Не удержусь, чтобы не разместить здесь последние новости о типичном депутате-регионале местного уровня П.Борулько, члене постоянной комиссии по вопросам развития малого и среднего бизнеса, торговли, защиты прав потребителей и занятости населения Константиновского городского совета (http://konstrada.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=14:...). Голая и босая Константиновка хватается за любые, даже туманные возможности. Вот схватилась за этого "рискованного земляка" и, вместо финансового источника, получила очередное позорное пятно на уже и так дурно пахнущих региональных штанах. Если, конечно, эти сведения подтвердятся. Борулько Павел Викторович родился в 1975 году в городе Константиновка Донецкой области. Отец – директор НИИ Константиновского стекольного завода (на этом заводе в 30-е годы отливались кремлевские звезды). Мать – учительница. Старший брат избрал постоянным местом жительства Чехию. Интерес представляет личность родного дяди Павла Борулько: это бывший заместитель губернатора Донецкой области (1997 – 2005 годы) Виталий Лобас, по сей день сохраняющий серьезное влияние на аптечный бизнес региона. Борулько – на вихід, Арбузову - приготуватись Навіть на тлі тих неприємностей, які спіткали колишнього голову правління банку «Київ» Миколу Марченка (затриманий 16 грудня 2011 року співробітниками Управління СБУ в м.Києві) та президента «VAB Банку» Сергія Максимова (за неофіційною інформацією, затриманий 22 грудня 2011 року), оголошення в міжнародний розшук та затримання тиждень тому на території Білорусі банкіра Павла Борулька – факт приголомшливий. Бо, по-перше, афери Павла Вікторовича за своїм масштабом не йдуть ні в яке порівняння з витівками Марченка чи Максимова. А, по-друге, успішність і безкарність цих афер впродовж десятиліття забезпечував Борульку рівень його покровителів і партнерів – колишнього Генпрокурора Олександра Медведька, нинішнього голови Нацбанку Сергія Арбузова, народного депутата України Едуарда Прутника та десятків інших посадовців найвищого рангу. Власне, дивовижним є не те, що Павло Вікторович Борулько, 1975 року народження, уродженець м.Костянтинівка Донецької області, з фальшивим паспортом потрапив до білоруської в’язниці, де тепер очікує екстрадиції на батьківщину, а те, що він стільки років безпідставно перебував на волі. Якщо той же Максимов чи Марченко все ж таки займались бізнесом, хоча в правоохоронних органів і виникають запитання щодо законності окремих епізодів їх ділового життя, то для Борулька належні йому банківські установи були лише легальним «дахом» для прикриття справжніх джерел доходу. Постать Павла Борулька в ділових і журналістських колах України давно оповита легендами – ще з тих часів, коли в Донецьку 14 січня 2003 був вбитий голова правління «Автокразбанку» Сергій Кириченко. Очолюваний Кириченком «Автокразбанк», як і очолюваний на той момент Борульком банк «Донеччина», являли собою звичайнісінькі конвертаційні центри, з яких мали копійку спритні хлопці з оточення старшого сина Донецького губернатора Януковича: Прутник та його друзі Борулько, Кириченко і Льовочкін. У листопаді 2002 року Віктор Федорович перебрався до Києва, а невдовзі по тому Борулько та Кириченко отримали пропозицію продати свої частки в статутному капіталі банку «Донеччина» й «Автокразбанку» відповідно. Борулько погодився й переїхав до Києва, а його кабінет зайняв Сергій Арбузов. У жовтні 2003 року банк «Донеччина» був перейменований в «Український Бізнес Банк». Що ж стосується Кириченка, то він на пропозицію не пристав… Останніми роками Борулько представлявся як племінник або як чоловік племінниці попереднього Генерального прокурора України Олександра Медведька. Втім, наші джерела кажуть, що жодного зв’язку між родиною Медведька та Борульком не має, а єдине, що пов’язує цих високих достойників – гроші, які Павло Вікторович заробляв (якщо тільки тут буде доречним це слово) під високим і, вочевидь, небезкорисним покровительством Олександра Івановича. Найбільш відомою завдяки публікації в «Українські правді» стала афера Борулька з розкраданням коштів Національного банку України за участю тодішнього першого заступника Голови НБУ Шаповалова. У цій афері були задіяні два з трьох належних Борульку банків – «Європейський» та «Національний стандарт». Третій банк – «Володимирський» — був призначений для продажу й в схемах розкрадання активно не використовувався. Власне, та схема була простою, як господарське мило. Зусиллями Шаповалова Акціонерному комерційному банку «Європейський» 2008-2009 роках за карі очі була виділені на рефінансування 430млн. грн. Ці кошти банк мав вкласти в прибуткові операції, отримати доход, розрахуватись з Нацбанком і, в такий спосіб, поступово відновити свою діяльність. Проте, кошти були миттєво виведені – шляхом створення штучних зобов’язань на суму понад 500млн. грн. та видачу кредитів на підставних осіб, начебто