Призначення двох нових міністрів цього тижня – подія довгоочікувана. Про заміну Павла Рябікіна і Сергія Шкарлета много писали, тому українці були готові до змін що відбулися. Щодо Мінстратегпрому і призначення Олександра Камишіна зазначу лише таке. Факт створення цього міністерства, формування стратегічних галузей промисловості з оборонно-промислового комплексу, авіаційної і космічної галузі та машинобудування, що містить суднобудування, хімічну та металургійну галузі, а також створення Українським Інститутом майбутнього Концепції їх розвитку більшою мірою це все, що відбувалося в останні три роки. Ключова задача нового міністра Мінстратегпрому – запустити його роботу і віднайти ресурси для відновлення національної економіки вже під час війни. Попередній досвід роботи Олександра Камишіна в великих компаніях з потужною корпоративною культурою часто подавався в медіа як результат компромісу державної влади з певною фінансовою групою. Час покаже на скільки на новій посаді Олександр Миколайович буде самостійним в прийнятті рішень. Попередні його успіхи в проєктному менеджменті стануть точно в нагоді на новій посаді Я особисто не знайома з новими міністрами і профільно можу говорити більше про свої очікування в сфері освіти і науки. Новим міністром освіти і науки став Оксен Лісовий. Освіта – це про ціннісну парадигму суспільства в першу чергу, тому логічним виглядає призначення людини з фронту, який ці цінності захищав і відстоював. Спілкуючись багато з військовими в період їхнього перебування в шпиталях через поранення чи під час очікування доформування своїх військових підрозділів, можу констатувати, що єдиним бажанням цих людей є повернення на фронт і неналаштованість на миробудівництво (принаймні поки). На скільки Оксен Васильович реально повернувся покажуть його рішення і якість команди його заступників. Сьогодні особливо важливим є «прямий досвід» і конкретні публічні продукти управлінської діяльності цих людей на попередніх посадах. Дуже хотілося б побачити в команді нового Міністра осіб, які не за сумісництвом працювали у ЗВО, мають особисті продукти наукового консультування бізнесу та приклади комерціалізації власних доробок, гідну грантову історію і міцний соціальний капітал, готовність брати на себе відповідальність за прогресивні й непопулярні рішення МОН України, без яких неможливим стане виконання Плану відновлення України та Національних програм у сфері освіти і науки. Серед першочергових рішень в сфері вищої освіти – оптимізація ЗВО і дієва стратегічна піраміда вищої освіти, де ключові стратегічні документи національного і локального рівнів працюють в унісон, а декомпозиція цілей починається з КРІ Міністра і керівників структурних підрозділів МОН України та закріплюється на рівні кожного керівника і працівника ЗВО; LLL і програми рескіллінгу для всіх вразливих категорій; повернення формульного розподілу державного фінансування університетів і запровадження реальних механізмів для створення ендавмент-фондів та реалізації фінансової автономії ЗВО; програми повернення й утримання тих, хто в країні, науковців і молоді в Україну; перехід на трьохрічний бакалаврат для тих освітніх програм, що випускають затребуваних в умовах війни фахівців; перезапуск освіти для іноземців тощо. Новим кейсом у контексті призначень стало розширення функціоналу наймолодшого в історії України Міністра цифрової трансформації Михайла Федорова в частині інновацій, розвитку освіти, науки й технологій. З огляду на нового керівника МОН України таке розширення повноважень віце-премʼєра формує розуміння деякої несамостійності Міністра освіти і науки, який тепер матиме двох безпосередніх керівників (прем‘єра і віце-прем’єра), а також породжує чутки про подальшу модернізацію структури Уряду та ймовірне злиття міністерств. Стан цифровізації нашої держави, українська «Дія» та її дотичні продукти, просування національних інтересів України серед західних партнерів під час війни та послідовність дій Михайла Федорова на попередній посаді однозначно є підставою для розширення зони його відповідальності. Мені імпонує таке рішення Президента. Бачу в цьому як зовнішні, так і внутрішні переваги. Подальша цифровізація освіти всіх рівнів і запуск miltech-кластеру, відкриття України для транзитних, експортних, імпортних та внутрішніх вантажних перевезень, запровадження нових логістичних маршрутів і освітніх інновацій зміцнить конкурентоспроможність України та виведе її на новий рівень впливу в Європі. Наближення послуги до споживача, швидкість операційних процесів, єдиний простір інновацій та нові можливості для молоді здатні не тільки наблизити Перемогу України та пришвидшити її відбудову після війни, а й сприяти соціально-економічній та соціокультурній згуртованості країни. Це особливо важливо з огляду на демографічну кризу і втрату людського капіталу України в останні 9 років війни. Згуртованість українського суспільства сьогодні – ключова задача керівників всіх рівнів і напрям щоденних практик кожного українця. Без сумніву, ми переможемо, важливо утримати Перемогу і не втратити потенціал для розвитку України у повоєнний період.
