Вотчиною Партії регіонів є Донбас. Заснована наприкінці 90-х місцевими царьками з колишньої комсомольської, радянської, господарської номенклатури та бізнесу (основу останнього склали донецькі та луганські «конкретні пацани»), ця партія, всупереч заявам її керманичів, так і не змогла набути загальноукраїнської популярності. Проте, на своїх теренах ПР досі не залишала жодних надій на перемогу своїм опонентам на виборах усіх рівнів. Так, на виборах президента України 2004 року мешканці Донеччини віддали її лідерові Януковичу 93,54% своїх голосів, на Луганщині – 92,24%; 2010 року – 90,44% і 88,95% відповідно. За результатами парламентських перегонів 2006 року, за ПР проголосувало 73,63% виборців Донецької області і 74,33% – Луганської; 2007 року відповідно – 72,05 і 73,53 відсотки. Але ті, хто були свідками позачергових виборів сільського голови в селі Заайдарівка Новопсковського району Луганської області (ця подія відбулася 17 липня цього року), переконалися в тому, що політична зірка Партії регіонів у її законній вотчині почала згасати. Заайдарівка давно є ласим шматком для районного керівництва: тут є природні піщаний та глиняний кар’єри, а в сусідньому Гетьманському яру – товстий шар чорнозему. І пісок, і глина, і земля вже не перший рік вивозяться КАМАЗами в невідомому напрямку. Про привабливість же земель, що прилягають до села, у світлі незворотної «земельної» реформи годі й говорити. Хазяїном, а якщо точніше – феодалом Новопсковського району його мешканці небезпідставно вважають Станіслава Степановича Чернявського. Колишній начальник районної міліції, полковник у відставці, він уже багато років очолює вищі районні структури – адміністрацію (ще з кучмівських часів) і раду (друге скликання поспіль). А ще він є головою Новопсковської районної організації Партії регіонів. Чернявський Станіслав Степанович За словами Чернявського, його, як палкого симпатика Януковича, у 2005 році «піддали політичним репресіям». Справді, на нього завели карну справу в прокуратурі, але не через симпатії до лідера ПР, а за фактом перевищення ним службових повноважень і фальсифікацій другого туру президентських виборів: тодішній очільник РДА, щонайменше, дав пряму вказівку голові однієї з дільничних виборчих комісій району «намалювати» за Ющенка у протоколі всього 2 голоси (що й було зроблено; а насправді за нього там проголосувало 34 виборці). Місцеві стверджують, що Чернявський у той час політичної невизначеності розпачливо заявляв: «Якщо виберуть Ющенка, я повісюсь!». Однак тодішній страх відставного полковника був даремним – влада «помаранчевих» своє гасло «Бандитам – тюрми!» не прагнула втілювати в життя. Луганська преса писала і про інші діяння Чернявського. Так, його звинувачували у причетності до рейдерського захоплення 21 квітня 2004 року Новопсковського комбікормового заводу людьми нового «власника» цього підприємства О.Ільїнова. Тоді були жорстоко побиті залізними прутами троє працівників заводу, які боронили його від нападників. Луганський правозахисник Микола Козирєв прокоментував цей акт вандалізму таким чином: «100 гектарів землі в селі Новобіла, засіяної соняшником, належить місцевому начальнику міліції, а 100 гектарів – самому Чернявському, урожай насіння вивантажували прямо у дворі райвідділу міліції. А його ж треба десь сушити? Звісно, на елеваторі! 21 квітня на завод приїхала банда… У Новопсковському районі владу захопили бандити, які все роблять на свій розсуд. Це справжня мафія, яка зрослася з владою». Правозахисник додає, що мешканці району живуть у постійному страхові, і наводить їх слова: «Усі будуть радіти, коли знімуть Чернявського». Депутат Новопсковської райради Д.Растеряєв у публікації від 15.02.2008р. наводить інші приклади діяльності клану «Чернявський і Кº». Зокрема – рейдерське захоплення приміщення ліцею . За висновком депутата, Чернявський «цинічно ігнорує норми закону і моралі, насаджуючи в районі атмосферу брутального свавілля й безкарності». Про те, що в Заайдарівці готуються позачергові вибори сільського голови, я дізналася на одному з правових семінарів у Луганську від голови Новопсковської жіночої правозахисної організації «Чайка» Світлани Стогнєєвої. Вона розповіла, що попередній голова О.