Ахметов та інші: персональна євроінтеграція

Поки офіційний Київ веде тривалі та непрості переговори щодо вступу України до Євросоюзу, окремі представники великого бізнесу на чолі з олігархом №1 Р.Ахметовим реалізують уже третій, заключний етап власної євроінтеграції.

Етап перший

Перший полягав у скуповуванні вілл та апартаментів на курортах та у столицях Європи, а також реєстрації свого українського бізнесу в європейських юрисдикціях.

Фіналом першого етапу можна вважати передвоєнний 2021 р., протягом якого Р.Ахметов купив віллу на околицях Женеви за ₣44 млн, за даними ЗМІ.

Як зазначав радник керівника Офісу президента С.Лещенко, це була вже третя швейцарська вілла родини Р.Ахметова. Ще дві куплені роком раніше, на загальну суму понад ₣100 млн.

Не відставали від олігарха №1 й інші фігуранти рейтингів найбільших українських бізнесменів. Так, у 2010 р. співвласники групи "Приват" І.Коломойський та Г.Боголюбов відзначились купівлею офісного та торгово-офісного центрів в історичній частині Лондона.

За даними ЗМІ, одна лише будівля колишнього "Гранд-готелю" поряд із Трафальгарською площею обійшлася "приватівцям" у £173 млн.

Після реконструкції у 1988 р. у будівлі лондонського "Гранд-готелю" розміщуються елітні офіси, магазини та ресторани

Не всі придбання були такі масштабні. Як з'ясували журналісти, купівля вілли на південному узбережжі Іспанії у 2008 р. обійшлася екс-президенту України та власнику корпорації "Рошен" П.Порошенку "всього" в €4 млн.

За свідченнями місцевих жителів, П.Порошенко рідко з'являвся на своїй віллі в Аталая-Ісдабі

У будь-якому разі наявність елітної нерухомості дозволяла олігархам і просто немалим бізнесменам претендувати на отримання посвідки на проживання у країнах-членах ЄС. А в перспективі й громадянства.

Цьому сприяла реєстрація українського бізнесу в європейських країнах – Кіпр, Нідерланди, Великобританія, Австрія, Люксембург, Швейцарія.

У нас немає жодної великої компанії або більш-менш значущого підприємства, власниками яких виступають структури з українською реєстрацією. В усіх – іноземна. Для європейців це добре: основні податки від роботи цих компаній та підприємств сплачуються до їхнього бюджету. Для України дуже погано.

Етап другий

Почався в середині 2000-х і полягав у купівлі підприємств, що діють у країнах ЄС. У той період Р.Ахметов купив сталепрокатні заводи Promet Steel у Болгарії, Trametal та Ferriera Valsider в Італії, Spartan UK у Великій Британії.

Сумарна потужність цих активів – 1,9 млн т прокату на рік. Для порівняння – у нині зруйнованої рашистами " Азовсталі " було 4,4 млн т. Тобто, це не дуже великі заводи. Їхня покупка пояснювалася бізнес-логікою.

Щодо сталевої продукції з України до ЄС діяли високі мита (Єврокомісія тимчасово скасувала їх після повномасштабного вторгнення путінської воєнщини в Україну). Але мита не застосовувалися щодо напівфабрикатів – сталевих слябів, які використовують у роботі прокатні заводи.

Тому зареєстрованій у Нідерландах групі "Метінвест", що об'єднує українські металургійні підприємства Р.Ахметова, було вигідніше робити сляби на "Азовсталі" та відвантажувати їх до Італії, Болгарії та Великобританії для подальшого випуску прокату. Замість того, щоб продавати в ЄС готовий прокат маріупольського виробництва.

Приблизно тими самими мотивами керувався власник агрохолдингу "Миронівський хлібопродукт" (МХП), мільярдер Ю.Косюк, купивши у 2019 р. словенську Perutnina Ptuj, найбільшого виробника м'яса птиці у Південно-Східній Європі.

Варто зазначити, що продавати в ЄС українську курятину було ще складніше за сталевий прокат. Оскільки тут до митних бар'єрів у вигляді ввізного мита додаються нетарифні: фітосанітарна сертифікація.

Щоправда, на тлі побоювань європейців, що підприємства Perutnina Ptuj у Словенії, Хорватії, Сербії та Боснії "випускатимуть сосиски та ковбаси з українських курей, вирощених на генномодифікованій кукурудзі", МХП довелося заявити, що ця компанія не отримуватиме корми та напівфабрикати з України.

