбінату (від ПГМК) колишнього віце-президента холдингу "Южуралзолото" Є.Потапова. У відкритих джерелах є чимало подробиць про цього менеджера.

Свого часу працював у "Норільському нікелі", одному з найбільших світових гравців. Пішов звідти зі скандалом: акціонери звинуватили його в "завданні значної економічної шкоди". Яка виявилася у підозрілому зростанні витрат і, як наслідок, погіршення рентабельності виробництва в компанії.

За випадковим збігом через рік після приходу Є.Потапова в "Южуралзолото" та призначення невиконавчим директором великої золотовидобувної компанії "Петропавловськ", саме цей "Петропавловськ"... збанкрутував.

Очевидно, що якби у Кремлі справді хотіли відродити промисловість на захоплених територіях, то призначали б на підприємства зовсім інших людей. Адже не можна сказати, що в Росії немає тямущих та успішних топ-менеджерів.

Але щоразу вибір робиться на користь або відвертого ліквідатора, або просто невдахи. Як казав відомий російський телепропагандист: "Збіг? Не думаю".

А побалакати?

До російської окупації вуглепром був основою економіки Донбасу. Наразі більшість шахт у "ДНР"- "ЛНР" кинуто і затоплено. Ті, що продовжують видобуток (хоча б у мінімальному обсязі), можна перерахувати на пальцях. Основна виробнича одиниця – "Комсомолець Донбасу".

Проте, ще у грудні 2022 р. тодішній "міністр вугілля та енергетики ДНР" А.Чортков запевняв журналістів, що деякі "приватні інвестори" вже на підході до донецьких шахт.

"Несподівано з'явилося багато охочих не лише відновити шахти, а й вкласти великі кошти для їхнього технічного переозброєння", – стверджував він. За словами "міністра", було отримано "понад 10 конкретних пропозицій".

Далі у червні 2023 р. на санкт-петербурзькому економічному форумі "глава ДНР" Д.Пушилін обіцяв, що частину шахт передадуть "інвесторам" у ІІ півріччі, тобто до кінця минулого року.

Але ось наприкінці грудня головний інженер шахти "Шахтарська Глибока" Б.Русанов повідомив ЗМІ, що далі розмов справа так і не пішла. "Нашою шахтою цікавляться інвестори, але поки конкретики ще немає, питання опрацьовується", – сказав він.

Будь-який управлінець зі стажем (будь то держчиновник чи менеджер приватної компанії) підтвердить, що "опрацьовувати питання" можна до нескінченності. Таке формулювання на адміністративному сленгу означає, що питання відкладено в "довгу скриньку". І невідомо, чи його дістануть звідти взагалі.

Цікавий нюанс. Потреба в інвестиціях для вуглепрому "уряд ДНР" оцінює у 12 млрд руб. на 3 роки. З них 7 млрд руб. – приватні вкладення. У принципі, це цілком під силу для великих гравців.

Наприклад, той самий якутський "Колмар" у 2018-2023 роках інвестував у виробництво 112,8 млрд руб., тобто в середньому по 18,8 млрд руб. на рік. Але, як зазначали росЗМІ у грудні 2022 р. із посиланням на урядові джерела, шахтами в "ДНР" зацікавилися лише невеликі компанії. Для яких потрібні суми є непідйомними.

Звісно, під такі цілі можна залучити інвестиційний кредит у банку. Ось тільки… Через рік, наприкінці листопада 2023 р., "заступник голови уряду ДНР" В.Васильєв на нараді в Раді Федерацій прямо заявив, що "при поточних відсоткових ставках від 18%, а насправді банки видають під 24%, інвестування (у підприємства на окупованих територіях - авт.) неможливо".

Це навіть якщо не брати до уваги повальну мобілізацію "могілізацію" шахтарів. Вона призвела до того, що тепер інвестору треба не лише принести на шахту великі гроші, а ще й привезти звідкись своїх працівників. Бо місцевих не залишилося.

У принципі з металургією все те саме, що і з вуглепромом. Д.Пушилін на петербурзькому форумі обіцяв, що Маріупольський меткомбінат Ілліча (ММКІ) буде відновлено до 2025 року.

А в січні ц.р. російський Фонд розвитку територій (ФРТ) повідомив, що відповідний проєкт став найбільшою інвестиційною декларацією у вільній економічній зоні (ВЕЗ) "Маріуполь".

Він передбачає інвестиції обсягом 867,6 млн руб. ($9,84 млн за поточним комерційним курсом) та дозволить створити понад 1,5 тис. робочих місць.

Тепер згадаємо, що до великої війни на комбінаті працювало 14 тис. осіб (2020 р.). І що українська група "Метінвест", до якої входить підприємство, оцінила вартість його відновлення у $15 млрд. Термін будівництва – 7 років, з них 2-3 роки лише на розчищення та підготовку майданчика.

Це саме повне відновлення комбінату плюс перенесення туди низки виробничих ліній із повністю зруйнованої "Азовсталі". Таким чином, проєкт, про який повідомив ФРТ – це лише відтворення одного з цехів.

Плюс треба врахувати, що між декларацією та реалізованим проєктом лежить величезна прірва. Через яку ніхто (по той бік) переступати не збирається. Це випливає із коментаря Є.Юрченка, який побував на ММКІ у червні 2022 р.

