<p style="text-align: justify;">Губернатор Бєлгородської області Росії В'ячеслав Гладков, наляканий <em>«обстрілами з боку ЗСУ»</em>, заявив, що «необхідно приєднати до Росії Харківську область». Тільки тоді, мовляв, обстріли припиняться. «Пропозицію» губернатора одразу ж кинулися обговорювати кремлівські «експерти». Але от біда: настрій у них уже зовсім не <em>«візьмемо Харків за три дні»</em>. <em>«На думку експертів, це завдання має не тільки військовий характер - після влаштованих Києвом репресій прихильники Росії були змушені покинути регіон або сильно залякані, а чимала частина населення сьогодні налаштована проти Москви. І це доведеться враховувати при плануванні операції»</em>, - нарікає прокремлівська газета «Взгляд», яка вирішила обговорити <em>«приєднання Харківської області»...</em></p> <p style="text-align: center;"><strong>«Навіть Добкін пішов у тероборону...»</strong></p> <p style="text-align: justify;"><em>«У Кремлі ідею губернатора Гладкова про приєднання Харківської області коментувати не стали. Однак в експертному співтоваристві наголошують - для приєднання Харківщини до Росії необхідно враховувати не тільки військові, а й суспільно-політичні завдання. Так, на порядку денному гостро постане питання суспільних настроїв у регіоні. «Заяви бєлгородського губернатора Гладкова - це констатація факту, на яку звернули увагу тільки тоді, коли про це сказав глава регіону. В експертному співтоваристві про це йшлося ще торік, коли ухвалювали рішення про відведення наших військ із території Харківської області», </em>- розповідає газеті «Взгляд» якийсь «військовий аналітик» Михайло Онуфрієнко.</p> <p style="text-align: justify;"><em>«Але ми розуміємо, що точно так само губернатора Курської області хвилює близькість кордону в районі Сумської області. А главу Брянщини - суміжні з його регіоном території Чернігівської області. По суті, це те, про що на самому початку СВО говорив президент Путін: необхідність денацифікації та демілітаризації всієї території, підконтрольної українській владі. Поки цього не станеться, обстріли наших регіонів не припиняться», - </em>глибокодумно міркує «аналітик» Онуфрієнко<em>.</em></p> <p style="text-align: justify;">Однак, його наступальний настрій одразу падає, коли він згадує, що <em>«на жаль, люди, які народилися, скажімо, за часів першого Майдану 2004 року та навчалися в школі за часів Євромайдану 2014 року, сьогодні воюють зі зброєю в руках».</em></p> <p style="text-align: justify;"><em>«Вже що-що, а промивати мізки на Україні вміють, особливо з урахуванням медійної підтримки США та інших країн НАТО. Як наслідок - чимала частка місцевих жителів щиро вірять, що вони захищають свій регіон. І цю проблему нам треба вирішувати», - </em>кип'ятиться московський «аналітик».</p> <p style="text-align: justify;">Ще один «експерт»,<em> «екс-посол ЛНР у Росії» </em>такий собі Родіон Мірошник пропонує інший<em> «варіант розв'язання проблеми з обстрілами Бєлгородської області - створення санітарного кордону». </em></p> <p style="text-align: justify;"><em>«З урахуванням нинішніх можливостей артилерії і РСЗВ, цілком реально вибудувати демілітаризовану зону глибиною в 100-150 км... Це допоможе відсунути лінію боїв і суттєво убезпечити становище Бєлгородської області. Чи приєднувати цей регіон до Росії - інше питання, в рамках якого потрібно подумати про політичну доцільність», - </em>повчає Мірошник.</p> <p style="text-align: justify;"><em>«Але важливо розуміти, що в Харківській області нас не чекають із розпростертими обіймами. Люди налякані, вони не хочуть війни, і це зрозуміло»</em>, - несподівано відверто визнає екс-»посол» Мірошник.</p> <p style="text-align: justify;">Ще один «експерт» - така собі Лариса Шеслер,<em> «голова Спілки політемігрантів і політв'язнів України», стверджує, що «ще з 2014 року Харків стали планомірно піддавати насильницькій українізації». </em></p> <p style="text-align: justify;"><em>«Саме там з'явилася велика база терористичної організації «Азов», там же після 2014 року розташувалися серйозні військові частини ЗСУ. Протягом останніх років у регіоні посилено зачищали будь-яке інакомислення. Тепер там залишилося випалене поле... Навіть сам Михайло Добкін, колишній губернатор області та мер Харкова, який ще порівняно недавно говорив про те, що Харків - це скоріше Росія, засудив спецоперацію і пішов в українську тероборону», </em>- нарікає московська «політемігрантка»....