Юрій Шамрай, 35 років, живе в селі Побєда Мар’їнського району на Донеччині. Вирощує перепелів. Коли я шукала інформацію для себе зі сфери перепелиного бізнесу (не питайте!), то періодично натрапляла на його ім’я та прізвище. Юрій Шамрай жваво цікавився нюансами цієї теми, ставив купу запитань під відео про технології вирощування птиці, уточнював виробничі деталі. - А я саме так все і вивчав – на ютубі й на профільних форумах, – сміється він. Кілька років тому Юрій навіть гадки не мав, що його життя зміниться так кардинально, що від минулого мало що залишиться. Хіба лише місце проживання. Та й сам він зміниться. І те, чим планував займатися в житті, не матиме нічого спільного з тим, що він робить зараз. - Мені здається, я раніше навіть не підозрював, що перепілки існують, – знову посміхається. – Ну яка мені була справа до перепілок? Я працював на авто, розвозив ліки, всі дні проходили в Донецьку, додому повертався надвечір. Відпочив, поїв, поспав. Вільний, без клопотів і зобов’язань. А тоді почались події 2014 року, так званий «референдум» і збройний конфлікт. Роботи не стало. Варіант залишатися в Донецьку Юрій не розглядав. - Мій брат вирощував перепілок для себе. Ці птахи мене точно ніколи не цікавили. Але після роздумів, чим би зайнятися і що робити, я замислився: може, спробувати вирощувати перепілок на продаж? І почав гуглити, шукати інформацію, дізнаватися про нюанси вирощування птиці, про ризики і переваги. - Це спочатку здається, що все просто. До тих пір, поки сам не стикаєшся з хворобами, тонкощами годування, модифікаціями інкубаторів, породами перепілок, конфігурацією кліток і поїлок, температурними режимами, вартісними породами, – розповідає Юрій. Перший пінопластовий інкубатор на 170 яєць Юрій купив, але його довелось доводити до розуму самому. З першої закладки вижила половина пташенят. Треба було шукати збут, закуповувати обладнання, будувати приміщення для утримання перепілок. - Мене це раптом захопило. Дуже допомагав мій батько: ми разом переобладнали сарай, який стояв порожнім, перекрили дах. Тому що приміщення вкрай важливі. Перепілки – делікатні створіння, з ними треба поводитися дбайливо і обережно. Я весь час шукав інформацію, вивчав породи й організацію процесів, цікавився новинками, знаходив постачальників кормів і можливості оптового збуту. Три роки тому в Юрія почався інтенсивний період у бізнесі, який збігся з початком сімейного життя – він одружився. І тепер справа стала сімейною. - Ми справляємось утрьох: батько, я і дружина. Основне навантаження на мені, звісно. Вони підключаються, коли завал по роботі. Наприклад, треба забивати птицю. У нас є спеціальна машинка, але її пропускна здатність не дуже висока. А ще багато ручної праці. З батьком ми ремонтуємо приміщення. Тепер саме сезон, щоб все встигнути довести до ладу. На ремонт завжди не вистачає часу, бо багато поточних справ. Нині Юрій створив повний цикл перепелиного бізнесу: вибирає перепелині сім’ї, закладає яйця в інкубатор, отримує пташенят, вирощує їх до потрібної кондиції – і постачає в торговельну мережу. - Це досить вигідний бізнес, – продовжує Юрій. – Від моменту народження й до забою проходить 60 днів. За цей час птиця виростає до необхідних розмірів. На мою продукцію є попит: українці все більше споживають м’ясо перепелів. Воно дорожче, аніж м’ясо бройлерів, яким забитий ринок. Але перепілки за своїми властивостями корисніші, це дієтичне м’ясо, воно містить багато амінокислот, купу мінеральних речовин, білок, який легко засвоюється, практично не містить холестерину. - А скільки перепелів ви вирощуєте одночасно? І чи справляєтесь із попитом на м’ясо цієї птиці? – запитую в нього. - Зараз у мене 6 тисяч перепелів породи Техаський альбінос. Попит перевищує мою пропозицію. Практично все я віддаю оптом у торговельну мережу в Покровськ, який за 60 кілометрів від мого села. Вроздріб не маю змоги продавати. Хоча весь час питають, телефонують і приїжджають. Ну, може, кілька кілограмів на тиждень продам, коли вже дуже просять. Добре, що зараз маю можливість робити великі закладки яєць в інкубатор. І