“Були моменти, коли здавалося, що все може пропасти”. Західні медіа про Україну

Західні медіа почали писати про давно прогнозований український наступ як про доконуваний факт. Поки, щоправда, є тільки не зовсім точна інформація про просування українських сил у Херсонській області.

У виданнях країн-партнерів України все ще багато статей про брак зброї і боєприпасів, якого зазнає українська армія і який, природно, стримує українську сторону. Окрім того, все більш очевидною проблемою стають міни. Як написали у The New York Times, “розмінування, як очікується, буде відігравати вирішальну роль в очікуваному контрнаступі України цієї весни, коли Київ має намір відкинути російські війська і змінити перебіг війни”.  

“Її армія буде просуватися у щільній мережі окопів, протитанкових пасток і мінних полів, – продовжувало американське видання. – Українська земля покрита тисячами російських мін, розтяжок і мін-пасток. За оцінкою Сполучених Штатів, територія вчетверо більша за Швейцарію не є безпечною через фугаси. Кожного місяця вони вбивають або калічать сотні мирних жителів. У березні фугаси вбили 226 цивільних і поранили ще 724. По всій Україні постійно працюють близько 350 команд саперів. Український уряд розділив заміновані зони за приорітетністю очищення. Це стимулює технологічні інновації для засобів розмінування і націлене на створення комерційного ринку послуг розмінування. За оцінкою Всесвітнього банку, очищення України від мін коштуватиме $37 мільярдів”.

“Найтемніший тиждень”

Більше за все в ці дні пишуть все ж таки не про передову, а про тил. В іншій статті The New York Times  йдеться про те, як Україна пережила зиму, яку, за розрахунками Кремля, пережити не мала.

“Електричні трамваї знову ходять Києвом, тротуари всіяні електроскутерами, - починався текст NYT. – З пересуненням початку комендантської години на північ вулиці сяють і гудуть. Переносні генератори, які було майже неможливо знайти, оскільки їх позмітали з полиць у грудні, продаються за півціни. Спроба Кремля, перетворивши зиму на зброю і вибивши електроенергію, зламати волю українців воювати, врешті решт, провалилася, але були моменти, коли здавалося, що все може пропасти”.

Як розповіли в американському виданні, “найтемніший тиждень довгого холодного сезону настав у середині листопада, коли російські ракети пронеслися з трьох боків і впали на українські електростанції. Чиновники зі сфери енергетики, які зібралися в таємному бункері у Києві, спостерігали сигнали тривоги на крупних екранах з картами української електричної мережі, коли найважливіші підстанції, теплові електростанції і гідроелектричні об’єкти всі потонули в темряві. Потім сталося дещо, чого вони не бачили ніколи доти за всі тижні бомбардувань: всі атомні електростанції країни провалилися в блекаут”.

“У лічені секунди органи регулювання системи управління і захисту реактора, розміщені над реакторами трьох працюючих атомних електростанцій України, впали в активну зону реактора, щоб увібрати нейтрони і зупинити ланцюгову реакцію, яка могла б призвести до розплавлення. Реактори, які постачають 50 відсотків електроенергії країни, відключилися. В той же час російські ракети і безпілотники обірвали з’єднання України з європейською мережею, найважливішим джерелом енергії, яке допомагало Україні запобігти колапсу в її власній мережі. Україна стала островом пітьми в континенті світла. У мільйонів зникло опалення. Туалети не змивалися. Біля старих колодязів утворилися черги і люди тягнули балони з водою у свої непроглядно темні квартири. У багатьох знизилася швидкість інтернету. Чиновники стали обговорювати плани масової евакуації”.

У The New York Times відзначили, що “придушення безкінечних бомбардувань виснажило українську протиповітряну оборону, показали документи Пентагону з недавнього витоку, і є побоювання, що російські бомбардувальники скоро зможуть ширяти в небі над українськими містами неушкодженими. Але поки, замість того, щоб зламати український дух, бомбардувальники тільки зробили українців більш рішучими. Близько 97 відсотків опитаних українців кажуть зараз, що вірять в свою перемогу у війні, і 74 відсотки розраховують, що Україна збереже всю свою територію в кордонах, міжнародно визнаних у 1991 році. Національне опитування, яке було опубліковане у березні, провела Група Рейтинг, найбільше незалежна дослідницька організація в Україні”.

“Проте багато роботи все ще належить зробити. Російські штурми зруйнували або пошкодили понад 40 відсотків енергетичної інфраструктури країни і, згідно з новим звітом Всесвітнього банку, відновлення коштуватиме мільярди доларів. Річ не тільки в ракетах. В містах, звідки російські війська відступили, інфраструктура була цілеспрямовано зруйнована, коли вони тікали. Вони засмітили землю тисячами мін, зробивши відновлювальні роботи повільними і небезпечними”, – підкреслили також у The New York Times.