</p> <p style="text-align: justify;"><em>«З деякими застереженнями його можна зрозуміти, тому що люди, які залишаються в Україні, часто змушені приймати такі рішення. Будь-який інший варіант їхньої поведінки спричинить або репресії, або фізичне знищення. Але я не вірю в те, що харків'ян і жителів регіону вдалося просочити бандерівською ідеологією. Це неможливо», </em>- міркує Шеслер із якогось Місяця.</p> <p style="text-align: justify;"><em>«Ці люди залякані, вони живуть у концтаборі. І звинувачувати їх у тому, що вони мовчать, абсурдно. Неправильно думати, що в Харкові на Росію не чекають. Швидше, вони просто бояться і не можуть сказати, що хочуть приходу Росії. Адже ті, хто мав сміливість про це заявити, наразі просто зникли. Але й Москві потрібно готувати операцію з возз'єднання Слобожанщини відповідним чином», - </em>повчально підсумовує Шеслер.</p> <p style="text-align: center;"><strong>«Палата №...»</strong></p> <p style="text-align: justify;">«Парламентская газета» опублікувала велике інтерв'ю <em>«з лікарняної палати»</em> з письменником і політичним авантюристом Захаром Прилєпіним. Той, як відомо, пережив «замах» - вибух автомобіля, після якого нібито дивом залишився живий. Газета називає Прилєпіна <em>«чинним офіцером Росгвардіі і одним із найяскравіших громадських діячів сучасної Росії». </em></p> <p style="text-align: justify;"><em>«Я живий і можу відповідати на запитання, що само по собі дивно для мене... Крім травм у всіх порожнинах тіла, у мене зафіксували ще й мозкову, спочатку підозрюючи набряк мозку. Тобто, повернувшись до тями, я ризикував перестати бути самим собою»,</em> - відразу попереджає Прилєпін.</p> <p style="text-align: justify;">Проте це не заважає йому глибокодумно міркувати, що <em>«Україна - це найважливіша частина історичної Росії, а українці, як самі вони писали в XVII столітті, - «гілка російського корені»... </em></p> <p style="text-align: justify;"><em>«Я нічого не маю проти «українського субетносу». У мене вдома величезна колекція української літератури, я поціновувач української авторської музики і живопису: нинішнім квазіукраїнцям, щоправда, доведеться від цього відмовитися, тому що найвищі досягнення - і в живописі, і, до речі, в симфонічній музиці - теж безпосередньо і нерозривно пов'язані з радянським періодом. І звісно, я обожнюю українську поезію й українську пісню і знаю все це краще за більшість біснуватих з того боку», </em>- божиться Прилєпін.</p> <p style="text-align: justify;">І твердить:<em> «Тому я спокійно кажу: єдина можливість врятувати реальну українську, малороську культуру - це повернути цю культуру в російський контекст. У Росію. Те, що прийшло до влади в Україні - це не тільки антиросійський проект. Це антиукраїнський проект. Це якраз той випадок, коли забуваються і алфавіт, і власне ім'я».</em></p> <p style="text-align: justify;">Згадуючи війну в Чечні в 90-ті роки, Прилєпін переконує, що і тоді в Чечні, і тепер на Донбасі він <em>«робив одне й те саме». «Ми виправляли біду, що спіткала їхні народи. І з найкращими синами кавказьких народів, які не втратили розуму, насамперед чеченського народу. І з малоросійських етносів, зокрема українського, хоча там, звісно, далеко не самі українці живуть»,</em> - лицемірно переконує він.</p> <p style="text-align: justify;">На запитання, <em>«коли закінчиться СВО?»,</em> Прилєпін відповідає, звісно, зарозуміло: <em>«Не знаю коли, але точно знаю де. У Києві».</em></p> <p style="text-align: justify;">А на запитання, <em>«якою ви бачите Росію майбутнього?»</em> - пафосно: <em>«Православна соціалістична імперія». </em></p> <p style="text-align: justify;">Одразу пригадується, що на початку інтерв'ю Прилєпін попереджав: <em>«У мене зафіксували ще й мозкову травму...».