Держвуглепром: відкладений фініш

Продовження мораторію на банкрутство держшахт до 1 січня 2025 р. не просто консервує давню проблему замість її вирішення. Воно збільшує масштаб негативних наслідків, з якими все одно доведеться мати справу у майбутньому.

Хронічний діагноз

Мало хто згадає, коли востаннє звітували про прибуток вугільні шахти, які перебувають в управлінні Міненерго. Починаючи з середини 2000-х років держсектор вуглепрому в Україні стабільно збитковий. І, як наслідок, дотаційний.

Тобто, працювати держшахти можуть виключно завдяки мільярдним "вливанням" із держбюджету. Лише за 2008-2012 роки на ці цілі виділено 60 млрд грн ($7,5 млрд за тодішнім курсом). Притому що це був далеко не найблагополучніший період для української економіки.

Рекордний обсяг держпідтримки зафіксовано у 2013 р. – 13,3 млрд грн. При цьому за розміром збитків держсектор вуглепрому того року також побив антирекорд: 15,128 млрд грн.

Таким чином, чим більше держава виділяла грошей на допомогу вугільникам – тим глибше галузь поринала у фінансову "яму". Хоча, начебто, це суперечить як економічної теорії, а й просто здоровому глузду.

У 2014 р. тодішній прем'єр А.Яценюк зазначав, що держава сплачує держшахтам у середньому 1,5 тис. грн за кожну тонну видобутого вугілля притому, що його ринкова ціна була 600 грн/т. Але й це не допомогло витягти галузь навіть не на прибуток, а хоча б на беззбитковий рівень виробництва.

Не допоміг і горезвісний "Роттердам+" – формула, що була затверджена Національною комісією регулювання енергетики та діяла у 2015-2019 роках. Коли енергетики платили за вугілля українського видобутку, як за імпортне, куплене на біржі. З додатковою накруткою на умовну доставку з Роттердама до України.

І за 2016 р. збитки держвуглепрому становили 3,2 млрд грн. Так, негативний фінрезультат зменшився у 5 разів до 2013 р. Але лише тому, що самих держшахт поменшало (більшість залишилася на окупованій рашистами території Донбасу і була затоплена).

Природу збитків можна проілюструвати лише одним епізодом, який раніше потрапив у фокус Національного антикорупційного бюро України.

Як з'ясували його співробітники, майже 3 роки адміністрація ДП "Селідоввугілля", ДП "Мирноградвугілля" та ДП "Шахтоуправління "Південнодонбаське №1" закуповувала обладнання, запчастини до нього та витратні матеріали (іноді навіть без виробничої необхідності) за завищеними цінами у "своїх" фірм, переплативши 51,17 млн грн.

Загалом лише за 2017 р. Держаудитслужба провела 12 перевірок на держшахтах, виявивши фінансові порушення на 2 млрд грн. Які спричинили збитки на 1,6 млрд грн. Такі факти регулярно фіксувалися силовими органами. І, проте, регулярно продовжувалися.

Співробітники СБУ проводять обшук в офісі ДП "Львіввугілля", грудень 2019 р.

Звідси й хронічні борги працівникам. Коли штучно роздуті (шляхом розкрадань, оскільки закупівля за завищеними цінами і є крадіжка) витрати держшахт перевищують їхній прибуток від продажу вугілля – грошей на зарплату колективам просто не залишається.

Тому голодні шахтарські протести перед президентським офісом/секретаріатом/адміністрацією відбувалися за всіх глав держави, починаючи з Л.Кравчука.

Шахтарський протест біля офісу президента, Київ, червень 2020 р.

Незважаючи на це (а частково і завдяки цьому, щоб уникнути протестів та зростання соціальної напруженості), бюджетні дотації держвуглепром продовжував щорічно отримувати.

Стоп банкрут

Ба більше, у квітні 2017 р. Верховна Рада ухвалила закон про мораторій на банкрутство держшахт – до 1 січня 2019 р. Потім він регулярно продовжувався.

Востаннє це було зроблено 5 березня цього року, коли президент підписав черговий закон про продовження заборони на здійснення виконавчих проваджень щодо стягнення заборгованості з держшахт на підставі винесених судових рішень (реалізуються у формі процедури банкрутства боржника).

Пояснювальна записка до законопроєкту говорить, що це необхідно, оскільки держшахти своєю роботою забезпечують енергобезпеку країни у опалювальний сезон. А банкрутство призведе до їхньої ліквідації. З першою частиною тези можна погодитись.

