Перш ніж проаналізувати закон, який передбачає повне виключення україномовного дубляжу в кіно, я маю визнати, що я особа зацікавлена, оскільки працюю у цій сфері. Тому все озвучене нижче – моя особиста думка і вона може обговорюватися. Друге, що варто відзначити: я не дуже великий прихильник чинної влади. Тому дуже багато рішень, які влада продукує, мені здаються як мінімум сумнівними. Тепер по суті. Треба уважно подивитися людям освіченим, наскільки це рішення синхронізується із рішенням Конституційного суду, яке було ухвалено 2006 року. Воно обумовило наявність українського дублювання у кінотеатрах. Тобто, цим законом ставиться під сумнів рішення Конституційного суду, якщо я щось тямлю в юриспруденції. Далі, наскільки цей проєкт закону відповідає конституційним нормам в частині закону про мову. І третє: наскільки я знаю, люди висловлювалися про те, що цей проєкт суперечить закону про кінематографію. Є у мене серйозна підозра, що цей закон ніяк не вписується у вже побудовану систему законів. Як тут не згадати про обіцянки Володимира Олександровича в стилі «Якщо я порушу закон – я піду». Те, що йому почали підтакувати міністри культури та цифрової трансформації, є вельми прискорбним фактом, який говорить про їхню собачу відданість президенту і його команді, що теж не є позитивним фактором. Звичайно, знайдуться діячі, які скажуть, що воно відповідає закону, і маса народу їм повірить. Але тут нічого дивного. Про те, що ми сповзаємо в авторитаризм, розумні люди говорять вже не перший день. Є проблема глибша: ця ініціатива говорить про ставлення чинної влади до мови, як до національної чи етнічної належності, як до вторинного фактору. Тобто знову мова неважлива. Я вважаю, що на цьому етапі життя мова є одним з якраз об’єднуючих факторів. Взагалі, це виглядає так, що комусь у владних колах дуже допік український дубляж. Спочатку з ним боролися під егідою боротьби за права російськомовних громадян, потім про якусь рівність говорили, а тепер знову атака на дублювання, тільки під більш благовидним приводом. Кому саме там допік дубляж – я не знаю. Це вдвічі дивно, тому що в особі самого президента та найближчого його оточення, ми маємо людей, які дуже класно засвітилися у дублюванні, в першу чергу йдеться про самого Володимира Олександровича, а також Євгена Кошового та Олену Кравець, і тут стиць – така ідея…Якщо їм це настільки муляло, то чому вони погоджувалися на пропозиції дублювати? З приводу тих прецедентів, про які говорять, зокрема, про країни Скандинавії або Бенілюксу. По-перше, там не все так однозначно, як казав один класик українського політикуму. Я на власні очі бачив шведську версію на Netflix, тобто, йдеться не тільки про кінотеатральний дубляж. А я хотів би звернути увагу тих, хто відстоює таку думку та тягне нас до формули прокату як у Нідерландах, Швеції або Норвегії на той факт, що мови цих країн – це не українська мова. І давайте ще говорити про те, що у вищезгаданих країн дуже серйозний пієтет перед англійською мовою у зв’язку із тим, що вони вважають англійців своїми визволителями. Я не впевнений у цьому, але мені здається, що це один із серйозних факторів розвитку англійської мови у вищезгаданих країнах. Це один з факторів. А другий фактор: ані норвезька, ані шведська, ані данська мова не знали таких утисків, які знала українська протягом останніх 300 років. У нас як у митців, все ж таки більше зобов’язань перед українською мовою. І перед тим, як розвивати якісь інші мови, треба закріпити в культурному просторі власну мову. Врешті, є і інші приклади: Німеччина, Франція, Китай - список можна продовжувати. Коли третина України з принципових міркувань не бажає говорити державною мовою,і через це постійно виникають конфлікти, відмовлятися від українського дублювання як мінімум неправильно, непродуктивно. Це