Мешканці як мінімум кількох віддалених сіл Старобільщини – власники земельних паїв – і зараз, попри окупацію регіону, продовжують отримувати від аграрія, який до останнього часу орендував їхні паї, хлібобулочні вироби та борошно. Про це "Острову" повідомила місцева мешканка 14 липня. "Хліб та інші вироби з борошна, як і власне борошно, можуть – умовно в якості орендної плати – брати ті, чиї паї обробляє це підприємство", – каже жінка. За її словами, мова йде про аграрія, який не лише вирощує зернові й просапні культури, але й має власну досить потужну хлібопекарню, яка продовжує працювати. До окупації регіону він не лише виплачував пайщикам орендну плату за землю, але й – звичайно, якщо люди цього потребували – видавав продукцію власного виробництва. Тепер же ця продукція багатьох рятує. "Адже власники паїв – це здебільшого дуже немолоді люди, колишні співробітники місцевого колгоспу, – каже джерело "ОстроВа". – Нерідко це селяни у віці під 80 чи навіть за 80 років". При цьому, за словами мешканки села, насправді хлібом аграрій забезпечує не лише пайщиків. Справа в тому, що дехто з них має можливість взяти, наприклад, три буханки за певний період, а йому й однієї вистачає… Отже, такий пайщик бере хліб не лише для себе, а й для сусідів, у тому числі для біженців із зруйнованих міст Луганщини, які оселились у цій частині області. Або – хліб беруть родичі чи сусіди того чи іншого пайщика, який виїхав з регіону чи живе в іншому селі. Стосовно того, що аграрій, строго кажучи, продовжує працювати в регіоні, де діє окупаційна влада, місцеві мешканці переконані: його за це дуже важко засуджувати. "Аграрний бізнес – це той бізнес, який не можна "перевезти" в інший регіон, – переконана співрозмовниця "ОстроВа". – Наприклад, сільгосппідприємство обробляє понад три тисячі гектарів землі, має зобов’язання перед пайщиками, банками, має дотримуватись сезонного графіку... Або – має поголів’я великої рогатої худоби, кілька сотень. Ну, хіба це можна "перевезти"? Це треба або кинути, або ж залишитись тут. А покинути землю, покинути худобу – це значно важче, ніж покинути будь-який інший бізнес. Це зовсім інша відповідальність". Повертаючись до аграрія, який продовжує давати селянам хліб – доля його бізнесу (як і загалом сільського господарства регіону) абсолютно невизначена. Зерно нового врожаю окупанти продовжують вивозити в росію, "правила гри" стосовно власності на землю тощо абсолютно невизначені… І немає жодних гарантій, що підприємства цієї частини області не спіткає доля агрофірм Кремінської чи Рубіжанської громад Луганщини, де велись активні бойові дії, і замість сільгосптехніки в період цьогорічної посівної полями їздили ворожі танки та БМП. Як кажуть місцеві мешканці, вони продовжують звертатись до керівника агрофірми з питаннями щодо перспектив роботи підприємства, щодо орендної плати та навіть того, чи вони залишаться власниками паїв. Безумовно, дати на ці питання чітку відповідь голова агрофірми, який лишився працювати в окупації, не може. "Поняття власності, в тому числі власності на землю, оренди землі, орендної плати в умовах окупації є більше ніж умовними й абстрактними", – каже інший співрозмовник "ОстроВа". Отже, єдине, що може наразі робити аграрій з віддаленого регіону Луганщини, який забезпечує земляків хлібом – це працювати на тих умовах, які зараз є, та продовжувати забезпечувати хлібом тих, хто цього потребує. Раніше повідомлялось, що з окупованих територій Луганської області рашисти вивозять зерно "КамАЗами" й вагонами. Також раніше повідомлялось, що окупанти звозять зерно нового урожаю на елеватор у захопленому Старобільську, щоб згодом відправляти його до росії, і не приховують цього.