Терников (у минулому – начальник районної ДАІ) вирішив піти на пенсію за старим законодавством (очевидно, щоб отримати вихідну допомогу в розмірі 10 окладів). А районна влада в особі того ж Чернявського докладає всіх зусиль, щоб цю посаду обійняла близька до неї людина – Василь Закутько, 65-річний член ПР, колишній начальник районного карного розшуку. Як повідомила Світлана Олександрівна, є й інший кандидат на цю посаду – 30-річний самовисуванець, позапартійний Михайло Головашов, якого підтримують односельці, але влада ні за що не допустить його обрання. Відразу ж промайнула крамольна думка: а чи не поїхати в Заайдарівку взяти участь у тих виборах – наприклад, журналістом (мої краєзнавчі публікації в тамтешній газеті «Новопсковщина» стануть тут принагідними) – з метою підтримати Головашова? Моя співрозмовниця зраділа такому рішенню, адже до них ніхто здалеку з такою місією ніколи ще не приїздив. На мою пропозицію поїхати в Заайдарівку відразу ж відгукнулася Лідія Старшикова. Кожна з нас має за плечима вже солідний досвід роботи у дільничних та територіальних комісіях обласного центру, тому ми непогано знаємося на методах і прийомах, які місцева влада може застосовувати під час різних виборів. Відомі нам методи і прийоми, як виявилося, є універсальними для всієї Луганщини, з тією лише різницею, що в місті вони застосовуються не так відверто й нахабно, як у селі, де люди менш захищені у правовому плані. Пригадую, як 2002 року, перебуваючи в науковій експедиції в селищі Красноріченському Кремінського району, я здивовано запитувала місцевих мешканців: як вони могли обрати собі голову, який не те що не знає, а навіть не розуміє їхню рідну мову – українську (бо не так давно приїхав із Росії), та ще й буває на робочому місці нетверезим? На що ті відповіли: «А хіба ми обирали? Його довірена особа вкинула 300 бюлетенів, от він тепер і головує». …Три з половиною години автобусом з пересадкою – і в переддень виборів ми з Лідією Борисівною в Заайдарівці. Поспілкувавшись із «групою підтримки» М.Головашова та С.Зінченка (останній теж подав свою кандидатуру на посаду голови, щоб допомогти Михайлові) – довіреними особами, спостерігачами і журналістами, почули від них історії про такі самі вкидання бюлетенів пачками, про внесення до списків виборців «мертвих душ» і тих, хто вже кілька років перебуває за кордоном, про масове примусове звезення людей на дільницю, про кількаразове голосування одними й тими ж особами (сам голова комісії та його дружина це безсоромно робили) тощо. С.Стогнєєва (на виборах 2004 року вона була спостерігачем від Ющенка), яка документувала всі ці неподобства, могла за свою «спостережливість» серйозно поплатитися: її дочка, що була вдома, ледь залишилася живою, коли дві великі каменюки влетіли у вікна їхнього будинку. Це сталося за півгодини до початку підрахунку голосів на дільниці – очевидно, той, хто замовив цей бандитський акт, розраховував на те, що жінка у відчаї побіжить додому рятувати свою дитину і не зможе побачити, як «чесно» рахуватимуть бюлетені. Поки ми розмовляли, по селу вже пішов поголос (у селі чутка летить швидко): «Приїхали з Луганська перевіряти, щоб правильно пройшли вибори!». До нас підтягнулося ще кілька заайдарівців. Від наших співрозмовників ми почули, чому Михайло бере участь у перегонах. Залишившись дев’ять років тому без батька, він сів на його трактор і став допомагати людям орати городи – недорого. Не обминав і зовсім бідних, кому нічим розплатитися. Заочно закінчив сільськогосподарський інститут, добре знає проблеми рідного села. Мабуть, для односельців Головашов є авторитетною людиною, бо одночасно кілька чоловіків запропонували йому виставити свою кандидатуру на сільського голову. Михайло спочатку цю пропозицію не сприйняв серйозно, але невдовзі його викликав до себе сам Чернявський і сказав: «Якщо не підеш на голову, дам тобі хорошу роботу» (М.