Відколи в Івано-Франківську над "білим домом" замайорів помаранчевий прапор, відтоді мешканці Прикарпаття сподівалися побачити іншу владу і нові обличчя в місцевій політиці. Проте, революція не породила нових героїв, а лише привела до перелицювання бюрократів дрібного калібру в бюрократів великого. На хвилі помаранчевої революції вони стали новою елітою Прикарпаття, а завдяки революційним подіям суттєво збільшили свої статки та отримали контроль над суспільними процесами. Сьогодні представляємо вашій увазі першого помаранчевого губернатора Івано-Франківщини Романа Ткача. І хоча зараз в регіоні інший губернатор, область фактично досі знаходитися під контролем клану Романа Ткача (НРУ) і Миколи Круця (НСНУ). Роман ТКАЧ. Губернатор Ткач Роман Володимирович народився 1962 року в с.Ямниця, Тисменицького р-ну, Івано-Франківської області. За освітою інженер-механік. Народний депутат ВР 4-х скликань. Нині депутат ВР України, фракція блоку "Наша Україна - Народна самооборона" (з 11.2007), голова Івано-Франківської крайової організації НРУ. Починав у 1990 – 1992 рр. з голови виконкому Ямницької сільради; далі 1992 – 1994 рр. - голова Ямницької сільради; 1994 - 1995 - голова Тисменицької райради і виконкому; 07.1995 - 04.2002 - голова Тисменицької райдержадміністрації. І ось, нарешті, з 04.02.2005 по 22.10.07 - голова Івано-Франківської облдержадміністрації. Нелегко було Р.Ткачу заходити в головний будинок Івано-Франківщини, оскільки там на нього чекали знайомі обличчя - вчорашні колеги держслужбовці, з якими він працював протягом семи років, займаючи посаду голови Тисменицької райдержадміністрації при тодішньому Президентові Леонідові Кучмі. Тоді особливої схильності до опозиційності у вчинках пана Романа помічено так і не було, такий собі пересічний голова РДА, яких сотні по всій Україні. Більшість колишніх колег пана Ткача по роботі в виконавчих органах влади області одразу після "помаранчевої революції" змушені були залишити свої посади й шукати собі нове місце роботи. Надії на нового губернатора у них не було, адже перший революційний наказ голови ОДА був нещадний - всім білодомівським клеркам писати заяву на звільнення за власним бажанням! Не всі, звичайно, поспішали виконувати самовбивчий наказ, але зрозуміло, що революція на то і є революцією, щоб ті хто був ніким, ставав усім. Отож, у владу полізли представники політичних партій та рухів, що підтримали В.Ющенка, і у "білий дім" набилося всіляких партійних лайдаків. Першим заступником голови ОДА одразу була призначена родичка Р.Ткача пані Романія Постолянюк. Однак через нетривалий час вона повернулася на посаду заступника голови обласної ради. На її місце голова ОДА Роман Ткач запропонував 27-річного Андрія Романчука, який при новій владі одразу змінив статус з помічника народного депутата Миколи Круця на першого заступника голови ОДА. За А.Романчуком підтягнулася ще інша "молодіж", що проголосила себе командою «технократів». Всі подальші технократичні рішення помаранчевого губернатора стосувалися багатеньких місцевих "буратін". Ними молоді реформатори зацікавилися відразу. На початку "наїзди" здійснювали через рішення сесій рад, публікації в ЗМІ, заяви на прес-конференціях та брифінгах для журналістів. Молода і оновлена влада погрожувала розкуркулити місцевих олігархів "аж до трусів та шкарпеток", а потім, коли ті "дозріли", поступово почалась "конструктивна співпраця", звісно ж тільки заради "щасливого майбутнього Великої Соборної України аж від Сяну й до самого Дону". Так от першим під "важку руку" нового губернатора потрапила "Прикарпатська фінансова компанія" (генеральний директор О.Бахматюк), яку було звинувачено в незаконному придбанні військових містечок і військового шпиталю (колишній «Палац Потоцьких» – графська резиденція засновників міста Івано-Франківська). Пан О.Бахматюк, перестраховуючись від новоспечених технократів, не довго думаючи, запропонував "мирову" і близько 20 млн.