Але чи не надто дорого бюджету країни, що воює, обходиться забезпечення енергобезпеки саме у такий спосіб, консервуючи застарілі проблеми галузі? Очевидно, що набагато простіше і дешевше було б закупити необхідний обсяг вугілля через імпорт.

Найбільш наочний індикатор, який показує, що у галузі після початку повномасштабної війни нічого не змінилося – невиплачена шахтарям зарплата. За даними Профспілки працівників вугільної промисловості (ПРВП), поточний борг станом на березень лише в об'єднанні "Львіввугілля" – 123 млн грн.

Загалом борги галузі з зарплати налічують 1,3 млрд грн і тягнуться (на секундочку!) з 2015 р. Тобто, шахтарі ось уже 9 років(!) не можуть отримати свої зароблені гроші. Приріст заборгованості за минулий рік становив 233 млн грн.

Ще одна ілюстрація: повідомлення Держаудитслужби про підсумки перевірки у ДП "Волиньвугілля", що завершилася у грудні 2023 р. Вона виявила нестачу обладнання на складах на 31 млн грн. Це означає, що гроші перерахували якимось фірмочкам – але натомість нічого не отримали.

Притому, що згідно із законодавством держпідприємствам дозволено оплачувати закупівлю необхідної продукції лише за фактом її постачання. І наївно було б думати, що деякі пропалені аферисти в стилі О.Бендера "розвели" на такі гроші довірливе та дурне керівництво "Волиньвугілля". Набагато вища ймовірність, що мала місце злочинна змова та крадіжка грошей підприємства шляхом фіктивної закупівлі.

Як і в ситуації з простроченням позовної давності щодо боргів перед об'єднанням з боку таких самих "контрагентів" на 20,5 млн грн (також виявлено в ході перевірки Держаудитслужби).

Ну хто повірить, що генеральний директор "Волиньвугілля" та начальник його юридичного відділу раптово захворіли на амнезію і забули, що їхньому підприємству винні й не повертають таку суму?

Звідси висновок: формула "злодійство – збитковість шахт – борги із зарплати" продовжує працювати у держсекторі вуглепрому. Що б не відбувалося у країні.

Але вугільні держпідприємства не заплатили не лише своїм працівникам. Вже у 2017 р., на момент введення мораторію на банкрутство держшахт, їхній борг перед обленерго за отриману та використану електроенергію сягав 5,2 млрд грн.

Очевидно, що за минулі 6 років набігло ще більше: з урахуванням пені за прострочення. Чи треба говорити, що такий баласт на балансі енергопостачальних компаній, м'яко кажучи, не дуже сприяє їхньому фінансовому "здоров'ю" та господарській діяльності.

Тепер, увага, питання: яким чином мораторій допомагає вирішити проблеми, що накопичилися в галузі? І наскільки у такому разі доцільно продовжувати бюджетне субсидування держшахт?

Кейс "Укрспирту"

Як раніше зазначав "ОстроВ", ситуація в держконцерні "Укрспирт" багато років була не менш сумною, ніж у держвуглепромі. У результаті держава "розрулила" її шляхом ампутації приватизації.

Логіка влади була такою. Раз не вдається детінізувати роботу спиртозаводів – їх треба просто позбутися, передавши приватним власникам.

Рішення далеко не безперечне. Але якщо прийняти за факт нездатність силових органів припинити розкрадання та інші "мистецтва" менеджменту держпідприємств та галузевого керівництва, то так – воно єдино можливе.

І треба бути готовими до того, що обтяжені мільярдними боргами держшахти доведеться продавати як Триліський спиртзавод – за безцінь. Але якщо  покласти за основу "вибір меншого зла" – нічого іншого просто не залишається.

Продовжувати щороку "вкидати" у держшахти мільярди гривень або віддати їх "за 1 грн" тому, хто готовий займатися вугледобувним бізнесом та вкладати власні гроші? Відповідь цілком очевидна.

Тобто, у цьому разі можливим рішенням є не мораторій, а приватизація. Або банкрутство. До речі, автори ухваленого законопроєкту про продовження мораторію трохи лукавлять, стверджуючи, що банкрутство держшахт призведе до їхньої ліквідації. Зовсім не факт.

Оскільки банкрутство, крім ліквідації, дає можливість фінансової санації: коли рішенням комітету кредиторів на підприємство-боржник призначається новий менеджмент, підзвітний кредиторам. По суті, це щось на зразок приватизації, тільки під іншим "соусом".