В радянський час нас на уроках історії та суспільствознавства нас вчили про «велике досягнення» радянської системи, яка підтягнула окремі народи Азії, Закавказзя та Далекого Сходу від феодального ладу одразу до соціалістичного. Оминувши кілька етапів суспільного розвитку, «щасливі народи» мали ставати апологетами комуністичного раю. Чим це закінчилося наприкінці 80-тих - відомо: кривавий розвал Радянського Союзу. Щоправда, в тих республіках, де владу перейняли більші/менші диктатори, ситуацію сяко-тако стабілізували, а там де не вдалося «законсервувати» суспільний стрибок у зворотній бік – закінчилося кривавими розборами, що тривають й далі: Таджикистан, Киргизстан, Нагорний Карабах, Дагестан, Чечня, Осетія північна й південна й т.д. - список доволі послужний. Сьогодні американці схоже намагаються наслідувати «традиції» Радянського Союзу і декларують суспільні стрибки в країнах третього світу від первіснообщинного та феодального ладу до «громадянського суспільства». І ось наслідки: щойно убили Кадафі, а нові лідери країни одразу заявили про введення в Лівії багатоженства. Причому повідомили цю «важливу» звістку через годину після смерті полковника. Створюється враження, що тільки нещасний полковник був гарантією гендерної безпеки лівійських жінок, які почувалися перед тим дещо краще ніж просто тварини. Зрозуміло, що цю державу тепер чекає поворот до первіснообщинного ладу і ситуація буде розвиватися іракським шляхом: сімейні та релігійні клани нещадно вбиватимуть одне одного впродовж десятка років. А ось сусідній Туніс, схоже, піде алжирським шляхом: після силового відсторонення тамтешнього диктатора Бен Алі владу офіційно й ЗАКОННО в країні здобувають мусульманські фундаменталісти з "Еннахда", партію яких Бен Алі нищив як скажених псів. Тепер зрозуміло, що феодальний розвиток Тунісу забезпечений. Вже за кілька днів новий уряд, мабуть, заборонить продаж алкоголю в країні, відтак скасує неділю як вихідний день, і разом з п’ятницею введе обов’язкову п’ятиразову щоденну молитву. Всі надбання країни, що досі жила від туризму, закінчаться забороною роздягатися на пляжах до плавок та купальників. В сусідньому «правильному» Алжирі за таке «зухвальство» передбачається покарання десятком ударом палок по п’яткам. «Демократизованих» й освічених тунісців чекає перспектива ставати біженцями й втікати в країни ЄС. А тепер, як то кажуть, поближче до наших «баранів». Україна в своєму суспільному розвитку не далеко відірвалася від Росії та інших республік Радянського Союзу. Тому в перехідний період після розвалу СРСР у нас прийшло до влади українське подобіє Алієа, Назарбаєва, Лукашенки, Карімова й Туркменбаши на прізвище Кучма. Цікаво, що кожний диктатор відповідає темпераменту і суспільному розвитку свого народу. Звісно український був найслабкіший, тому то й одним з перших докотився до помаранчевої революції. Проте наші революціонери так зраділи своєму успіху, що одразу кинулися «колядувати» по світах та хвалити свої «заслуги». Їх вистарчило на кілька місяців, поки вручали грамоти учасникам помаранчевого майдану та ордени й преференції собі та своїм кумам/любим друзям. Далі «казка» закінчилася приходом до влади звичайної кримінальної групи з певних регіонів, де вони досягнули відповідно високого етапу свого суспільного розвитку. Українці у своєму стрибку з бандитського ладу (первинний суспільний етап початкового накопичення капіталу) до громадянського суспільства приземлилися назад в бандитський «вовчий капіталізм». До слова, нам ще пощастило: киргизи, які також пішли помаранчевим шляхом, опинилися ще нижче ніж українці, але, зрештою, там де і були – на первісно-клановому етапі суспільному розвитку. І ось я собі подумав: якби Росія пішла шляхом помаранчевої революції і замість Путіна там переміг якийсь очкарик типу Кирієнка чи просто Медвєдєв без Путіна – думаю такої «демократії» вистачило б виключно на один місяць. Після того, Росія завалила б світ своїми бандами, причому угрупування з північного Кавказу опанували б не тільки рідну Україну, але й створили б серйозну загрозу країнам ЄС. Не подумайте, що я схвалюю існування диктаторів, але здається ті методи, які обрали «демократизатори світу цього» не тільки помилкові, але й шкідливі. Мусить таки бути якийсь інший розумніший путь…. А може все-таки дати можливість країнам рухатися природнім шляхом: від первіснообщинного ладу через економічну, культурну та релігійну реформацію до комунізм..., вибачте, до громадянського суспільства?