грн. на реконструкцію «Палацу Потоцьких» з його подальшою передачею міській громаді. Наступним на черзі став Івано-Франківській аеропорт, чи вірніше його тодішній орендар фірма "Явсон" (генеральний директор О.Яворський). Фірму "Явсон" було звинувачено у незаконній оренді цього об'єкту і виникненні у нього боргів. Договір оренди було розірвано і укладено з ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття". Але якихось конкретних цифр і даних на користь такого рішення наведено так і не було. О.Яворський у відповідь подав позовну заяву до Верховного суду проти Р.Ткача на суму 17 тис. грн. для відшкодування моральних збитків. Водночас технократи в "розсипну" постріляли по таких важливих і бюджетоутворюючих компаніях як ЗАТ "Лукор", ВАТ "Прикарпаттяобленерго" та ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття. А ще добряче дісталося фірмі "Скорзонера" (директор О.Шевченко), яка є власником відомого в Україні гірськолижного курорту “Буковель”. Питання стосувалось рішень про розширення меж села Поляниця для подальшої їх передачі курорту "Буковель". З "Буковелем" найшла була "коса на камінь", губернатор, кажуть захвилювався, але не без допомоги свого попередника Михайла Вишиванюка, зумів налагодити співпрацю «заради щасливого майбутнього всіх українських і навіть російських лижників». Отже, почерк команди "технократів" був старим як світ: "наїжджати та доїти". А в перервах між крутими наїздами та підписанням з "жертвами наїздів" протоколів "про співпрацю заради України", пан Ткач не бридився побавитися в народну гру - "доступись до тіла Президента". Оскільки Віктор Ющенко часто приїжджав на Прикарпаття і ще й різних іноземних побратимів привозив, то постійною роботою губернатора стало укладання переліку осіб, запрошених для зустрічі Президента під час його прильоту і перебування в області. І тут би вже можна було пофантазувати як пан Ткач зі своєю тіткою та молодечою свитою, то вписували, то викреслювали кандидатів потиснути руку самому Президентові, а що вже казати про тих щасливчиків, що могли перебувати з самим лідером нації за одним святочним столом. Та не всі були в захопленні від діяльності геніального губернатора. Опозиція знайшлася швидко, і як не прикро для Ткача, - в лавах друзів по Майдану, серед представників БЮТ. Чи то до столу когось не пустили, чи когось з якогось списку викреслили, - достеменно невідомо. Але ось як характеризує діяльність губернатора та його "технократів" бютівець Юрій Романюк, нині заступник голови обласної ради. "Всупереч згоді власника "Палацу Потоцьких" на добровільну передачу його у власність обласній громаді та всупереч рішенню обласної ради про згоду на отримання у власність цього майна, керівництво ОДА майже три роки ігнорувало і не виконувало рішення ради, шукаючи та вимальовуючи за спиною депутатського корпусу сумнівні комбінації і схеми. Як тільки обласна рада п'ятого скликання почала наводити елементарний порядок в області із майном громади, на світ з'явився новий замовний лист власників майнового комплексу "Палац Потоцьких" про їх згоду передати майно у власність вже міської громади. Це питання залишається не вирішеним і на сьогодні, що не задовольняє інтереси громадян. Вилучення в Української Академії Аграрних Наук та Микитинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради земельної ділянки у розмірі 31,0 га та надання її ТзОВ "МЖК Експрес-24" під забудову, всупереч законам і нормативно-правовим актам, викликало потужний громадсько-політичний спротив. Безумовно, можна думати, що все це не мало жодного стосунку до відверто корупційних дій посадових осіб міста та області. Але дивують погодження цієї земельної афери всіма підконтрольними голові ОДА службами здійснені у рекордно короткі терміни. Чи це просто "випадковість і збіг обставин"? Може просто так сприятливо зірки на небі вибудували свій вплив на обласне і міське керівництво? Крім цього, в області особливо наближеним до екс-голови ОДА бізнесменам, всупереч вимогам Земельного і