Є.Юрченко не захотів позувати на тлі руїн комбінату Ілліча.

…а ось Д.Пушилін не погребував

"Серйозні руйнування в Маріуполі вимагають проведення глибокої оцінки. При грамотному державному управлінні та залученні інвесторів порт та металургія будуть відновлені. Все залежить тільки від швидкості та грамотності проведення цих робіт і для цього потрібна глибока оцінка. Цією глибокою оцінкою, у тому числі, ми і збираємося займатися", – заявив власник ПГМК.

По суті, він сказав те саме, що й головний інженер "Шахтарської Глибокої": "поки конкретики немає, питання опрацьовується". Тільки довше та іншими словами.

Цілком очевидно, що і вищезгаданий проєкт КамАЗу на "Азовмаші" з тієї ж категорії, що й "відновлення ММКІ".

Автори цього вкиду явно сподіваються, що ніхто з читачів здивовано не запитає сам у себе (більше ні в кого): "А навіщо заводу, що випускає вантажні автомобілі, потрібне підприємство, яке займалося виробництвом залізничних  цистерн і промислових кранів?".

Справді, якось дуже далеко одна від одної цистерни та вантажівки. Тому максимум йдеться про створення на території ММКІ невеликої авторемонтної майстерні для КамАЗів. Які використовує російська окупаційна армія. Це точно не буде "великий проєкт КамАЗу в Маріуполі", як піднесли це росЗМІ.

Великі можливості

Відсутність можливостей для реального інвестування не означає, що на цьому нічого не можна вкрасти. Як зазначалося вище, у "ДНР" підрахували, що першочергові "вливання" у шахти потребують 12 млрд руб. і лише 7 млрд руб. – від приватного капіталу.

Інші 5 млрд руб. місцеві "воротила" хочуть отримати від держави, тобто із федбюджету. Ну, а в їхній здатності "освоїти" цю суму, напевно, не сумнівається ніхто. В т.ч. й у Кремлі.

Але оскільки "васалам" теж треба якось оплачувати "вірну службу" – цілком можливо, що вони ці гроші отримають. Якщо, звичайно, будуть себе "добре поводити". І не забудуть поділитися з ким треба у Москві.

Грошей із федбюджету хочуть не лише донецькі та луганські колаборанти. Грошей звідти хоче і керівництво КамАЗу та інші "інвестори".

У повідомленні КамАЗу з викладом концепції "індустріального парку" на "Азовмаші" зазначається, що "для ремонтно-відновлювальних робіт необхідно залучити держфінансування".

Про необхідність державної участі говорить й інший "інвестор", генеральний директор російської компанії "Хімтех" С.Врублевський. "Хімтех" нібито не проти зайти з інвестиціями на стаханівський коксохімзавод "Луганські поліметали". Але знову ж таки, потрібна держпідтримка.

Варто зазначити, що благодатний ґрунт для майбутніх розкрадань "держпідтримки" вже готовий. Держдума РФ 28 листопада минулого року спростила вимоги до отримувачів держпідтримки (включаючи бюджетне фінансування через спеціалізовані фонди, у т.ч. ФРТ) у "нових регіонах".

Згідно із законом (що вносить зміни до чинного закону "Про промислову політику в РФ"), до 1 січня 2028 р. для цього не потрібно підтвердження створення індустріальних та промислових парків на окупованих територіях.

Тобто, щоб взяти мільярди рублів з федбюджету, хтось має просто прийти до того ж ФРТ і сказати: "я маю індустріальний парк у Донецьку, дайте грошей на його розвиток".

І ніхто навіть не стане перевіряти, чи є там реальне виробництво, чи "індустріальний парк" існує лише на папері (як у випадку із "проєктами" на ММКІ чи "Азовмаші"). Гроші дадуть, бо тепер так можна.

Але російським компаніям не обов'язково красти бюджетні кошти, що виділяються під розвиток "нових регіонів". Можна просто використовувати їх для підйому власного бізнесу. Якому "шарові" гроші ніяк не завадять.

"Тема" вже обкатується у вигляді "пробної кулі". Наприкінці листопада рішення про держпідтримку ухвалено для "міжрегіонального кластера Кузбасу та ДНР".

За даними донецьких ЗМІ, цей проєкт отримав пільговий кредит на виробництво пріоритетної продукції та субсидування витрат на купівлю стартової партії сировини.

Треба уточнити, що "кластер" включає кемеровську компанію-дилера "ТоргІнвест", томський машзавод "Ільма" та Ясинуватський машзавод. Який до великої війни ледве "дихав". За 2014-2021 роки там зібрали аж 25 прохідницьких комбайнів у порівнянні з 65 за один лише 2013 р.

Тобто, реальним партнером для "Ільми" машзавод у Ясинуватій сьогодні бути не може. "Фішка" у тому, що все виробництво в рамках "кластера" зосереджено у Томську. Тут виготовляють прохідницькі комбайни для якутських шахт.

 Таким чином, розрекламований пропагандистськими ЗМІ "кластер" насправді – суто внутрішньоросійський бізнес-проєкт. Жодного стосунку до окупованої території. А Ясинуватський машзавод, що простоює, знадобився власникам "Ільми" як доважок для отримання пільгового кредиту та бюджетного субсидування.