«Донецькі» принесли гуцулам балет Знаменна подія сталася минулого тижня в Івано-Франківську: «донецькі» відкрили балетну школу. Газета «Галичина» так описує цю подію: «У новому приміщенні обласної філармонії відкрили балетну школу імені Вадима Пісарєва — української зірки світового балету. Тут обладнано балетну дзеркальну залу і вже розпочалися роботи з відбору кадрів та найздібніших прикарпатських танцюристів. Символічну стрічку перерізали народний артист України художній керівник Донецького театру опери і балету ім. А. Солов’яненка Вадим Пісарєв, голови Івано-Франківської ОДА — Михайло Вишиванюк та обласної ради — Олександр Сич. Навчати прикарпатських дітей майстерності балету спершу будуть викладачі з Донецька. «Ми беремо це на себе, приїдуть до Івано-Франківська наші викладачі, наші консультанти, але я б хотів узяти і викладачів з вашого університету, щоб ми підготували тут і свої кадри, — каже В. Пісарєв. — Наша мета — щоб від вас вийшли світові зірки. Ми не робимо це для помпи. Спочатку школа, потім балетна трупа, потім балетні вистави. Майбутнє у прикарпатського балету є. Коли я приїжджав минулі рази, бачив дуже танцювальних, талановитих дітей. Я б хотів, щоб для найталановитіших дітей навчання у школі нічого не коштувало, як у радянські часи, і ми будемо над цим працювати. У мене є відчуття, що тут народиться щось нове — розвиватиметься і класичний балет, і модерн-балет, і фольклорний. З часом ми матимемо прекрасні кадри. Коли у мене появилася балетна школа в Донецьку, якій уже 18 років, то зникла проблема кадрова. Мої учні танцюють в усьому світі. Думаю, ми працюватимемо шість років, і я б хотів, звичайно, щоб вони не виїжджали за доларами, а залишалися в Україні». У день відкриття балетної школи свого імені Вадим Пісарєв пообіцяв приїхати до Івано-Франківська уже в січні і повністю сформувати кадровий потенціал школи». У нас є свій гуцульський «балет» на… одній лижі! Тим часом у нас є свій унікальний кадровий потенціал з…гуцульського «балету» на… одній лижі. Газета «Експрес» розповідає: «Олександр Маритинюк із Надвірної дивує сотні відпочивальників катанням на одній лижі під загальні мелодії коломийок. «Катаюся на лижах більше як сорок років, - каже надвірнянець… Колись був чемпіоном Івано-Франківщини з легкої атлетики… 15 років тому почав возитися на одній лижі. Сталося це випадково. Йому було важко підійматися на гору з важким спорядженням, і він узяв лише одну лижу. Якось з’їхав на ній – сподобалося. Нещодавно О. Мартинюк, інженер за фахом, демонстрував свою майстерність в Москві. «Люди заплющували очі, бо думали, що вб’юся – мовить пан Мартинюк. – А я живий та веселий, сповнений мрій»… На разі він пробує ще й танцювати – показує клас на одній лижі під гуцульську музику. «Хочу зробити шоу, аби увесь світ почув наші запальні ритми та побачив поєднання їх зі швидкісним спуском і трюками, - мовить дивак, - а ще дуже хочу, аби тисячі людей насолоджувалися потужною енергетикою Карпат». Через брак відчайдухів змагань із такого нетрадиційного катання на лижах в Україні не проводять». Бандера не винен Щоправда відчайдухів-екстремалів в Івано-Франківську вистарчає. Особливо серед молоді. Газета «Галицький кореспондент» розповідає: «Другу зиму поспіль на ковзанці, що на монументі Степану Бандері в Івано-Франківську, травмуються діти. Вже не обходиться синцями й гематомами, поламаними руками й вивихнутими ногами. Минулого тижня через важку черепно-мозкову травму тут ледь не загинув десятирічний хлопчик. Чи стане цей нещасний випадок останнім? На «кашкеті» (так за своєрідну форму франківці прозвали меморіальний комплекс Бандери) довгу льодову доріжку заливають діти з довколишніх будинків. Кілька відер води - і ковзанка готова. Від постаменту пам'ятника - вниз. Метрів двадцять. Катаються переважно на ногах. З санками ковзати по льоду і каменю незручно… Десять годин без свідомості у реанімації обласної дитячої лікарні пролежав десятирічний школяр, який забився на ковзанці «кашкету». Сталося це минулого тижня. Хлопчик упав якраз на кінці льодової доріжки. Вдарився головою і втратив свідомість. Нерухому дитину на руках віднесли у травмпункт лікарні дорослі, які, на щастя, були поруч. Лікарі діагностували тяжкий струс головного мозку та внутрішньочерепний крововилив. До ранку медики боролися за життя хлопчини…Наразі хлопчик у тяжкому, але стабільному стані, переведений з реанімації у неврологію. Лікування попереду тривале, важке й коштовне.