Економіка в "ДНР"-"ЛНР": відкладена ліквідація

Донецькі колаборанти на півроку продовжили життя "міністерства економічного розвитку ДНР". Воно проіснує до 1 липня ц.р. відповідно до указу т.зв. "глави ДНР" Д.Пушиліна, виданим наприкінці грудня 2023 р. Спочатку передбачалося, що псевдовідомство ліквідують до 1 січня. У Луганську щодо "Мінекономіки ЛНР" видано аналогічну постанову.

Причина на офіційно-бюрократичному сленгу формулюється дуже туманно: "у зв'язку з утворенням у РФ нового суб'єкта – Донецької Народної Республіки та визначенням системи та структури виконавчих органів регіону".

Насправді можна сказати простіше та зрозуміліше: через непотрібність. Бо економіки як такої на захопленій рашистами території українського Донбасу за фактом більше не існує.

Що не заважає високопоставленим представникам країни-агресора та їхнім місцевим сателітам продовжувати роздачу обіцянок "світлого майбутнього" для "нових регіонів".

Декарбонізація Донбасу: кремлівський рецепт

Поки провідні економіки світу (США, Китай, ЄС) роблять перші кроки у напрямку "озеленення" (відмови від використання вугілля з метою зниження парникових викидів в атмосферу), окупанти встигли майже повністю декарбонізувати підконтрольну частину Донецької та Луганської областей.

Міністр енергетики РФ М.Шульгінов у вересні минулого року повідомив, що кількість вугільних шахт у "ДНР"-"ЛНР" вирішено скоротити з 114 до 15.

Тобто, Донбас під чоботом рашистів втратив свій економічний стрижень. Вуглевидобуток, який майже півтора століття був візитною карткою регіону – перейшов у розряд музейного минулого.

На цьому тлі особливо цинічно виглядає коментар "глави ЛНР" Л.Пасічника: "Реформа, що запропонована Міненерго РФ, дозволить відродити та розвинути вугільну галузь Луганщини". Щось із розряду "війна – це світ, свобода – це рабство" тощо.

Потрібно уточнити, що анонсована Міненерго РФ "реформа" не має на увазі якихось нових кроків щодо ліквідації донбаського вуглепрому. Вона просто закріплює на папері наявні "досягнення".

Вже у 2020 р. у "ЛНР" залишалося тільки 6 діючих шахт. Внаслідок такої "реструктуризації", за даними місцевих ЗМІ, втратили роботу понад 32 тис. шахтарів. У "ДНР" наприкінці 2022 р. більш-менш "дихала" тільки шахта "Комсомолець Донбасу", яка видобула понад 1 млн т.

Агонію вугільної галузі на окупованій території Донецької обл. наочно показує наведена вище інфографіка. До цього треба додати, що навіть за офіційними даними чиновників "ДНР", знос обладнання на шахтах, що все ще діють, досяг 85%.

Показник "85%" означає передаварійний стан. Якщо дуже просто, устаткування цих об'єктах може посипатися до біса будь-якої миті.

Про дотримання норм безпечної експлуатації та охорону праці шахтарів у таких умовах не варто говорити. Як і про те, що це абсолютно не турбує ні місцевих чиновників, ні їхніх господарів.

Тому жодних грошей у модернізацію та ремонти на шахтах не вкладалося та не вкладається. Що тільки посилює ситуацію, підводячи до повного та остаточного краху.

Раніше "ОстроВ" зазначав, що проблема вугільної трансформації Донбасу є актуальною для України. У цьому контексті аналізувався німецький досвід та можливості його застосування у наших реаліях. Наголошувалося, що наріжний камінь реформи – перекваліфікація та нове працевлаштування для працівників шахт, що закриваються.

Окупаційна влада такими питаннями особливо не морочилася. Шляхом насильницької мобілізації шахтарів просто загнали у окопи. І далі за класикою: "немає людини – немає проблеми".

Як повідомив Л.Пасічник на зустрічі з путіним у грудні 2022 р., у "ЛНР" (на той момент вже) було мобілізовано 58% вугільників. Як випливає з його виступу, в результаті стало нікому працювати навіть на шахтах, що залишилися.

До цього треба додати масовий виїзд шахтарів на постійну (не вахтову) роботу до росії. За даними сепаратистських ЗМІ, тільки до якутського містечка Нерюнгрі на шахти компанії "Колмар" до початку великої війни з Донецька виїхало понад 2 тис. осіб. І вже наприкінці 2022 р. нестачу працівників на шахтах "ДНР" місцеве "Міненерго" оцінювало у 5-6 тис. осіб.

Окремо варто відзначити "гуманізм" окупантів. Фактична депортація мешканців Донбасу проводилася "м'якше", ніж за І.Сталіна. У Кремлі зрозуміли, що немає сенсу під дулами автоматів зганяти людей у вагони і гнати в суворі далекі краї у супроводі конвою. Достатньо просто протягом кількох років платити шахтарям по 5-7% щомісячного заробітку. І вони поїдуть самі. Так, власне, і сталося.

Не дивно, що офіційні особи ні в росії, ні на окупованих територіях не оприлюднили дані щодо вуглевидобування в "ДНР"-"ЛНР" за 2023 р. Можна припустити, що навіть у найкращому разі вона не більше 1,5 млн т.

Тобто, фактично, від донбаського вуглепрому нічого не залишилося. Декарбонізували. Але "змінити методички" у зв'язку з цим у Кремлі не встигли. Пропагандистські ЗМІ і зараз продовжують запевняти читачів, що "вугілля Донбасу, як і раніше, потрібне багатьом регіонам великої Росії".