може означати, що не тільки українське дублювання, а й сама українська мова комусь муляє у владному середовищі. Щодо колективної боротьби за життя українського дубляжа, то я тут не дуже й борець. Чому? Є у мене підстави вважати, що актори дублювання на цьому фронті залишаться наодинці… Багато наших колег з числа акторів, перекладачів, звукорежисерів критикують українське дублювання. Хтось вважає нашу роботу не дуже хорошою, хтось вважає, що ми спотворюємо смисли, інтонації і тд. Цікаво те, що ці критики або колись мали відношення до дублювання, а тепер не мають, або хотіли мати відношення до дублювання, але не склалося… Я не готовий вести дискусії на ці теми. Комусь подобається, як звучить Михайло Кришталь у якості голівудських зірок, а комусь – ні. Але мою роботу приймають ті, хто за неї платить. А платять ті, хто створюють цей продукт. Особливо коли йдеться про такі всесвітньо відомі франшизи, як «Месники», «Зоряні війни» і тд. Коли ми говоримо про такі потужні роботи, треба розуміти, що вони завжди на контролі у тих, хто їх створює. Тому той, хто критикує нас за спотворення інтонацій, хай наведе конкретні приклади. Я залюбки послухаю та обговорю цю проблеми. Але я підкреслюю те, що коли нашу роботу приймають ті, хто її створює, то це показник того, що не до всякої критики слід прислуховуватися. І вже точно ця влада не має морального права закидати нам, що ми погано робимо свою роботу. Зрештою,один з найбільших критиків українського дубляжу, який, за іронією долі, стояв у його витоків, Олекса Негребецький, в одному зі своїх інтерв’ю висловився, що українське дублювання – чи не єдиний по справжньому вагомий крок, який зробила держава в розвитку української мови. Відомий український письменник Андрій Кокотюха, до речі, навів дуже цікавий приклад: в повоєнному Радянському союзі не одразу з’явилася у фільмах російська доріжка, хоча досвід дублювання у Совєтському союзі починається з 1937 року. Але чимало фільмів йшли англійською мовою із титрами ,та чомусь Совєтський Союз не заговорив англійською. Загалом, наше суспільство вже доволі англізоване. Хочеться більше? Не питання. Це треба починати з дитячих садочків, заохочування дітей, з освітян. Обов’язкова англійська для військових, і для контрактників, і навіть для призовників, якщо, звичайно, призов залишиться. Можливо колись знайдеться міністр освіти, якого не підловлять на плагіаті, і ,можливо, він зможе втілити ці ідеї, які зможуть зробити наше суспільство більш інтернаціоналізованим за рахунок збільшення вивчення англійської мови. Бог у поміч, які проблеми? Це не мистецька проблема . Давайте тоді меню в ресторанах друкувати виключно англійською. І постанови Верховної Ради теж. Я міг би довго говорити, чому я вважаю дублювання найбільш прийнятним та компромісним рішенням по відношенню до адаптації іноземного кіно. Хтось скаже: «А, він свої гроші відстоює». А я скажу, що по-перше, гроші не дуже великі. Платять за це не захмарні суми. Тут справа в принципі, хоча актору навряд чи повірять, що він обстоює в цьому питанні саме громадянську позицію, а не гонорари. Але, якщо і є правда в тому, що ми робимо свою роботу краще, скажімо, за російських дубляжників, то не тільки і не стільки за рахунок майстерності, а за рахунок великого бажання та громадянської позиції. І я неймовірно вдячний всім, хто піддає критиці вищезгадані ініціативи влади і обстоює дублювання. Художній керівник Театру на Подолі, покійний нині Віталій Юхимович Малахов, в 2014 році якось на зборах колективу сказав, що актор – це позиція. І мені хотілося б обстоювати й надалі свою позицію. А вона проста: що більше Україна буде схожа на Україну, а мова – це найбільш значуща ознака в нашому випадку, то більше шансів лишитися Україною. А що може бути вище за бажання зберегти Україну? Записав: Данило Вереітін
