Друга каденція актора Євгена Нищука на посаді очільника Міністерства культури України була довша за першу, а тому можна казати, що результатів теж більше. Наприклад, "вибух" розвитку сучасного українського кіно. Натомість певні кроки щодо руху культури у інноваційному напрямку не завершені. З яких причин це відбувається, як Україна відривається "від совка", наскільки є доречним об'єднання Мінкульту з іншими міністерствами, і про свої політичні амбіції Євген Нищук розповів в інтерв'ю "ОстроВу". - Ви очолювали останні три роки Міністерство: які топ-5 досягнень підняли культуру на новий рівень і як це вплинуло на імідж України у світі? - Я хотів би сказати не про 5 досягнень, а, скоріше, про комплексне вирішення проблем за напрямками, які тривалий час залишались в тіні уваги і уряду, і парламенту. Звичайно, це інституції нового типу - Український інститут книги, Український культурний фонд і збережена Державна агенція з питань кіно, яку намагалися ліквідувати у 2014 році. Ці інституції започаткували прозорий розподіл державних коштів на конкурсній основі та проектне фінансування, орієнтоване на результат. Тобто, вдалося змінити підхід: не Мінкультури самостійно розподіляє кошти, а формує політику. Наприклад, Український інститут книги створює експертні групи з медіа-менеджерів, критиків, видавців, які здійснюють відбір книжок, що розповсюджуються по всій країні. Минулого року УІК уклав 91 договір з видавцями про закупівлю книжок загальною вартістю більше 115 млн. грн. Колись витрачались такі гроші на книги? Ніколи! А що це означає для галузі? Наведу конкретні приклади. Українська книга представлена на міжнародних ярмарках у Франкфурті, Лондоні, Празі, Стамбулі, Абу-Дабі та багатьох інших. У нас з кожним роком набирає обертів книжковий фестивальний рух: наприклад, легендарний Book форум у Львові, у Києві - Книжковий Арсенал, який цього року отримав престижну нагороду Лондонського книжкового ярмарку у номінації «літературний фестиваль» та інші. Книжка «Я так бачу» творчої майстерні Аграфка отримала бронзову медаль на конкурсі «Найкрасивіші книги світу», де конкурували понад 600 поданих книжок з 32 країн. А ще на одному престижному європейському конкурсі українська ілюстраторка Тетяна Якунова посіла перше місце у категорії «Реклама». І тут можна говорити про комплексне бачення розвитку креативних індустрій в Україні. У 2016 році я утворив в Мінкульті сектор з креативних індустрій. Це дало можливість напрацювати та законодавчо закріпити зміни до Закону України «Про культуру» щодо визначення терміну «креативні індустрії», затвердити КВЕДИ (ред. – види економічної діяльності), буквально місяць тому я прийняв рішення про створення Ради з креативних індустрій. До речі, започаткований моєю командою Форум «Креативна Україна» відразу увійшов до трійки найвпливовіших заходів у цій сфері за оцінкою Європейської Комісії. В листопаді відбудеться Третій Форум «Креативна Україна», де окремо будуть обговорюватися теми «фешн», «книговидання», «кіно», «дизайну». Особисто для мене важливо було приділяти увагу тим широким напрямкам, які приносять високі дивіденди Україні на міжнародній арені, але які довгий час знаходились поза увагою міністерства. Я говорю про сучасне мистецтво та про нематеріальну культурну спадщину. Якщо коротко: два досьє – «Кримськотатарський орнамент Орнек» та «Традиція Косівської мальованої кераміки» подано до включення списку ЮНЕСКО як культурна спадщина людства. Поповнюється і Національний перелік. За моєї каденції до нього у 2018 році включено 7 елементів, а у 2019 – 2, це при тому, що їх загально у списку є 17. Сучасне мистецтво: започатковане Молоде Бієнале сучасного мистецтва. До речі, запрошую всіх цієї осені до Харкова, де можна буде насолодитись творчістю молодих сучасних українських митців. Нарешті нашою командою внормована процедура відбору куратора для представлення України на Венеційській Бієнале сучасного мистецтва. Шкодую, що не вдалося утворити Музей сучасного мистецтва та закупити до нього твори – у мене, нажаль, не вистачило часу. - Який ефект ми маємо наразі від Українського культурного фонду? - Український культурний фонд – це мрія, яку я зміг реалізувати. На сьогодні УКФ надає фінансування за 8 напрямками: буде підтримано близько 1000 проектів, на відміну від 2018-го, коли було 300 проектів. Лунає певна критика щодо жорстких вимог до проектів, що подаються. Але це – принципи і стандарти і Британської