Лісового кодексів України, передано під забудову сотні гектарів цінних та особливо цінних земельних ділянок. За це міська прокуратура відповідно до розпорядження Романа Ткача (зареєстрованого заднім числом як особливо таємне в журналі з грифом "ДСК") отримала приміщення на вул. Гаркуші, 9 у місті Івано - Франківську, з якого терміново відселили головне управління житлово-комунального господарства ОДА. І це без будь-якої згоди власника майна - обласної ради. І цей факт також, безумовно, "щира турбота екс-губернатора про" злидні міської прокуратури", і не більше. Всупереч особистій позиції більшості депутатів від "Нашої України" і здоровому глузду, шляхом відвертого "викручування рук" депутатам, Р.Ткачу вдалося примусити однофракційців, (спільно із деякими підлеглими йому як голові ОДА депутатами облради з виконавчих структур), проголосувати за надання ТзОВ "Чорногора" (співвласники якої зареєстровані в офшорній зоні на Кіпрі) 200 га земель у Верховинському районі. Категорично проти голосувала лише фракція "БЮТ" і окремі депутати з інших фракцій. Фракція "НУ" одноголосно проголосувала "за" таке рішення. Де зараз ці інвестиції у Верховинський район, що дало це простим людям, окрім примітивного збагачення невеличкої групки людей за рахунок банального перепродажу земель гуцулів? Де цей "Буковель-2", про який так красномовно промовляв екс-голова ОДА на сесії?" – написав пан Романюк в газеті “Вечірній Івано-Франківськ” восени 2007 року. Тож, бютівець, здається, перерахував все що вдалося здійснити Р. Ткачу на посаді губернатора за два роки. Та що б там не казали розкольники, а найбільше досягнення Р.Ткача, за його ж словами, - це створення "команди технократів". Цьому сприяло його обрання депутатом Верховної Ради України в 2002 році, що зблизило його з місцевим олігархом від "Нашої України", - впливовим і багатим М. Круцем. Власне, вся ця команда Ткача-Круця складається з хлопців, які працювали в громадській приймальні М.Круця, та тітки пана Ткача - вчительки Романії Постолянюк. Що спільного в колишньої вчительки з села Ямниця і "молочних синів лейтенанта Шмідта"? - навіть здогадуватись важко. Проте Круця, Ткача, і Постолянюк об’єднує село Ямниця, що поруч з Івано-Франківськом. Саме там, власне, і знаходиться вотчина Круця - «Цементно-шиферний завод», а Ткач і Постолянюк, як відомо вихідці і мешканці цього села. Попервах, коли Круць став депутатом Верховної Ради по Івано-Франківському округу він «боровся» за те щоб платити податки в місто, в територіальну громаду Івано-Франківська, де власне й проживає більшість працівників заводу. Однак ця обіцянка так ніколи й не була виконана оскільки село Ямниця юридично відноситься до Тименицького району і податки платить до Тисменецького бюджету. І от наприкінці жовтня 2007 року Р.Ткача раптово зняли з посади губернатора. І тоді «успішна технократична команда» мусіла покинути всі кабінети в "білому домі". Але вони не впали у відчай і взяли курс на Київ. Разом з колишнім губернатором вирушив цілий обоз: Андрій Романчук, Юрій Запісоцький, Оксана Кобрин, Олег Париляк, Андрій Баланчук, Ірина Дарвай, Тарас Герула. Романія ПОСТОЛЯНЮК. Тета Народилася 1953 року в селі Ямниця. За освітою педагог, вчитель української мови. Багато ЗМІ в області пишуть про Романію Постолянюк мало не як про "Помаранчеву Жанну Д'арк" Прикарпаття. Все було б добре, якби представники "нової команди" не були, "старими особами" з влади ще при Кучмі. Тут слід нагадати, що Романія Постолянюк і її рідний племінник давно йдуть в політиці нога в ногу. З 1987 року Постолянюк директор Ямницької СШ. У 1994 році, коли Р.Ткач став головою Тисменицької райради і виконкому, перейшла на посаду заступника голови Тисменицького райвиконкому з гуманітарних питань. У квітні 1998 року, при Ткачі голові райдержадміністрації, обрана головою Тисменицької райради. А потім, у 2000 році, очолила обласне управління освіти при губернаторові Івано-Франківщини Михайлові Вишиванюку - найближчому другові Леоніда Кучми. Потім у 2002 році Р.