“Це те, про що він не може припинити думати” 

Здивуванням від побаченого в Києві поділився також музикант і виконавець Бред Пейслі, який нещодавно відвідав українську столицю у складі парламентської делегації зі США. Зворушливу історію розповів The Washington Post.

“Це почалося минулого року, коли Пейслі, якого переслідували образи людей, що були змушені полишити свої домівки на початку війни, написав баладу

Same Here (“Як і тут”) з Лі Томасом Міллером і лідером Dawes Тейлором Голдсмітом, про те, що кожен насправді хоче від життя одного й того ж, включаючи свободу, – говорилося в ній. – Він хотів, щоб наприкінці запису хтось заспівав українською, але потім у нього виникла більш божевільна ідея: чи був би Зеленський якось зацікавлений в тому, щоб з’явитися у пісні? За допомогою складної низки зв’язків, яку Пейслі відмовляється описати детально, він з’ясував, що так, президент зацікавлений. Тож після тривалих обговорень вони призначили розмову в Zoom".

“У мене була з ним прекрасна 45-хвилинна розмова: ми обговорили все, про що могли подумати, і дійсно дісталися деталей того, хто ми є, наших родин. Це було насправді вражаюче”, – сказав Пейслі. Розмова велась не під запис, за винятком кількох реплік, які включені в пісню, що в них Зеленський каже, що хоча вони розмовляють різними мовами, вони цінують одне й те ж саме: “Дітей, свободу, наш прапор, наших солдатів, наших людей – найбільший скарб, який ми маємо”. “Наприкінці він сказав: “Сподіваюся, ви приїдете і побачите наших людей”. І це в мені дійсно засіло. …Він не просто говорив і говорив про те, що він про них думає і, звичайно, він відчуває всю ту гордість, яку він має відчувати, за цих людей”, – сказав Пейслі. Зараз він посол United24, краудфандингової ініціативи Зеленського з відновлення українських домівок і друг сенаторів в делегації; коли йому запропонували приєднатися до поїздки, він негайно погодився. “Я би зі шкіри вип’явся. Я сказав: “Якщо ви мене запросили, вам мене не зупинити. Я їду.””

За словами кореспондентки The Washington Post, “Пейслі описує свою поїздку до Києва як “пам’ятну”, але, мабуть, не в тому сенсі, в якому ви можете очікувати. Він не знав напевно, що побачить, коли туди потрапить, але уявляв собі, що, мабуть, він вийде з потяга і побачить усюди руїни, як в кіно, сцену з “Війни світів”. І хоча деякі частини міста все ще демонструють наслідки атак, сказав він, ви можете пройти в інше місце і це “просто разючо”: як європейські міста, в яких він гастролював протягом всієї його кар’єри. Це те, про що він не може припинити думати: українські громадяни займаються своїми щоденними справами, як і він, тільки живучи між сигналами повітряної тривоги”.

“Ми платимо за це таку велику ціну”

Про воєнний досвід і трансформації українських людей мистецства – і не тільки – розповів також The New York Times.

“Коли кілька років тому впливова у соціальних мережах Анна Цукур почала будувати свій бізнес як фітнес-гуру, вона визначила, як максимізувати свою популярність: зосередитися на жінках, зніматися у місцях, що надихають, говорити російською, – говорилося там. – Це було тоді. Після вторгнення Росії в Україну минулого року вона вирішила, що її першим завданням як лідерки думок має бути впливання на людей у питаннях війни, і закликала своїх російських читачів і глядачів протестувати проти дій їхньої країни. Результатом був потік образ від росіян, які наполягали, що винна Україна. Тоді вона вирішила ігнорувати власну бізнес-модель. Вона змінила мову, щоб навчати українською, хоча знала, що втратить аудиторію не тільки в Росії, але і в країнах, які раніше складали Радянський Союз і де багато хто досі розмовляє російською”.  

“Для людей, які мають вплив у соціальних мережах, дуже важливий престиж, тому до війни у них був сенс послуговуватися мовою, яку вважали культурною віхою, – написали в NYT, відзначаючи, що протягом ще багатьох років після розпаду СРСР російська мова продовжувала вважатися в Україні більш престижною, ніж українська. – Також російська від самого початку розширювала їх аудиторію, враховуючи, скільки людей у колишніх радянських республіках її знають. Тому перехід на іншу мову мав відчутні наслідки на розміри ауторій блогерів. Для багатоьх з найвідоміших зірок показники аудторії – це ключ до комерційних угод, а у випадку з YouTube, їм можуть платити, виходячи з розміру їх глядацької аудиторії. Аналіз 20 значущих українських YouTube акаунтів, який провів AIR Media-Tech, показав, що загальний дохід тих, хто змінили мову, скоротився в середньому на 24 відсотки у 2022 році у порівнянні з попереднім”.