Ради, і Гьоте інституту, і найбільшої програми з підтримки культури та медіа у Європі «Креативної Європи». До слова, так сталось, що у 2014 році я ініціював приєднання до цієї програми, коли ми домовились про безоплатну участь України в ній на 2 роки, а у 2016 – утворив Національне бюро «Креативної Європи», яке ефективно працює і сьогодні. Зараз ми на тому етапі, коли українські митці активно виборюють європейські кошти і виступають головними партнерами міжнародних проектів. Саме в рамках «Креативної Європи» ми ініціювали приєднання і приєднались до літературної премії Європейського Союзу. Тому щиро вітаю першу лауреатку від України Гаську Шиян за роман «За спиною». Церемонія нагородження відбудеться у Брюселі наприкінці вересня. І це лише початок. І я цим пишаюсь, як результатом культурної політики, яку ми з командою впроваджували протягом трьох останніх років. Але мені шкода, що Верховна Рада попереднього скликання не проголосувала за приєднання до розширеної угоди про Культурні маршрути Ради Європи. Зараз цей законопроект знаходиться в Офісі президента і, я переконаний, що він повністю відображає концепт поєднання культури та туризму. Тобто, ми вже напрацьовували цей напрям і я сподіваюсь, що новий парламент проголосує за цей закон. Тобто, формат моєї роботи – це відрив від совка, європейський підхід, що вирівнює усіх гравців на культурному полі. -Український культурний фонд буде й надалі очолювати Марина Порошенко? - Є наглядова Рада УКФ, яка приймає відповідне рішення. Ми не втручаємося в цей процес. І це відрізняє мене від інших чиновників, коли у високому кабінеті в «ручному режимі» вирішується доля інституції. - Ви згадали Держкіно. Наскільки збільшилось його фінансування? - Якщо у 2014 році фінансування для Держкіно було на рівні 24 млн грн, то цього року - понад мільярд гривень. І ми щороку маємо близько 50 нових фільмів. Це інвестиція у відтворення та повернення українського кінематографу на широкі екрани, зокрема і телевізійні. Минулого року вперше підтримали створення телесеріалів українського виробництва. Радий, що мої колеги грають у фільмах головні ролі - ми маємо своїх кіногероїв, які ходять нашими вулицями. Це спричиняє і театральний бум: глядачі бачать на екрані улюблених акторів, а потім йдуть до театру на їх вистави. Безумовно, у будь-якому разі, кількість кінопродукту переходить у якість. - Але у сфері кіно існують певні проблемні питання, які не були врегульовані на законодавчому рівні. - Так, існують. Ще один законопроект залишився законопроектом. Я говорю про приєднання до програми «Eurimages». Ми напрацювали законопроект, що надає можливість залучати додаткові європейські кошти на аудіовізуальне мистецтво. Цей закон був на порядку денному в минулому парламенті, але через недостатню кількість депутатів у залі його відклали. Сподіваюсь, нова Рада його прийме. Також нам вкрай потрібен закон про зміни до податкового кодексу, так званий кеш-рібейт - повернення коштів кінокомпанії. Наприклад, якщо б у нас, а не у Литві, базувалася кінокомпанія НВО, то нашумілий серіал «Чорнобиль» було би вигідніше знімати в Україні. Це стимулюватиме іноземні медіа-компанії працювати в Україні. Ми в свою чергу можемо таким чином залучити до цієї співпраці національні кіностудії. Ми вже досягли того, що українське кіно представлено на всіх кінофестивалях класу "А". Вже в листопаді в широкий вийде фільм "Додому" Нарімана Алієва, що здобув відзнаку у Каннах і вже відібраний для "Оскару". В рамках сторіччя з дня заснування Одеської кіностудії ми започаткували всеукраїнський конкурс короткого метру «Короткі зустрічі » імені видатної Кіри Муратової. Це конкурс для дебюту молодих режисерів. Завдяки такій системній роботі ми поступово виходимо на міжнародний ринок, хоча до 2016 року на пальцях однієї руки можна було перерахувати кількість фільмів, що виходили в прокат. За останні два роки їх вже 125. В цьому руслі не можу не згадати і про Угоду з Канадою про копродукцію, яку я підписав буквально у липні. Це нові ринки, нові можливості. У процесі розробки така ж угода з Китаєм. Я багато уваги приділяю міжнародній складовій, ми не маємо ізолюватись. - До речі, коли сталася пожежа у Соборі Паризької Богоматері, Ви написали пост у Фейсбуці про те, що Україна "готова максимально швидко направити своїх кращих фахівців та реставраторів для робіт з відновлення Собору". Після цього у соцмережах почалася хвиля обурення - з'явилися