Проте до покупки Perutnina Ptuj тодішній начальник відділу МХП по роботі з інвесторами А.Соботюк зазначала: "Такий продукт, як м'ясні напівфабрикати – затребуваний на ринку ЄС. Нам цікаве придбання невеликого заводу, який вироблятиме напівфабрикати з української курятини для європейського ринку. Таким чином ми хочемо поглибити переробку м'яса”.

Втім, Perutnina Ptuj не належить до "невеликих заводів". Сумарна потужність її підприємств – 90,3 тис. т готової продукції на рік. В Україні на своїх 19 заводах МХП може виробляти 348 тис. т. Тобто, частка євросегменту у бізнес-імперії Ю.Косюка на порядок вища, ніж у Р.Ахметова.

Були й скромніші угоди. "Рошен" ще 2006 р. купив кондитерську фабрику в литовській Клайпеді за $2 млн, а 2012 р. – найбільшого угорського виробника "кондитерки", будапештську фабрику Bonbonetti Choco.

Зареєстрований на Кіпрі гурт "Мілкіленд" А.Юркевича (включає 10 українських маслосирзаводів) у 2012 р. за €12 млн купив у Польщі Острів-Мазовецький сирзавод "Островія".

Щоправда, саме ця бізнес-експансія в ЄС виявилася невдалою. За даними ЗМІ, проблеми у "Островії" почалися у 2015 р., коли російська влада заборонила ввезення її продукції на свою територію.

Як виявилось, Острів-Мазовецький сирзавод працював головним чином не на місцевому ринку і не на європейському. Основним збутовим майданчиком була РФ.

Втрату цього ринку підприємство (точніше, менеджмент компанії) не змогло "перетравити" і 2020 р. повністю зупинилося. Встигнувши "обрости" величезними боргами перед постачальниками та своїми працівниками.

Ще більш невдалою була спроба євроінтеграції для колись потужної корпорації "Індустріальний союз Донбасу", яка нині припинила існування.

ІСД у 2004 р. купила найбільший угорський металургійний комбінат Dunaferr, 2005 р. – найбільший польський меткомбінат Huta Czestochowa. Друге придбання обійшлося корпорації С.Тарути, В.Гайдука та О.Мкртчана у $320 млн.

Угорський та польський меткомбінати ІСД працювали за тією ж схемою, що й ахметівські метзаводи в ЄС: отримували сляби з Алчевського та Дніпровського меткомбінатів ІСД, робили з них прокат та продавали європейським клієнтам.

Початок війни на Донбасі в 2014 р. в результаті призвів до втрати Алчевського меткомбінату, а Дніпровський меткомбінат довелося віддати групі Р.Ахметова для погашення боргів, що накопичилися за залізорудну сировину.

Dunaferr та Huta Czestochowa поступово зменшували оберти, аж до повної зупинки. При цьому також занурюючись у боргову яму. У результаті обидва підприємства у стані банкрутства повернулися під контроль місцевої влади.

Вже у 2021-2023 pp. вони отримали нового власника від імені британської компанії Liberty Steel. Яка виклала €55 млн за Dunaferr – тоді як у ахметівському "Метінвесті" вартість угорського комбінату оцінювали в €200 млн.

Ці цифри показують, що свого часу С.Тарута, В.Гайдук та О.Мкртчан дуже переплатили за ці активи та бажання стати частиною європейського бізнесу.

Етап третій

З середини 2010-х років українські мільярдери та мультимільйонери рушили далі, почавши вкладати гроші у будівництво нових підприємств у країнах ЄС.

Як зазначалося вище, на другому етапі вони скуповували активи, що діють. Тепер почали створювати їх "з нуля". Але не в Україні. Це означає додатковий відтік капіталу з національної економіки.

Так, увесь реальний прибуток від роботи українських підприємств і так виводився на структури, зареєстровані в ЄС. Але звідти частина грошей поверталася у вигляді закордонних "інвестицій" для розвитку бізнесу в Україні (завдяки цій схемі власники заводів та компаній сплачували менше податків до нашого бюджету).

Наразі ці кошти вкладаються у розвиток бізнесу на території європейських країн. Спочатку це були точкові проєкти. Так, вищезгаданий МХП Ю.Косюка у 2016 р. запустив мінізавод з переробки м'яса птиці у Нідерландах, у 2017 р. – у Словаччині.

Будівництво цих підприємств коштувало МХП $3,5 млн і $3 млн відповідно. Їх річна потужність 18 тис. та 54 тис. т. Тобто, це дуже невеликі виробничі одиниці. Для порівняння: ладижинська птахофабрика МХП здатна випускати 730 тис. т на рік.

