Не знаю, може хтось десь у соціальних мережах і створив щось подобного, але мені це спало на думку зовсім нещодавно, під час ранкової кави. Враховуючи, що почекунство набуває в Україні загальнонаціональних масштабів, треба якось класифікувати це явище. Бо що ж ми за вчені, якщо залишаємо поза увагою такі масові соціальні (а радше соціально-психологічні) феномени. Отже, пропоную основні підвиди українського національного почекуна: Перший. [B]Почекун безвізовий звичайний (ПБЗ)[/B]. Один з найбільш поширених в Україні підвидів. Особливого розповсюдження набув після Першого Майдану, а також напередодні, підчас та після Другого Майдану 2013 – 2014 рр. Періоди масового розмноження припадають на час обіцянок президента Порошенко та проміжних рішень європейських інституцій щодо проблеми надання Україні безвізового режиму. Верховні жерці та вещуни цієї категорії почекунів: у 2005 р. – президент-пасічник Ющенко, вже підзабутий міністр з питань євроінтеграції Рибачук, а зараз - міністр закордонних справ України Клімкін. Авторитетом користуються також високопоставлені європейські чиновники, як от Франк-Вальтер Штангенциркуль (або Штайн-Шмайссер? Не пригадаю точно…), та будь-хто, хто обіцяє безвіз. Антигерої – всі ті, хто проти безвізу для України, як от європейські праві на кшталт Марін Ле Пен. Антигероями для ПБЗ можуть бути і цілі країни, наприклад, Франція, Нідерланди, тощо. У пам’ять про вшанування цієї категорії почекунів пропоную прислів’я «А віз і нині там» замінити на «Безвіз і нині там». [B]Почекуни "покращення вже сьогодні"[/B] (або, скорочено, ППВС). Зараз це вимерлий підвид, занесений в Червону Політичну Книгу України. Останні його представники зустрічалися в степах України ще влітку та восени 2013 р., але зникли разом із втечею Януковича до Росії. Особливо масовим підвид був у 2010 – 2012 рр. Після втрати головного обіцянкодателя, залишки підвиду зазнали мутації та перетворилися на локальну донбаську популяцію [B]почекунів покращення від «руського миру» [/B](ППРМ). [B]Почекуни асоціації з ЄС[/B], або просто почекуни асоціації (ПА). Перші представники підвиду з’явилися ще у першій половині 1990-х, разом із проголошенням Україною незалежності. Другий подих розвиток популяції набув наприкінці президентства не-президента Януковича. Почекуни асоціації по п’ятах переслідували Януковича навіть у Вільнюсі, де виконували ритуальні дійства із муляжем кулькової ручки, намагаючись змусити гаранта поставити підпис. Після відмови гаранта власне з протестів почекунів асоціації почався Другий Майдан, що коштував Януковичу посади та корита. Здавалося, очікування почекунів асоціації справдилися з підписанням Яценюком заповітної угоди у 2014 р. Угоду ратифікували майже всі країни ЄС, але потім процес було пригальмовано Нідерландами, до великого невдоволення ПА. Навіть і зараз, у 2017 році, асоціація України з ЄС юридично ще не завершена. «Треба почекати», - як і годиться, кажуть у вітчизняному МЗС. Почекуни асоціації є найбільшими родичами почекунів безвізових звичайних. [B]Почекуни продажу ліпецької фабрики[/B] (ППЛФ). Народилися навесні 2014 р. підчас відповідною обіцянки тоді ще кандидата у президенти, але й до цього часу повної ясності з долею зазначеної фабрики нема. Отже, підвид існує і зараз. [B]Почекуни перемоги над українською корупцією[/B] (ППУК). Тут я вже не коментую, всім все ясно. Видатні українські борці з корупцією від натуги лише видають звуки, схожі на скорочену назву підвиду, але фактичних успіхів годі очікувати. [B]Почекуни закордонних інвестицій[/B] (ПЗІ) в Україну від проведення Євро-2012. Зараз про це вже забули, але не так вже й давно, у 2011 - 2012 рр., багато хто серьозно вважав, що інвестиції до країни можна забити ударом ноги. Мова йшла про міліарди доларів та євро... Де зараз Донбас-Арена, відомо. Маємо Донбас-Гангрену. Донецький аеропорт, відкритий спеціально до Євро, взагалі зруйнований... [B]Почекуни повернення Криму (ППК).[/B] Після того, як майданна влада без опору просрала півострів (чи то на вимогу якихось телефонних дзвінків із Заходу, чи то просто внаслідок хохляцького боягузтва), з’явилася обіцянка Крим повернути. Обіцяють повернути переважно шляхом створення «високого рівня життя» в Україні. Але, зважаючи на досягнуті українськими рехворматорами «успіхи» у справі покращення життя українців (мінус 25 % ВВП за 2 роки, девальвація гривні у 3 рази, зростання тарифів за комунальні послуги у кілька разів), існувати ця категорія почекунів буде ще довго. [B]Почекуни повернення Донбасу[/B] (ППД). Споріднений з ППК підвид. Аргументів на користь його зникнення у найближчому майбутньому, здається, трохи більше, ніж щодо ППК, але, вважаю, якщо залишити справу визволення територій суто у руках Рошенки та його гоп-компанії, обидва підвиди почекунів можуть стати безсмертними. До речі, почекун безсмертний (ПБ). [B]Почекун комунізму[/B] (ПК). Архаїчний та давно вимерлий підвид. Зустрічався у Радянській Україні весь час її існування (1918 – 1991 рр.). Викопні рештки деградованої популяції ще пару десятиріч кучкувалися біля Петра Симоненка аж до повної заборони компартії. Як і частина почекунів покращення, мутувала у прихильників «руського миру» і зараз насолоджується його людинолюбними проявами серед донбаських териконів. Пенсії зазвичай оформлює на території, підконтрольній Україні. До роздвоєння свідомості таким не звикати – вона має витоки в СРСР. *** Вважаю, що це ще не всі підвиди та сімейства українського почекунства, але основні, напевно, я все ж назвав. Національні українські почекеньки продовжуються. Як бачите, в цьому беруть участь досить широкі, впливові і різноманітні прошарки українського суспільства, а в певних випадках масовий гін почекунів навіть руйнує президентські престоли. Отже, враховуючи вплив почекунства на національні традиції, а також нову і новітню українську історію, пропоную впровадити загальнонаціональний святковий день – День Почекуна. Або, краще, День Українського Почекуна (скорочено: ДУП). День ДУПи. Або День-Дупа. А один день дорогоцінного життя, витрачений на почекунство будь-чого, називати дупо-день (за аналогією до трудоднів). Даєш замість радянських трудоднів національні незалежні українські дуподні! І співати пісень, і веселитися, як ірландці на святого Патрика або євреї на Пурим… Вітаю всіх, шпанове урядовці! Ви створили файну державу. Для певних осіб… P.S. Передбачаючи невдоволені вигуки російськомовних читачів «Острова» щодо мови цієї статті, пояснюю, що я написав її українською лише тому, що більшість почекунської міфологічної літератури у сучасній Україні створюється саме на українській мові. Тобто вважайте це виявленням шанування з мого боку до предмету дослідження.