наявність хорошого інкубатора зняла частину проблем у вирощуванні птиці. З інкубатором то окрема історія. Пам’ятаєте про першу кустарну модель із пінопласту, яку довелося вдосконалювати самотужки? Таких інкубаторів Юрій мав кілька, проте вони не були розраховані на великі обсяги. До того ж будь-який збій у температурі, коливання електроенергії, навіть незначна поламка були згубними для процесу. І тоді Юрій Шамрай вирішив шукати донорської допомоги. - Я написав дві заявки, – розповідає він. – Виявилось, що це досить легко, там не було зайвих деталей. І одну з цих заявок задовольнили. Кошти для придбання сучасного й технологічного автоматичного інкубатора для перепелів. Юрій отримав від гуманітарної організації Данська Рада у справах біженців – Данська Група з розмінування (DRC-DDG). Такі гранти на стимулювання бізнесу для внутрішньо переміщених осіб DRC-DDG надає в межах проекту EU4Youth, який став можливим завдяки фінансовій підтримці Європейського Союзу. Отже, у вересні 2019 року проблема інкубатора була вирішена. - Одночасно в інкубатор поміщається три тисячі перепелиних яєць. Виживання складає до 75 відсотків, і це дуже хороша цифра. Сам інкубатор простий в управлінні і надійний. Фірма-виробник дає дворічну гарантію, що теж важливо. Як отримав цей інкубатор, я видихнув: на одну проблему стало менше. - Юрію, наскільки я розумію, з такими обсягами роботи ви не маєте вільного часу і працюєте без вихідних. - Ну, так виходить, – відповідає Юрій. – Перепілки ж хочуть їсти й пити кілька разів на день і щоденно. Їм не поясниш, що сьогодні неділя, і я хочу довше поспати. Кожного ранку о п’ятій мушу їх годувати, міняти воду, перевіряти стан, дбати про комфорт. Це – живі створіння, і вони вимагають постійної турботи. - А як же відпочинок? – щиро дивуюсь. Бо у моїй голові погано вкладається такий спосіб життя. – Ну, там, пива випити виходить? - Не виходить, – посміхається Юрій. – Я практично весь час за кермом, яке пиво? Чотири дні на тиждень відбувається забій птиці, і я маю відвозити продукцію до Покровська. Я сам за кермом. Потім закупівля й доставка кормів. А ще робота на території – увесь час треба щось лагодити. Ми вже три роки живемо в такому режимі. Я не втримуюсь і питаю його про мрію. Людина багато й тяжко працює, заробляє гроші. Щоби що? Навіщо? Для чого? Може, хоче кудись поїхати, де більш облаштовано і комфортніше? Юрій дуже щиро дивується. - Куди там їхати?! Ви не уявляєте, скільки я сюди вклав – грошей, сил, енергії, часу. Тут усе побудоване моїми руками і руками мого батька. Я не зможу це покинути. А моя мрія… Я хочу розширити бізнес. Спочатку до 8 тисяч, потім до 12. Є попит на мою продукцію. Я вже стільки всього пройшов і вивчив, що не можна зупинятися або не розвиватися далі. Мені все подобається. От хіба трохи більше часу і трохи більше робочих рук. Але це все буде. Трохи згодом. Розмовляю з Юрієм Шамраєм, і в мене складається враження, що криза, пов’язана з карантинними заходами, його не зачепила. Питаю про це. - Знаєте, коли лише шукав, чим би зайнятися, я розмірковував так: одяг, прикраси, гаджети, техніка – це все, без чого люди можуть обходитися, без чого можна жити. А от без їжі жити не можна. Тому і вирішив рухатися у напрямку сфери харчування. Звісно, це не куряче м’ясо, яке дешевше й більш затребуване. Але це м’ясо, яке починає повноправно конкурувати на харчовому ринку. У мене не зменшились обсяги замовлень. Трохи є затримки з проплатами. І я розумію це, звісно. Дехто з моїх колег по бізнесу, і я про це знаю, ціни підвищив. Я вирішив цього не робити. Варто нарощувати обсяги, а не дерти до безкінечності ціни. Мені здається, що такий шлях – правильніший. Ми всі потрапили у складну ситуацію. Тому варто разом із неї виходити, а не намагатися заробити на цьому. Такі історії надихають. Робити свою справу – чесно, сумлінно, відповідально і красиво – це щастя. Юрій тут зі мною погоджується і каже: - Правда, слово «щастя» трохи пафосно звучить. Але це хороше слово, – і знову посміхається. Щиро і відкрито. Зоя Казанжи, проект "Підтримка ЄС для сходу України", для "ОстроВа"