Перші європейські проєкти холдингу ДТЕК (об'єднує енергетичний бізнес Р.Ахметова) також належать до точкових. У І кв. цього року компанія планує добудувати у Румунії вітрову електростанцію (ВЕС) потужністю 60 МВт та сонячну (СЕС) на 50 МВт.

Знову ж таки для порівняння - потужність Покровської СЕС, побудованої ДТЕК у Дніпропетровській обл. (введено в експлуатацію у 2019 р.) – 200 МВт, вартість проєкту – €300 млн.

Потужність Ботієвської ВЕС (експлуатувалась з 2012 р., зараз знаходиться на окупованій частині Запорізької обл.) – також 200 МВт. Витрати на її будівництво ДТЕК оцінював приблизно €300 млн. Виходячи з цього, інвестиції Р.Ахметова в румунські ВЕС та СЕС будуть в районі €165 млн.

У принципі, від бізнесу в Україні доморощені мільярдери та мультимільйонери не відмовляються. Та сама ДТЕК у травні минулого року ввела в експлуатацію І чергу Тілігульської ВЕС (Миколаївська обл.) потужністю 114 МВт. До 2025 року передбачається довести її до 500 МВт.

Але... Звернемося до планів, які анонсувала компанія. До 2030 року вона збирається довести сумарну потужність своїх ВЕС та СЕС в Україні до 1,5 ГВт – з нинішніх 1 ГВт. Це вимагатиме близько €600 млн інвестицій.

Водночас в ЄС до 2030 р. ДТЕК хоче побудувати ВЕС та СЕС загальною потужністю 5 ГВт із приблизним обсягом вкладень €6-6,5 млрд. Будівництво електростанцій планується у Болгарії, Хорватії, Угорщині, Польщі та Румунії.

Отже, 0,5 ГВт проти 5 ГВт, €0,6 млрд проти €6 млрд. Обсяг інвестицій Р.Ахметова в європейську енергетику буде вдесятеро більшим, ніж в українську. Який напрямок обрано пріоритетним – видно без додаткових пояснень.

Такий вибір зробив не лише олігарх №1. Наприклад, один із найбільших в Україні виробників ліків, компанія "Фармак" Ф.Жебрівської інвестує понад €20 млн у будівництво фармзаводу на околицях іспанської Барселони.

Очевидно, що до подібних бізнесових рішень власників великих українських компаній підштовхує повномасштабна війна на території України. Вона стала драйвером ІІІ етапу персональної євроінтеграції української бізнес-еліти. Для якої поняття "економічний патріотизм" (а всі ці мільярдери та мультимільйонери мають також українське громадянство) – не більше, ніж порожній звук. Їхнє бачення озвучив наприкінці грудня минулого року генеральний директор ДТЕК Д.Сахарук на бізнес-форумі NV.

"Інвестор сидить з умовним мільярдом доларів і має альтернативу: вкласти мільярд у zero risk облігації зовнішньої позики Америки під 5% або вкласти в Україну з великим, можливо, доходом, але зі значно більшими ризиками. Вгадайте, куди люди зараз вкладають гроші?" – сказав ахметівський топ-менеджер.

Тобто, зараз, заробивши на українській економіці сотні мільйонів і мільярди доларів, доморощена бізнес-еліта не ставить в основу отримання надприбутків. Основний критерій – безпека інвестицій. Звідси й європейський вибір. Персональний.

Безперечно, війна в Україні одного разу закінчиться. І (сподіваємося) мир, що настане, буде стійким. Завдані рашистами збитки компенсуються репараціями. Але гроші, які пішли звідси до ЄС, уже в жодному разі не повернуться.

Статті

Країна
22.11.2024
14:00

Українська металургія: вгору чи вниз?

При погіршенні ситуації на Донеччині через втрату джерел постачання коксівного вугілля виплавка сталі може скоротитися до 3-4 млн т. Мова про Покровськ.
Світ
21.11.2024
19:00

Політолог Костянтин Матвієнко: У РФ немає стратегічного запасу, щоб довго продовжувати війну. Вони викладають останні козирі

Ближче до ядерної війни ми не стали, це абсолютно однозначно. Я впевнений, що РФ не наважиться на ядерну ескалацію, що б ми не робили з далекобійними ракетами США та інших країн.
Країна
21.11.2024
18:00

«Рубіж» чи останній рубіж?

«Рубіж» - це справді межа можливостей Москви у конвенційній зброї. Тому йому краще щоб усі думали, що в РФ є така зброя і боялися, ніж знали це напевно. Тим більше, що кількість "Рубежів" може бути суто демонстраційною.
Всі статті