Головашов за статусом був кілька років безробітним). Тут уже Михайло засумнівався – і таки вирішив іти… Спеціально нікого він не агітував, просто спілкувався з людьми, як і раніше. Зате владна команда використовувала свій адмінресурс на повну. Так, із райцентру на свято Івана Купала привезли в Заайдарівку концертну бригаду. Під час концерту люди від Чернявського «рекомендували» заайдарівцям голосувати за Закутька. Якщо, мовляв, він буде головою, то буде вам і школа з пластиковими вікнами, і садок, і все буде… Начмед районного територіального медичного об’єднання Ігор Соловйов казав своїм співробітникам-заайдарівцям буквально таке: «Глядіть мені, щоб усі проголосували за Закутька, бо можете залишитись без роботи!». Звільненням з роботи за «неправильне» голосування погрожували й інші керівники. Попервах колишній голова – Терников – благословив Головашова: «Іди!», але після розмови з Чернявським заявив: «Не йди, бо там тебе з’їдять!». А ще Михайлові пропонували: «Давай вступай у партію!» (зрозуміло, що «правильну» партію). Цікава дрібничка: депутатський корпус Заайдарівської сільради складається з 16 осіб, і всі (!) вони є членами ПР. Кажуть, що справді ідейних регіоналів мало, більшість у партію «загнали», бо людям же треба працювати… Вибори на дільниці розпочались о 8-й ранку. Зареєструвавшись у секретаря комісії в якості позаштатних кореспондентів газети «Новопсковщина», ми звернули увагу на те, що нагрудні беджі майже у всіх членів комісії заповнені російською. На запитання, чому не державною, секретар відпарирувала: «Є такий закон!». Який саме закон, вона пояснити не змогла. Головою комісії виявився невеликий чоловічок неслов’янської зовнішності, 1945 р. народження. Уродженець Челябінської області, він, вивчившись на юриста в Саратові, приїхав в Україну. Кажуть, що працював у Новопскові слідчим міліції, дослужився до капітана, а потім був звільнений за нетверезий спосіб життя. Після того він двічі «обирався» в Заайдарівці головою. На моє запитання Коростильов гордо відказав: «Луганский областной совет принял 27 мая решение об использовании в документации русского языка как регионального!» (як бачимо, антидержавні рішення Луганської ради втілюються швидко й акуратно). Голова комісії Микола Коростильов Майже фізично відчуваючи на собі насторожені, а то й ворожі погляди з боку всіх членів комісії та їхнього голови, а також присутніх тут двох представниць районного штабу ПР, ми взялися до роботи. Лідія Старшикова вирішила приєднатися до виїзної бригади для здійснення контролю за голосуванням за межами дільниці. Зрозуміло, місця для неї в машині «не знайшлося», і вона поїхала на іншій. Перший водій гнав свою автівку з такою швидкістю, що другі їх ледве наздоганяли. Старшикова не покинула членів комісії зі скринькою навіть під час обіду, на який її демонстративно не запросили – сказали: «У нас харчів на Вас не вистачить». Але жінка була невідступною… тоді й харчі для неї знайшлися. Я ж упродовж цього дня проводила екзит-пол – опитування виборців на виході з дільниці. Голова комісії (очевидно, не знайомий із такою процедурою) став забороняти опитувати людей. Він часто комусь телефонував, але потім свої претензії припинив. Спілкування ж з виборцями дало мені цікаву інформацію і про те, як тут готувалися до виборів, і про ставлення народу до влади, і про саму владу. І про нелегке життя людей за цієї влади. На головне запитання: «За кого ви проголосували?» третина людей взагалі не стали відповідати, мотивуючи відмову по-різному: «Не хочу», «Боюся», «Воно Вам не нужне», «Це моя тайна», «Не скажу, бо нас з роботи привезли». Дехто давав інакомовну відповідь: «Ну, не за “регіони”», «За молодого». Серед тих, хто йшов на контакт, були такі, що відповідали пошепки, озираючись навколо, а сміливіші, як правило, говорили, що не вірять місцевій владі, особливо – районній . Багато хто не вірить і в чесність будь-яких виборів за такої влади: «Чесні вибори будуть, як не стане Чернявського», «Як би ми не голосували, а все одно буде по-чернявському», «Така власть – менти одні…», «Не можна нікому вірити». Переважна більшість моїх респондентів уже не хочуть голосувати за Партію регіонів через конкретні дії (вірніше, бездіяльність) місцевих керівників. Розповіли мені, що попередній голова сільради Терников, коли балотувався, то обіцяв: «У мене великі зв’язки, ми зробимо з Чернявським Заайдарівку для людей!». А вже як став головою, хвалився: у районі виділили 2 мільйони гривень на ремонт доріг, дали сотні тисяч і на ремонт спортзалу, і на міні-котельню. І де ж ті дороги? Заасфальтували кількадесят метрів, а вже за рік на тій дорозі з’явилися ями. Спортзал ремонтували два роки, а ремонт виявився косметичним – стіни в патьоках, і підлога провалюється. Замість обіцяної міні-котельні привезли якусь будочку, пофарбували її, а тепла як не було, так і немає. Клуб в аварійному стані, східці в ньому попадали, дах протікає. Про Закутька кажуть: «Він же не сам іде на голову – його туди пхнуть, і він робитиме так, як йому скажуть». Люди стверджують, що Чернявський дав йому прямий наказ: «Роби що хочеш, але щоб ти був! (головою – І.