забезпечених неіснуючими майновими правами на земельні ділянки в Обухівському районі Київської області. Фабула справи, по якій Борулька настільки хочуть бачити в слідчому управлінні СБУ, що навіть оголосили в міжнародний розшук, пов’язана з останніми днями роботи в 2009 році двох банків – «Національний стандарт» і «Європейський». Як і передбачалось первинним замислом, після успішного розкрадання коштів, виділених на рекапіталізацію, обидва банки підлягали ліквідації. Але в останній момент Борулько вирішив ще й урвати дещицю з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який поповнюється за рахунок відрахувань з усіх банків України. Тим громадянам, що позбулись своїх заощаджень внаслідок банкрутства банківської установи, цей Фонд виплачує компенсацію в розмірі до 150 тис. грн. Цим і надумав скористатись «племінник Генерального прокурора». 20 серпня 2009 року, за день до відкликання ліцензії, у банках «Національний стандарт» і «Європейський» раптом було відкрито 1339 нових рахунків, переважно на ім’я мешканців Черкаської та Донецької областей. На рахунки були негайно переказані гроші, як згодом з’ясувалось – з рахунків фірм, підконтрольних Борульку та його спільникам. Ці гроші банки-банкрути зразу ж направили на покриття своєї фіктивної заборгованості перед третіми особами, тобто, фактично повернули їх назад. Але внаслідок цієї невибагливої операції «вкладники» отримали право вимагати з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 444,2 млн.грн. І цим правом вони успішно скористались. Годі й казати, що реальними вкладниками насправді були Борулько та кілька його довірених осіб і компаньйонів – голова наглядової ради банку «Європейський» Микола Новохатько, голова правління банку «Європейський» Владислав Астапенко, голова наглядової ради банку «Національний стандарт» Костянтин Кривенко та тодішній голова правління «Укрбізнесбанку» Сергій Арбузов. Так, той самий Арбузов – нинішній Голова Національного банку України. Повіривши в недоторканність «племінника Медведька», «концесіонери» навіть не дуже переймались конспірацією. Так званих «вкладників» підвозили під банк автобусами, кожному видавали за труди від 40 до 100грн., відбирали підпис під заявою на відкриття рахунка та ксерокопію паспорта. У наступному, коли банк остаточно сконав, Борулько й Ко найняли якихось молдавських гастарбайтерів, вручили їм ксерокопії паспортів людей, на ім’я яких були відкриті рахунки, і відвезли молдаван у Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, де ті написали заяви на одержання150 тис. грн. компенсації кожний. Але найбільшу легковажність проявив Сергій Арбузов. Оскільки на той час він трудився в Донецьку й не міг приділити увагу пошуку достатньої кількості надійних молдаван (серед надійних він знав лише Тигіпка), Сергій Геннадійович відправив у Фонд з довіреностями від імені «вкладників» підлеглих співробітників «Укрбізнесбанку». Ну, і хто назве його після цього розумною людиною? Більш того, на початку літа 2011 року Голова Національного банку України отримав від СБУ пропозицію, від якої розумна людина б не відмовилась – викупити довіреності, оформлені від імені фіктивних «вкладників» на співробітників «Укрбізнесбанку», за 30% суми. Сергій Геннадійович гордо відмовився. А тепер, після затримання Борулька, п’є заспокійливі таблетки. Зрозуміло, що до кримінальної відповідальності його ніхто не притягне – статус особистого банкіра родини Януковича виключає таке фантастичне припущення в принципі. Але запитання з боку Наслідного Принца Олександра Вікторовича можуть бути дуже неприємними. Позаяк ці гроші Сергій Геннадійович «закрисив» і не поділився зі своїм благодійником. А за такі речі в Донецьку раніше відправляли рахувати раків у Кальміусі. Отже, наразі троє фігурантів справи перебувають під підпискою про невиїзд, Борулько очікує екстрадиції в білоруській буцегарні, Арбузов – у передінфарктному стані, а арештована 7 жовтня 2011 року колишня радниця голови правління банку «Національний стандарт» активно співробітничає зі слідством. І то вірно: а що їй ще залишається робити? Володимир БОЙКО сайт «ОРД» Подробности на http://prokuratura.org.ua/?p=3335 Последние данные: МВД Беларуси не подтверждает информацию о том, что на территории страны с поддельным паспортом был задержан украинский бизнесмен Павел Борулько. Об этом БелаПАН заявили в МВД, не комментируя сообщения на эту тему, появившиеся 26 декабря в интернете. Однако, прошло уже несколько дней, после появления первой информации об аресте "типичного местного депутата-регионала" Борулько, а его собратья по партии сохраняют молчание. Это что - шок или необращение внимания на мелочь? Как же надоело писать и говорь об этом беспределе бело-голубых. Не знаю, как тебе, уважаемый читатель, но мне видится простой выход из этой ситуации. Нужно признать ПР антигосударственной структурой и объявить люстрацию всем ее членам.