Ткач пройшов до Верховної Ради, а Р.Постолянюк стала заступником голови обласної ради (2002-2006 рр.). Постолянюк навіть зуміла одночасно з депутатством у облраді побути у 2005 році три місяці першим заступником племінника-губернатора, поки політсили області не почали підіймати хвилю обурення. Почувши запах смаленого, Романія Постолянюк, несподівано вирішила повернутися на "стару" роботу - в облраду, де вона зберігала за собою посаду заступника голови. Отож, ми бачимо, що Постолянюк органічно вросла в нетрі обласної влади, і стала однією з найвпливовіших осіб. Недарма мешканці області деякий час називали "білий дім" не інакше як "тетахаус", де слово «тета» з галицького діалекту означає тітка. Потім у 2006 році, коли політсилам області стулили писок, Р.Постолянюк знову повернулась в ОДА, і все-таки зайняла омріяну посаду заступника голови ОДА з гуманітарних питань. Під час виборів міського голови Івано-Франківська у 2006 році Романія Постолянюк була висунута на цю посаду в піку тодішньому міському голові З.Шкутяку та його висуванцю О.Синютці. Плакатами Романії було обклеєне все місто. При цьому на цих плакатах вона в профіль зображалася разом з М.Круцем який як наставник (в кращих традиціях Кім Ір Сена та його Сина Ким Чен Іра) давав їй цінні настанови, як керувати містом в межиріччі двох Бистриць. Постолянюк провалила вибори... Ігор ОЛІЙНИК. Голова обласної ради Став ним майже випадково, за збігом багатьох факторів, та як компроміс, після прорахування всіх можливих варіантів ключовими політичними гравцями області. Характерно, що не обійшлося без обману нашоукраїнцями бютівських сил. Оскільки бютівці не мали реального політичного досвіду, то вони повелися на таку пропозицію: нашоукраїнці їм запропонували проголосувати за такого собі "кота в мішку" – рухівця І.Олійника, і отримати в замін свого першого заступника. Бютівці погодилися, і пана Олійника чесно вибрали. А потім, як це у нашоукраїнців ведеться, - бютівців обламали, і першим заступником, замість бютівця Ю.Романюка, став З.Береговський - представник НСНУ близький до З.Шкутяка. Раніше місцеві бютівці бачили нашоукраїнське кидалово лише по трансляції з сесії Верховної Ради, а тут відчули надійність «побратимів» на власній шкірі. Слід зазначити, що І.Олійник не політик, і мабуть вже ним ніколи не стане, але він чи не єдиний професійний будівельник у обласній раді, оскільки всі інші франківські "знамениті забудовники" ще не так давно міняли валюту під центральним універмагом чи возили своїми "Жигулями" сигарети на продаж до Польщі. Саме І.Олійник отримав підряд на будівництво українського посольства у Берліні і навіть збудував його. А політичне кредо високого обласного чільника, таке ж як і в нардепа М.Круця, - менше скажеш - довше просидиш в високому кріслі. Тому тактика «великого німого» - депутата М.Круця, успішно застосовується ним і до нині. І якщо свобода слова стала найбільшим надбанням помаранчевої революції десь в Донецьку, Харкові чи Одесі, то в Івано-Франківську, навпаки, вона відпала як рудимент. Адже, як можна критикувати своїх, та ще і таких гарних і добрих хлопців, які нині кермують Прикарпатським регіоном? Правда, Олійник радо робить публічні речі, як от наприклад, може понести ікону у врочистій ході від монастиря до катедрального собору, чи піти пішки з масою паломників до якогось хреста на узбіччі дороги, відкрити дошку якомусь професорові австрійських часів чи роздумувати в пресі про роль художника Пінзеля і його творчості для розвитку української справи. Власне, це й найбільш відома громадськості робота голови обласної ради, окрім того, що він веде сесії та готує бюджет, потрібний для ОДА. Преса в кращих радянських традиціях тільки з перемальованими в яскраві й категоричні жовтоблакитні відтінки напише, оближе, відзначить, похвалить. Правда все це особливо ніхто вже не дивиться, не слухає, й не читає – не цікаво, все одне й теж... Олексій Довбуш «Остров»
