Украинский поэт и писатель Сергей Жадан опубликовал стихотворение, которое написал в свое время о вокзале Константиновки, по которому роияне нанесли удар 25 февраля, разрушив помещение. "Позавчера россияне уничтожили Константиновский железнодорожный вокзал. За последние десять лет, собственно, за десять лет войны мы с друзьями останавливались на этом вокзале десятки раз - кого-то встречали, кого-то провожали. Такой себе портал в мирную жизнь. Сейчас этого портала нет. Да и мирной жизни тоже нет. Есть память и вера.В свое время написал стихотворение об этом вокзале", - написал он. Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі. Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід. Потяги завмирають на мить і рушають далі. Військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід. Ніхто не зупиняється в її місті. Ніхто не хоче забрати її з собою. Вона думає, стоячи зранку на своєму місці, що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і дорогою. Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго, що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами, що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу старого і літньої порожньої панорами. Ніхто не пояснює їй, у чому причина. Ніхто не приносить квіти на могилу її старшому брату. Крізь сон чути, як у темряві формується батьківщина, ніби хребет у підлітка з інтернату. Формуються світло й темрява, складаючись разом. Літнє сонце перетікає в зими. Все, що діється нині з ними всіма, називається часом. Головне розуміти, що все це діється саме з ними. Формується її пам’ять, формується втіха. В цьому місті народилися всі, кого вона знає. Засинаючи, вона згадує кожного, хто звідси поїхав. Коли згадувати більше немає кого, вона засинає.