М.)». Розповіли історію про те, що саме тоді, коли Закутько керував справами на комбікормовому заводі, звідти в невідомому напрямку пропало 100 тон зерна. А на останніх позачергових виборах він балотувався на голову Новопсковської селищної ради, але люди підтримали не його, а молодого Олександра Бондаря. І ще додали: «Йому це головування потрібне для переоформлення пенсії, бо він уже має 28 років держслужби, а двох років не вистачає». Селяни кажуть, що влада напередодні організувала в селі багато зборів, де хвалили Закутька, і взяла з них обіцянки голосувати саме за нього. А народ узяв і проголосував своєю більшістю не за регіонала Закутька, а за молодого не-регіонала Головашова. Результати голосування такі: за Закутька – 297, за Головашова – 428 (щоправда, було ще 7 кандидатів, але вони набрали смішну кількість голосів – від 1 до 13). Наша «група підтримки» наполягала на тому, щоб підрахунок голосів здійснювався відкрито і гласно – відповідно до Закону України про вибори. Але як не заперечував необхідність такої процедури пан Коростильов (у них ніколи так не робили, а розкладали бюлетені мовчки), ми відстояли свою вимогу. Фото № 3. Михайло Головашов і група підтримки Незважаючи на те, що Законом це не заборонено, голова комісії не дозволив довіреній особі від Головашова сфотографувати списки виборців (у цьому була потреба, бо хтось помітив у списку прізвище людини, що померла три роки тому), він також не хотів, щоб оголошувалися результати екзит-полу (бо вони показували суттєву перевагу Головашова над Закутьком), оскільки ми нібито «заважаємо працювати». У надзвичайно некоректній формі реагувала на наші зауваження і член комісії Світлана Дмитренко, що працює в місцевій школі завучем. А ще один член комісії Олексій Мельник – надто ідейний місцевий комуніст – теж висловлював нам зауваження, називаючи нас «помаранчевими» (це слово для нього є синонімом слова «чума»). Комуніст Олексій Мельник Отож, спільними зусиллями ми вибороли правду в Заайдарівці. Якою б «сильною» не була влада на Новопсковщині, а спасувала перед найменшим нашим опором – адже вона майже не має підтримки в селі. А що далі? Знаємо, що Михайлові Головашову буде нелегко головувати в Заайдарівці: за чутками, районні депутати вже погрожують: «Ми не дамо йому працювати!». Його односельці теж дещо засмучені: швидше за все, Чернявський не даватиме гроші селу, бо там пішли проти його волі. Сподіватися на те, що хтось прийде на зміну Чернявському, не випадає – кажуть, у нього міцний «дах» у Луганську і в Києві. По інших селах Новопсковського району, де люди теж насмілилися вибрали собі голів усупереч волі «хазяїна», вже поприкручували гайки (як у Козловому – Євген Бобильов був у Партії промисловців і підприємців, а від сьогодні вже член ПР; у Ганусівці – позапартійний Анатолій Липовський нещодавно теж став «регіоналом»). Щойно стало відомо, що в Танюшівці вже опечатано кабінет сільського голови. Парадокс у тому, що переможені силою адмінресурсу перетягують до себе переможців і тим самим нівелюють вибір населення, зберігаючи таким чином регіональний тоталітаризм. Схема одна й та сама: депутати райради, різні відповідальні працівники й інструктори РДА здійснюють безкінечні перевірки відповідних закладів, налаштовують колективи проти невгодного керівника, звинувачують останнього в безгосподарності і ставлять його перед вибором: або членство в ПР плюс припинення перевірок і контролю, виділення грошей на господарчу діяльність та інші пільги, або – «прощай, должность». Отже, Партія регіонів на Луганщині може й надалі бути переможцем усіх майбутніх виборів (незалежно від їх результату), але лише за встановлення повної диктатури й поліційного режиму – а, зважаючи на велику кількість у владі колишніх працівників силових структур у Заайдарівці і Новопсковському районі в цілому, є всі передумови для цього. Проте історія знає чимало прикладів, коли той, хто не хотів віддавати владу демократичним шляхом, був все ж таки вимушений віддавати її вже в іншій спосіб… Ірина Магрицька, доцент Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, спеціально для "ОстроВ"