“Для українського коміка Олексія Дурнєва …війна принесла з собою злу іронію, – говорилося далі в тексті. – Він виріс у Маріуполі, розмовляючи російською і захоплюючись російською поп-культурою і хіп-хопом. Томі було тільки природньо, що коли він почав робити комічні, фривольні відео для  YouTube, мовою його вибору була російська. “У той час всі вважали, що Україні потрібно бути ближчою до Росії, – сказав він. – У нашому регіоні всі вважали так”. На одному з відео він сидить на кухні з російським коміком Ельдаром Джараховим і разом вони пародіюють Instagram-історії інших зірок соціальних мереж. Після початку війни 36-річний Дурнєв заблокував російського коміка у соціальних мережах. На початку цього року, сказав він, він побачив YouTube відео з Джараховим на патріотичному мітингу на одній сцені з Путіним”.

“Зараз Дурнєв у своїх відео говорить тільки українською: у нього 1,3 мільйони підписників в YouTube і трохи менше мільйона в Instagram. Зазвичай вони так само комічні, але їх тема дотична до війни. В одному він порівнює пайки українських і російських солдатів. Його висновок? Московські пайки настільки погані, що російські солдати можуть померти від самої лише їжі. Як інші відомі люди у соціальних мережах, він сказав, що зміна мови і наповнення за останні 14 місяців була дражливою, але все ж таки необхідною. “Українцям потрібен був привід, щоб нам довелося замислитися, хто ми і чим є наша культура, місія, мова, – сказав він. – Шкода тільки, що ми платимо за це таку велику ціну”.

“Коли вони мене відпустили, вони сказали, що дітей забрали до Москви”

Тема насильного вивозу росіянами українських дітей з окупованих територій – одна з тих, які не полишають сторінки західних медіа. Цього разу до неї звернувся Der Spiegel.

“В одній з перших появ на публіці після виходу ордеру на арешт від Міжнародного кримінального суду Львова-Бєлова (уповноважена офісу президента Росії з прав дітей. – “ОстроВ”) заперечила звинувачення в тому, що російський уряд утримує українських дітей проти їх волі. Якщо батьки евакуйованих дітей відгукнуться, наполягала вона, вони, звичайно, з’єднаються зі своїми дітьми. В якості прикладу вона послалася на батька трьох дітей, яких забрали у Московську область. Львова-Бєлова сказала, що її офіс організвував поїздку батька, допоміг йому фінансово і надав йому все інше, чого він потребував”, – написали в німецькому виданні.

“Батько, про якого говорила Львова-Бєлова, – це Євген Межевий, і його спогади про цей випадок дещо відрізняються. Der Spiegel зв’язався телефоном з 40-річним батьком-одинаком у столиці Латвії Ризі, де він живе з дітьми з червня. На початку війни він жив у Маріуполі з 13-річним Матвієм, дев’ятирічною Святославою і Олександрою, якій зараз сім. Межевий заробляв на життя як кранівник і щойно відкрив своє кафе, коли російські війська оточили його місто і поступово перетворили його на руїни. Протягом певного часу він і діти переміщувалися від підвалу до підвалу, розповів він, весь час у пошуках їжі, води і електроенергії, щоб зарядити мобільний телефон. Але у березні його заарештували на блокпості. Межевий провів три роки на службі в українській армії; він сказав, що російські солдати знайшли при ньому його військові документи. В останній момент, сказав він, він зміг дати синові мобільний телефон і попросив якусь жінку посадити дітей в евакуаційний автобус”.

Як з’ясували у чоловіка в Der Spiegel, “солдати забрали його у табір, де його тримали 45 днів. Він описав допити, знущення і відсутність зв’язку з дітьми. “Коли вони мене відпустили, без пояснень, вони сказали мені, що дітей забрали до Москви”. Врешті решт, він зміг зв’язатися телефоном з сином і син сказав йому, що за кілька днів його збираються помістили в інтернат. Межевий запанікував. Він сказав, що позичив у брата три тисячі гривень, еквівалент 75 євро. Цього було далеко не достатньо для поїздки в Москву, тож йому довелося також продати свої цінні речі. У підсумку Межевому дали пораду і він звернувся до російських волонтерів, які суворо таємно допомагають українцям, що потрапили в біду. За два дні він опинився перед місцем, де проживали його діти”.

“Твердження Львової-Бєлової, що російський уряд надав йому допомогу і фінансову підтримку, збісило його. “Це маячня лунатика, – сказав він. – Вони дали дівчаткам ношені сукні, які були для них завеликі. І вони показували моїм переляканим дітям фільми про Другу світову війну”, – процитували журналісти.