Остаточне "озеленення"

Паралельно з відмовою від вугілля провідні світові економіки переходять на нові технології виплавки сталі, згортаючи доменне та конвертерне виробництва. У цьому контексті "успіхи" кремлівських "екологів" та колаборантів треба оцінювати, як "50/50".

Діючі домни та конвертери на металургійних підприємствах Донбасу вони повністю закрили. Ось тільки нових електросталеплавильних потужностей натомість не з'явилося. І точно не з’явиться в умовах окупації.

З часів Джона Юза металургія Донбасу базувалася на двох "китах". На місцевому вугіллі та криворізькій руді. Що відбувається з вугіллям – розібралися вище. Що ж до руди, то постачання з Кривбасу повністю закрилося ще з 2017 р. З цілком зрозумілих причин.

Були спроби возити руду з гірничо-збагачувального комбінату "Карельський окатиш" російського санкційного олігарха А.Мордашова. Але ж від них швидко відмовилися.

По-перше, це виходило не дуже вигідно (державі-агресорові в особі санкційної компанії "РЗ" довелося спонсорувати такі перевезення за рахунок знижки до тарифу). По-друге, покупці виявилися нечистими на руку: "забували" заплатити за отриману руду.

До цього треба додати, що у металургії ті ж проблеми, що й у вуглепромі: передаварійний стан обладнання (з тих самих причин) та кадровий "голод".

Окупанти загнали в окопи не лише донецьких шахтарів, а й металургів. Яким раніше так само кілька років майже не платили грошей. Тому так само багато працівників Донецького, Макіївського, Харцизького та Єнакіївського метзаводів давно поїхали до Росії. Не на "вахту". На ПМП.

Незважаючи на те, що вирок галузі вже, по суті, виконано, 29 листопада минулого року в російській Раді Федерації пройшло спеціальне засідання, присвячене "розвитку металургії Донбасу".

Так це подали російські та сепаратистські ЗМІ з посиланням на "голову комітету з промисловості та торгівлі Народної Ради ДНР" В.Ніколаєнка.

За його словами, для якнайшвидшої модернізації метпідприємств Донбасу місцева влада підготувала нормативну базу – закон про промислову політику, а також підзаконні акти щодо розвитку спеціальних та вільних економічних зон у "ДНР" та "ЛНР".

Як це допоможе "розрулити" проблеми заводам, які не мають ні вугілля, ні руди, ні працівників, а є лише мільярдні (у рублях) борги – В.Ніколаєнко не уточнив. Та воно для колаборантів і не має значення.

З коментаря іншого учасника наради, "заступника голови уряду ДНР" В.Васильєва випливає, що представники місцевої "еліти" їздили до Москви з єдиною метою: спробувати "вибити" гроші у господарів. Для подальшого успішного "освоєння".

"9 років промисловість Донецької Народної Республіки була недофінансована. Зараз промисловості ДНР потрібно зробити не один, а два-три кроки вперед. Але! Це вимагає колосального обсягу інвестицій – сотні мільярдів рублів. Донбасу, по суті, потрібний спеціальний інфраструктурний проєкт під промисловість ДНР", – заявив В.Васильєв.  

Зі 100% ймовірністю можна припустити, що випросити грошей не вийшло. Наочний приклад ставлення окупантів до захоплених територій – обіцянка путіна побудувати високошвидкісні залізниці до Донецька та Луганська.

Про це російський диктатор сказав на грудневому ІV Залізничному з'їзді. Але ось наприкінці року уряд РФ опублікував стратегію розвитку інфраструктури до 2030 р. І виявилося, що вона справді передбачає будівництво 4 високошвидкісних магістралей. До Санкт-Петербурга, Єкатеринбурга, Адлера та Мінська. Про дороги до Луганська та Донецька немає навіть згадки.

Одне слово, "грошей немає, але ви тримайтеся". "Опанувати" колосальний обсяг інвестицій кремлівська верхівка здатна і без "допомоги" донецьких та луганських колаборантів.

До речі, згадана нарада у Раді Федерації офіційно називалася "Актуальні питання діяльності підприємств металургійної промисловості ДНР та ЛНР". Це важливо, оскільки "актуальні питання діяльності" та "розвиток" – далеко не одне й те саме.

На нараді, зокрема, згадувалося про відвантаження партії прокату з Алчевського меткомбінату (АМК) для Уралвагонзаводу на суму понад 2 млрд руб. наприкінці 2022 р.

Цей факт пропагандистські ЗМІ розтиражували як підтвердження тез "промисловість нових регіонів живе та процвітає" та "промисловість ДНР-ЛНР успішно кооперується з російськими підприємствами".

Оскільки ЗМІ пропагандистські, нікого не збентежило, що обсяг постачання чомусь озвучено лише у грошовому еквіваленті. Адже мільярди рублів – це "звучить гордо".

Але якщо ми звернемося до довідкових даних найбільших російських металоторговельних бірж, то легко з'ясуємо, що середня вартість гарячекатаного прокату (такого, як випускав АМК) в РФ в 2022 р. була 69,5 тис. руб./т.

Таким чином, загалом було відвантажено приблизно 29 тис. т продукції. Тепер згадаємо, що у довоєнному 2013 р. АМК виробив 3,8 млн т прокату – і картинка проясняється.

Очевидно, що під час рейду територією непрацюючого комбінату місцеві силовики напівбандити десь натрапили на забутий складський майданчик із рулонами довоєнного виробництва. І зміркували, як на цьому можна заробити.

Ось такі "актуальні питання діяльності підприємств металургійної промисловості ДНР та ЛНР" й обговорювалися на нараді. Щоб їх "правильно вирішити", справді не треба тримати у Донецьку та Луганську ціле бюрократичне відомство з гучною назвою "міністерство економічного розвитку".