</em></p> <p style="text-align: center;"><strong> «Зеленському дозволили втекти»</strong></p> <p style="text-align: justify;">Підконтрольне ватажкові ПВК «Вагнер» Євгену Пригожину «Федеральне агентство новин» («ФАН») розповіло, чому президенту України Володимиру Зеленському <em>«доведеться спішно перебратися в Лондон». </em></p> <p style="text-align: justify;">Заходить «ФАН» здалеку: <em>«Консервативні еліти США, судячи з усього, визначилися з вибором у питанні продовження війни на виснаження з Росією і сутички з Китаєм за Південно-Східну Азію. На це вказує безліч непрямих ознак, зокрема й угода щодо стелі держборгу... Про це свідчить і порівняно легка перемога Ердогана на президентських виборах. Американці могли обрушити ліру напередодні другого туру, максимально ускладнивши життя чинному президенту, однак не стали цього робити. Це означає, що Вашингтону вже не потрібна Туреччина як ще один плацдарм для війни з Росією. Вона стане додатковим джерелом ресурсів для боротьби з Китаєм у Тихоокеанському регіоні».</em></p> <p style="text-align: justify;">Далі «ФАН» цитує прокремлівського «економіста і публіциста» Михайла Хазіна, який стверджує, що <em>«змінені плани американських еліт пояснюють і проблеми Києва з давно обіцяним великим контрнаступом». «У Хіросімі Зеленському наказали тягнути з ескалацією до останнього, дозволивши втекти, коли патріоти-радикали зрозуміють, що їх водять за ніс і піднімуть бунт»,</em> - відкриває таємницю Хазін.</p> <p style="text-align: justify;"><em>«...Часу у США майже не залишилося не тільки з Китаєм, а й в Україні. Занадто затягнули з цим контрнаступом Шредінгера. До речі, якщо рішення ухвалено, ніякої контратаки ЗСУ не буде. Буде звалювання. Зеленський раптово зникне з Києва. Його візит до Хіросіми міг бути частиною цього згортання. Йому сказали, що все, з цією війною зав'язуємо, і ослухатися він не може. Максимум - потягнути ще час»,</em> - суворо переконує Хазін.</p> <p style="text-align: center;"><strong>«Від Берліна до Маріуполя»</strong></p> <p style="text-align: justify;">На сторінках газети «Известия» якийсь <em>«гендиректор Москонцерта»</em> Ілля Бачурін пишномовно міркує <em>«про те, яка музика необхідна бійцям у ДНР». </em></p> <p style="text-align: justify;"><em>«Щойно ми повернулися з великого туру містами ДНР із концертною програмою «Велика Перемога: від Берліна до Маріуполя». Програма виступів була підготовлена таким чином, щоб підкреслити нерозривний зв'язок минулого і сьогодення... Ми побували в Маріупольському державному університеті, в Донецькому військово-польовому госпіталі і ще ціла низка концертів відбулася в Бердянську, Макіївці, Шахтарську, Скадовську...»,</em> - хвалиться Бачурін.</p> <p style="text-align: justify;">За його словами, <em>«у програмі були пісні «День поб</em><em>є</em><em>ди», «Синій платочок», «Група крові» і «Вставай Донбас»...</em></p> <p style="text-align: justify;"><em>«Гонорари за ці поїздки не передбачаються, але, незважаючи на це, у Москонцерті навіть є певна конкуренція за можливість у них брати участь. Логістика виїздів, як і раніше, дуже складна, і перевага віддається досвідченим учасникам, провідним артистам Москонцерту»,</em> - запевняє Бачурін.</p> <p style="text-align: justify;"><em>«На концерт 20 травня в День визволення Маріуполя, який провели на міському стадіоні, приїхали додаткові учасники... Звісно, виникало питання, чи вчасно було проводити цей святковий концерт, адже СВО ще триває. Наша відповідь така: усі знають і відзначають перемогу у Великій Вітчизняній війні, усі пам'ятають битву за Сталінград. А зараз історія складається на наших очах, і ми точно знаємо, що 20 травня належить до таких дат. Дуже важливо було її зафіксувати і провести концерт, тому що свято має стати традиційним. А тепер 20 травня стало ще й днем визволення Бахмута (Артемівська), тож це подвійне свято», </em>- мало не плаче від «переможного» розчулення Бачурін.</p> <p style="text-align: justify;"><em>«Зараз у ДНР задіяна величезна кількість людей, починаючи з солдатів і продовжуючи тими, хто відбудовує дороги і міста. У важких, небезпечних і навіть неможливих умовах вони живуть щодня, і їм на думку не спадає говорити, що вони здійснюють якийсь подвиг. Нам тим більше не спадає на думку говорити, що ми зробили якийсь крок сміливості, приїжджаючи сюди. Виступаючи тут, ми розуміємо, що за нами стоїть все місто Москва, весь Департамент культури, вся московська культура. Це і є наша місія - представляти столицю на території нових республік і робити це гідно»</em>, - пишномовно і лицемірно підсумовує <em>«гендиректор Москонцерта»</em>.</p> <p style="text-align: justify;"><strong><em>Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»</em></strong></p>