пости з фото занедбаних українських старовинних соборів, замків. Чому ми не піклуємося про свої цінні об'єкти? - Якраз ми піклуємось. Шкода, що власники культурної спадщини, які за законом несуть повну відповідальність за їх збереження, нехтують своїми зобов'язаннями. Ми можемо реставрувати лише те, що належить до сфери міністерства. І ми це робимо. Наведу лише декілька прикладів – Національний художній музей просто в центрі столиці, Софія Київська, Києво-Печерська Лавра, Андріївська Церква, реставруються оперні театри, замки Тернопілля, відбуваються ремонти у мистецьких школах, у консерваторіях тощо. Хоча, звісно, залишається багато проблем – велика частина нашого музейного фонду потребує реставрації. Але за 3 роки, нажаль, важко зробити те, що занедбувалось десятиріччями. Об'єктів, що знаходяться у підпорядкуванні міністерства і держави, - не багато, і вони вперше за останні 30-40 років почали реставруватися. Більшість об'єктів, що тоді згадували, - у підпорядкуванні органів місцевого самоврядування. У них з'явилися кошти, але очільники обласних і райдержадмністрацій не усвідомлюють значення цих об'єктів, що могли би бути візитівкою певного регіону або територіальної громади, що могли слугувати центрами туризму, згуртування громади. Тут на часі сказати про культурну децентралізацію. І тут я пишаюсь двома великими проектами – «Академія культурного лідера» та «Малі міста – великі враження». Перший навчає як бути культурним менеджером, лідером культурного розвитку громад, а другий – дає можливість використати спадщину і креативні індустрії в якості двигуна для економічного зростання та суспільного розвитку. Минулого року цей проект був пілотний, а цього року – розроблена прозора процедура відбору, і я, знову ж-таки, дослухаюсь до думки людей і не втручаюсь в процес, та виділено для реалізації 50 мільйонів гривень. До речі, просто зараз ці проекти відбуваються у маленьких містечках по всій Україні. Кожен з цих проектів є дуже цікавим та заслуговує окремої розповіді. - Як щодо матеріально-технічної бази - чи є зміни на краще? - Нарешті почалася модернізація матеріально-технічної і освітньої бази, на яку не виділялись кошти впродовж 25 років. Наприклад, закупівля інструментів та ремонти у музичних школах-інтернатах. Не було сучасного навчального обладнання у гончарній школі. Ця системна робота розрахована нами на 5-7 років, тому її потрібно обов'язково закінчити. Також важливий момент: близько 12 колективів, які на папері мали статус національного, нарешті отримали відповідний коефіцієнт тарифікації оплати праці для робітників. Тобто, наразі їх зарплата стала відповідати статусу закладу, де вони працюють. - Щодо статуса національного, наданого Дніпропетровському музично-драматичному театру у грудні 2018 року. У мистецьких колах досить, м'яко кажучи, скептично це сприйняли. Як прокоментуєте цю ситуацію? - Моє завдання як міністра підтримувати установи галузі, хоча і не забувати про моніторинг якості тих послуг, які вони надають. У цьому конкретному випадку збіглися декілька факторів: сторіччя з дня заснування театру, близькість до лінії зіткнення, потреба мотивації для внутрішнього розвитку. Так, я вважаю, що цей театр потребує певного вдосконалення, але фінальне рішення було за президентом. - У суспільстві обурення викликало питання реформування щодо закладів початкової мистецької освіти. Наприклад, лунають нарікання щодо зменшення уроків, скорочення штату у мистецьких школах. Наскільки ці побоювання справедливі? - Ці побоювання несправедливі. Якщо я до останнього борюся за збереження єдиного в Україні Хореографічного училища, виборюю кошти на найкращі інструменти – роялі Stеinway, щоб наші діти виборювали перші місця на міжнародних конкурсах, і, до речі, заклав у Закон "Про освіту" саме визначення "мистецька освіта" – то хіба я не борець за збереження та розвиток мистецької освіти? Існує Закон "Про освіту", ухвалений Верховною Радою. Міністерство виконує положення цього Закону. Як це мають робити і всі інші. Реформа триватиме до 2023 року. Для тих, хто ще не готовий до змін – я започаткував абсолютно відкриту робочу групу, до якої може приєднатись кожен небайдужий. Я чую всіх. Як опонентів, так і адептів цієї реформи. І пропоную об'єднувати зусилля заради майбутнього наших талановитих дітей, а не шукати ворогів там, де їх нема. - Яка наразі у міністерства є інформація щодо культурних цінностей на окупованих територіях? Що