Бандера не винен. Чому діти влаштували ковзанку просто на меморіальному комплексі Бандери? Бо їм узимку в місті немає куди податися. У… європейському місті Франківську немає ані безкоштовних муніципальних ковзанок, ані майданчиків для хокею, ані снігових гірок, крижаних містечок, льодових фігур та інших специфічно зимових розваг». «Хто не скаче – той москаль» Тим часом найбільшу спортивну споруду Галичини стадіон «Україна» у Львові пропонують закрити через… антисемітизм. «Український футбол ні дня не може прожити без скандалу, - пише газета «Високий замок». - Черговий з них спровокував власник київського “Арсенала”, президент Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабинович. Він публічно, через популярний телеканал, закликав дискваліфікувати львівський стадіон “Україна”, бо, мовляв, західноукраїнські вболівальники вигукують там ксенофобські гасла. – Не зовсім зрозуміло, як у такій країні, як Україна, шанують фашистські угруповання. Офіційно все в хрестах, нацистських знаках, – сказав Рабинович про «дизайн» львівських трибун. – Я думаю, що вже пора було б дискваліфікувати цей стадіон за скандування тих гасел, які лунали. Якби позбавили стадіон права проводити два-три матчі – відразу б виник прецедент... Якщо сьогодні не вживати превентивних заходів, тоді Україна прийде до московської ситуації з масовими хвилюваннями вболівальників. Вадим Рабинович переборщив. У Львові мирно вживаються представники багатьох національностей. Чимало з них приходять на стадіон і палко підтримують місцеві «Карпати». За висловом багатьох фахівців, львівські фани – не тільки одні з найвідданіших, а найкоректніших в Україні. Що скандують вони? «Слава Україні – Героям слава!» – те саме, що можна почути на мітингах багатьох політиків-демократів. А ще: «Карпати» (Львів) – на все життя, мільйон сердець – одне биття»,.. «хто не скаче – той москаль». Живемо у місті-базарі А ось яскравий представник галицького середовища «постмодерністів» Володимир Єшкілєв на сторінках газети «Репортер» розмірковує про занепад культури, архітектури та іншими втраченими цінностями: «Занепад оточує нас повсюдно. Так само, як і розквіт. Щось розквітає, щось паралельно занепадає. Колись, ще за радянських часів, мені було сумно дивитись на занепад старовинних будівель у Франківську. Вони повільно і красиво руйнувались, а поряд зростали незграбні «конструкти» в стилі економного і невибагливого радянського конструктивізму. Рівноваги занепаду і розквіту з того ніяк не виходило. Було очевидно, що заміна не є рівноцінною. Але пройшло чверть століття, і ситуація повторюється один до одного. Щоправда, на нижчому рівні естетики. Радянські будівлі руйнуються, а поряд зростають ще більш потворні та безглузді споруди. Про них язик не повертається вимовити «конструктивізм» чи там «постмодернізм», тому що насправді вони не належать до жодного архітектурного стилю. Отже тепер ми опинились між двома потворностями. З одного боку, потворно занепадають хрущоби і вулики брежнєвської доби, з іншої – ще більш потворно зростають бридкі нагромадження торгових центрів та офісних будівель. Ці процеси остаточно знищили те європейське архітектурне обличчя нашого міста, яке ще 20 років тому проглядало крізь радянські новобудови. Тепер ми живемо у місті-базарі, яке, в принципі, достатньо «гармонує» із спекулятивно-заробітчанським духом, який панує навколо…Діти ростуть у світі, в якому вбита естетична складова…Замість фундаментального роблення «на віки» – чергове спорудження хитких розтелепаних декорацій. Прийде час і ці декорації почнуть руйнуватись. Потворно і швидко. Облізе дешевенька позолота, почорніє плівка, якою тепер замість міді навчилися крити куполи та дахи храмів». Галицький «індекс БіґМака» - МАЙОНЕЗ Може декорацій й руйнуються, але традиції таки зберігаються на віки. Газета «Вільне життя» в дусі певних новорічних традицій виводить свій унікальний індекс: «Існує чимало способів порівнювати не статистичну, а реальну купівельну спроможність у різних країнах. Один із найпростіших — індекс біг-мака, коли співставляють співвідношення ціни стандартної булки з котлетою із середньою зарплатою в тій чи іншій державі. Біг-мак для нас чужий. Набагато ближчий салат олів’є, який вже багато десятиліть є неодмінним атрибутом новорічного святкування. Так от, щоб визначити нашу купівельну спроможність, рахуватимемо, скільки порцій олів’є ми могли приготувати на зарплату кілька років тому й тепер. На одну порцію, щоб наїстися, нам приблизно потрібно 200 г вареної картоплі, 100 г вареної ковбаси, два варених яйця, півбанки зеленого горошку, два солоних огірки й 50 г майонезу. Для прикладу візьмемо середню зарплату вчителя як найбільш показову. 102 порції — 31 грудня 1961 р. Зарплата — 45 руб. (після грошової реформи), ціна порції — 44 коп. 183 порції — 31 грудня 1975 р. зарплата 110 руб., ціна порції — 60 коп. 205 порцій — 31 грудня 1985 р. зарплата — 150 руб., ціна порції — 73 коп. 120 порцій — 31 грудня 1991 р. зарплата — 180 руб., ціна порції — 1 руб. 50 коп. 29 порцій — 31 грудня 1998 р. зарплата — 200 грн. (після дефолту), ціна порції — 6 грн. 70 коп. 63 порції — 31 грудня 2008 р. зарплата — 1100 грн., ціна порції — 17 грн. 20 коп. 75 порцій — 31 грудня 2010 р. зарплата — 1500 грн., ціна порції — 20 грн.» Отже, за таким «майонезним індексом» все ще не так песимістично - здається ріст нашого добробуту таки є. Принаймні на новорічному столі. Василь Хом’як, «ОстроВ»
