Как я уже писал ранее, мы планировали издать сборник статей Стаснислава Асеева (Васина), чтобы еще раз привлечь внимание к тому, что происходит со Стасом. Мы собрали в первую очередь те его статьи, которые не утратили актуальность и которые интересно читать и сейчас. Он писал их для "Радио Свобода", "Зеркала Недели", "Украинской Правды" и "Тижня". Также мы попросили написать предисловие людей, которые знали Стаса или работали с ним, а Сергей Захаров сделал отличную обложку. Презентация книги состоится в Киеве, 4 июня, в фонде "Изоляция" (ул. Набережно-Луговая) начало в 15.00. Зарегистрироваться [url=https://www.facebook.com/events/1963151800663954/]можно тут[/url]. Эта книга увидит свет во многом благодаря ребятам из "Радио Свобода", которые взяли на себя много оргработы и само издательство. Публикую свое предисловие к этой книге, надеюсь вас заинтересовать настолько, чтобы вы по возможности пришли на презентацию, купили книгу и написали о ней отзыв. Я верю, что наша активность и регулярные напоминания о Стасе помогут добиться его освобождения. ... - Алло. Егор, это мама Стаса Асеева. Он сейчас не с тобой? Ты знаешь, где он? - Здравствуйте. Нет, я с ним не разговаривал. Что-то случилось? - Он не отвечает на телефон и не приехал домой как обещал. -... З цього моменту почався збір інформації про місцеперебування Стаса, написання постів і блогів про його полон та кропітка робота по його визволенню. ... Я знайомий зі Стасом вже більше 10 років. А точніше з 1 вересня 2006 року. Ми разом навчались на факультеті філософії в Донецькому університеті інформатики та штучного інтелекту. Тоді, будучи студентами, ми навіть і уявити не могли, як складеться майбутнє і наша в ньому роль. Стас ніколи не займався політикою і займатись не хотів. Все ці розмови про партії, мітинги та владу йому були нецікаві. Він більше тяжів до розмірковувань про німецьку класичну філософію, про Кантівські антиномії та Гегелівську діалектику. І ось, влітку 2014 року, Стас зателефонував мені з проханням дізнатись, як можна вступити в добровольчий батальйон. Як розгортались події в країні на той час, нагадувати не буду, всі і так пам'ятають. Більша частина моїх знайомих з Донбасу проявляла або пасивність, або сепаратистські настрої. А тут дзвонить завжди аполітичний Стас зі своїм питанням про батальйон. Я був дуже здивованим. Але з батальйоном у нього не склалося, не пройшов за станом здоров'я. Бабуся та мама вже похилого віку, залишившись у рідній Макіївці, змусили Стаса бути поряд у Донецьку. Раптово в нього з'явилась ідея писати. Вигадав собі псевдонім Стас Васін, завів сторінку у Фейсбуці і почав публікувати свої нариси та відправляти свої статті до усіх передових ЗМІ: Радіо Свобода, Дзеркало Тижня, Український тиждень, Українська Правда. На той час практично усі місцеві журналісти виїхали з окупованої частини Донбасу. Інформації про реальний стан речей на окупованій території бракувало, тому статті Стаса були вкрай актуальними і важливими. Звичайно, деякі іноземні і українські журналісти мали можливість приїжджати у Донецьк та описувати події, але Стас був місцевим і як ніхто відчував гостроту подій 2015-2017 років. Він мав схильність до літератури, і перший свій збірник творів та віршів подарував мені ще у 2010 році. Звичайно, всі ми, хто спілкувався зі Стасом, попереджали його, що журналісту вкрай небезпечно бути на тій території. Думаю, він і сам це добре усвідомлював, але вбачав в своїй роботі певний власний сенс. Хоча переїзд до Києва – планував, але постійно відкладав. І ось 2 червня мені зателефонувала його схвильована мама з питанням, чи не в мене Стас, бо він не виходить на зв'язок, а домовлявся приїхати до неї в гості. Вже тоді мені стало зрозуміло, що скоріш за все його взяли у полон. Трохи пізніше побачили погром в квартирі, яку він винаймав, де з цінних речей зник лише ноутбук і папери, в яких він робив свої нотатки. Через деякий час, після шуму у ЗМІ, дзвінків усім міжнародним спостерігачам, яких ми знали, представники "ДНР" все ж таки підтвердили, що Стас в них. З одного боку, ми одразу відчули полегшення, що він живий. З іншого боку, було гірке усвідомлення, що витягати з полону журналіста якому шиють шпіонаж, справа нелегка. На жаль, на загальний обмін полоненими, який стався в січні 2018 року, Стас не потрапив. З вини кого саме і чому так сталося, висловлювати свою думку у цьому тексті я не хочу. Ситуацію це не виправить, Стас продовжує залишатись у полоні. Ця книжка – спроба привернути увагу до людини, яка у кризовій ситуації мала відвагу писати про події рідного регіону, за що і поплатилась власною свободою. Його дописи – це єдині "чернетки історії", які можуть відтворити стан речей, який відбувався на окупованій частині України протягом 2015-2017 років... ... Сподіваюсь, що вже дуже скоро відбудеться другий великий обмін полоненими, до якого Стас обов'язково потрапить. Це залежить не тільки від міжнародних переговорів та бажання "ДНР", а ще й від нас з вами. Ми, своїми постійними згадками, словами, вимогами та навіть цією книгою крок за кроком наближаємо Стаса до свободи. І я дуже сподіваюсь, що вже незабаром зможу взяти телефон та зателефонувати його мамі, але вже з гарними новинами. - Добрый день. Это Егор Фирсов, вы наверно уже знаете, что обмен произошел. - Да, конечно. Все хорошо? - Да, все хорошо, Стас на свободе. Передаю ему трубку...