відбувається зі збереженням витворів мистецтва на Донбасі? - Будемо реалістами – окупаційна влада беззастережно розграбовує наші музеї. Цинічно проводить чорні археологічні розкопки за так званими «дозволами» міністерства культури РФ, вивозить музейні колекції за межі АР Крим, зухвало вносить українські культурні цінності до реєстрів національного надбання Російської Федерації, не говорячи вже про вандальні «ремонтно-реставраційні роботи» на пам'ятці ЮНЕСКО «Херсонес Таврійський» та у Бахчисараї. За міжнародним законодавством – саме країна-окупант несе відповідальність за збереження культурних цінностей на окупованих територіях, у цьому руслі я прошу Офіс президента подати до ВРУ законопроект, напрацьований Мінкультом про приєднання до Другого Гаазького протоколу Конвенції 1954 року. Це дасть нам додаткові інструменти для відстоювання наших інтересів у правовому полі. - На якій стадії повернення по справі "Скіфського золота" до України? - В 2016 році ми виграли суд першої інстанції, цього року була апеляція. Я сам надавав свідчення під час судового слухання в Амстердамі у березні. 17 вересня наші юридичні радники мають надати додаткову інформацію щодо доказів на користь України. Сподіваємося, що рішення першої інстанції буде незворотнім: на час тимчасової окупації Криму ця колекція повинна зберігатися на материковій частині Україні. Також треба додати, що з 2016 року актуалізована реституційна робота міністерства, яка є надзвичайно тонкою з точки зору балансу політики та національних інтересів. Коли наших партнерів представляють досвідчені дипломати, а з нашого боку – вся відповідальність покладена на міністерство культури. Але ми виграємо у цій співпраці! Нам вдалося повернути унікальні експонати, започаткувати архівні дослідження нашими науковцями, які в такому обсязі ніколи не проводились, багато речей, які приноситимуть свої плоди ще протягом багатьох років. До того ж, відбувається повернення культурних цінностей, незаконно вивезених за межі України. Вдалося повернути Скіфський меч до Слов'янського краєзнавчого музею, меч вікінгів до музею у Львові, багато іншого. За досить короткий час вдалося зробити певні важливі кроки з повернення об'єктів національної пам'яті. Наприклад, до 2016 року сквер на місці трагедії Бабиного Яру у Києві був занедбаний. Зараз там відреставрована Менора, Пам'ятник загиблим дітям, повернуто «Ромську кібітку», реконструйовані Алеї Скорботи, Праведників, Мучеників, розміщені інформаційні стенди, проводяться екскурсії. За три роки жодних актів вандалізму, що має важливий сигнал для єврейського світового співтовариства. Повернуто у державну власність, власне, будівлю управи єврейського кладовища, триває його реставрація, де буде музей Бабиного Яру. - Щодо музею Революції Гідності? Чи є певні зрушення? - Меморіал і музей Революції Гідності - це вже сучасна трагедія і історія. Міністерство культури забезпечило організацію Міжнародного відкритого архітектурного конкурсу проектів на кращу проектну пропозицію щодо об'єкту «Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності». Щодо самого меморіалу, який має бути на Алеї Героїв Небесної сотні, то наразі поки там проходять певні слідчі експерименти, ніяких робіт зі зведення меморіалу не може бути. Але фінансування на проектні роботи буде збережено і перенесено на наступний рік. Сподіваюсь після слідчих дій роботу буде відновлено. Бо я вважаю неприпустимим, щоб по цих святих місцях, де українці віддавали життя, їздили машини. Ще маємо один важливий об'єкт - Музей Голодомору. Є меморіальна частина - Свічка Пам'яті, але в 2009 році передбачалося, що внизу буде великий музей. Багато років потому за політичними міркуваннями і браком політичної волі – ніяких змін не відбувалось. Зараз там тривають роботи і за умови подальшого фінансування наприкінці наступного року будівля має бути здана в експлуатацію. Потім вже можна проводити конкурс на експозиції, і в цілому наповнення музею. Це великий об'єкт, який має відвідати кожен українець, як Яд Вашем у Ізраїлі. - "Чорний список" Мінкультури налічує наразі 147 осіб. У найближчий час побачимо у ньому нові імена? - Цього я не можу знати, тому що всі прізвища у ньому - це прерогатива Служби безпеки України або РНБО. Міністерство культури лише оприлюднює цей список. - Наскільки доцільне об'єднання Мінкультури з іншими міністерствами? Які є ризики? - Я думаю, що об'єднання відбудеться. Головний ризик - не у назві, а в функціоналі. Раніше, співпрацюючи з різними колегами з Європи, я вважав, що доцільно зробити Міністерство культури, медіа і туризму. Доречність Мінмолоді і спорту у цьому об'єднані - суперечне і складне, а чому тоді, наприклад, не освіти? Ключовим у цьому питанні є не забути про усі напрями і уникнути дублювання функцій. Ще у 2016 році я ініціював проведення функціонального аудиту Мінкульту експертами Європейської Комісії. І та реформа державного управління, яка вже майже впроваджена у міністерстві, є віддзеркаленням європейських стандартів у побудові подібних міністерств. Вважаю, що інформаційна політика має бути більш тісно пов'язана з культурними процесами. Проблема в тому, що медіа дуже мало наразі працює з культурним перетворенням. У нас не має жодного ресурсу - каналу чи онлайн-видання задля популяризації культурного українського продукту. Наприклад, проект «Автентична Україна», який ми зробили у партнерстві з компанією Google Україна. Це віртуальний простір, який містить колекцію аутентичних аудіо- та візуальних зразків матеріальної та нематеріальної культурної спадщини України. Віртуальні тури, наприклад, оперними театрами України, скансенами, дерев’яними церквами Карпат, 3D-зображення, інтерактивні тести. Цей ресурс живий і він буде постійно наповнюватись. Але треба активніше про це розповідати у медіа-ресурсах. - Чи можете Ви на сьогодні сказати, що у галузі культури найбільш потребує додаткового фінансування і які це суми? - Саме під час моєї каденції суттєво і збільшилось фінансування культурної галузі. Я вже вище наводив приклади. Але кожен ресурс є обмеженим, і я би говорив про ефективне використання наявних коштів. Наприклад, якщо через бюрократичні перепони ми отримуємо фінансування на реставрацію восени, то, звичайно, ці кошти наші інституції не можуть використати. І ми змушені повертати їх у бюджет. - Ви вже спілкувалися з представниками нової команди? - Я спілкуюся з новою командою: з багатьма з них знайомий ще з творчого життя. Хочу гідно завершити свою каденцію, хоча, не ділю людей на стару та нову команду. Я сам прийшов новим в уряд після Революції Гідності. І от (показує товстенну купу паперів – ред.) - 160 сторінок так званої transition book, яку я хочу цивілізовано передати наступнику. - Які Ваші політичні амбіції? - Однозначно я буду залишатися в той чи інший спосіб в політиці – хоча ніколи не тримався того чи іншого крісла. Вважав би доцільним застосувати досвід мій та моєї команди, мою експертизу для подальшого поступу української культури. Я адекватно налаштований: відбулася зміна влади, тому й потрібні нові персоналії. Якщо будуть відбуватися добрі речі - буду радіти, якщо щось буде руйнуватися, то їх відстоюватиму. Я за будь-яких обставин не зникну з культурного простору. - Щодо закону про державну мову - чи не вважаєте що він недосконалий? - Базовий документ готувався у стінах міністерства культури, потім вже народними депутатами вносилися певні зміни. Зараз не варто домагатися його відміняти чи певним чином піддавати обструкції. Є затверджена стратегія розвитку державної мови до 2030 року. Якщо у процесі імплементації Закону виникнуть проблемні питання, то будемо удосконалювати його. Головне - не допустити політичного забарвлення щодо змін у мовний закон. - Чи заплановані нові театральні вистави чи інші проекти у Вас найближчим часом? - Поки про це не думав, тому що моя творча діяльність була певною мірою відсторонена - я на це свідомо пішов. За час, коли я був на посаді міністра, продовжував грати вистави - 2-3 рази на місяць, щоб не заважало державній роботі. Це знак поваги до моїх колег з театру. Якщо в мене буде більш часу, то мені б хотілося ще щось зробити і в театрі, і в кіно. Наступного року - сторіччя театру ім.І.Франка, і заплановано постановку нової версії "Украдене щастя", яку має здійснювати Дмитро Богомазов. В нас вже були певні перемовини з ним щодо можливої моєї участі у цій виставі. Також обговорювали творчі плани з талановитим молодим режисерам Іваном Уривським. - Які книжки Ви би могли порекомендувати українцям, з тих, що читали останнім часом? - Варто звернути увагу на роман "За спиною" Гаськи Шиян, про який я вже згадував. Дуже на часі книга Боріса Джонсона "Фактор Черчиля". Очевидно, що треба почитати прозу Сергія Жадана. Цікаві враження від книги "Плутократи. Епоха нових багатих і занепад старої систем" Христі Фриланд. Ірина Голіздра, "ОстроВ"
