Україна залишається в фокусі західних журналістів і оглядачів. Попри суттєві зрушення у питаннях західної допомоги Україні, як-то постачання додаткової зброї і систем ПВО, дозвіл на удари ними по військових об'єктах на території Росії і зняття заборони на користування американською зброєю полку "Азов", вони продовжують жорстко критикувати американських і європейських високопосадовців за надмірну обережність. Так, наприклад, The Guardian опублікував потужний текст, в якому порівняв поведінку союзників з Мюнхенською змовою 1938 року, коли європейські держави погодилися на окупацію нацистською Німеччиною Чехословаччини заради, як вони вважали, збереження миру в Європі. Вони не хотіли вступати у війну заради молодої держави, яку вважали малозначущою периферією. Адольф Гітлер мотивував своє вторгнення захистом етнічних німців у Чехословаччині. The Guardian написав, зокрема, про думку Тімоті Снайдера, відомого історика і давнього великого друга України, який припустив, що натомість Франція і Британія могли зупинити Гітлера у 1938 році. "'Вони могли стримати німців. Це був значною мірою блеф з німецького боку. Якби чехи чинили опір, а французи, британці і, можливо, американці врешті-решт почали допомагати, був би конфлікт, але не було би Другої світової війни. Натомість, коли Німеччина вторглася у Польщу у 1939 році, вона йшла на Польщу з чеською зброєю, яка була найкращою в світі. Вона йшла зі словацькими солдатами. Вона йшла з географічної позиції, яку здобула лише тому, що зруйнувала Чехословаччину'. Снайдер виніс свій урок з історії: 'Якщо українці здадуться, або якщо ми відмовимось від України, тоді це буде інша справа. Тоді в майбутньому Росія розв'яже війну. Росія воюватиме з українськими технологіями, українськими солдатами, з іншого географічного положення. Тоді ми будемо у 1939 році. Зараз ми у 1938. По суті, українці дозволяють нам продовжити 1938 рік'", – процитували історика у британському виданні. "Свої зауваження Снайдер зробив минулого місяця в Таллінні на конференції ім. Леннарта Мері, яка була значною мірою присвячена Україні і проходила під гаслом "Не впадаймо у відчай, а діймо", – розповіли у британському виданні. – Вона проходила на тлі вітання Росією і Китаєм нового авторитарного світового порядку у спільній заяві з шести тисяч слів, яка мала на меті створити вісь, щоб скасувати порядок, який встановився після двох останніх світових воєн. Багато хто на конференції ламали голову, що саме пішло не так в Україні і чому, і чи позбудеться Захід самообмежень, які він сам наклав на допомогу Києву. У певному сенсі, всі хотіли отримати відповідь на запитання, яке поставив міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський: "Україна виграла нам час. Чи використаємо ми його з користю?" У 1934-35 роках, які Вінстон Черчилль назвав "роками сарани", і знову після Мюнхенської угоди, Британія не використала час з користю, натомість дозволила Німеччині вирватися вперед у переозброєнні". Як говорилося далі в тексті, "Йоганн Вадефул, заступник голови комітету з питань оборонної політики Християнсько-демократичного союзу Німеччини, побоюється, що відповідь на запитання Сікорського буде негативною. 'Якщо війна йтиме так, як зараз, очевидно, що Україна програє. Вона не зможе протистояти російській силі з її добре організованою підтримкою з боку Ірану, Китаю і Північної Кореї, а також таких країн, як Індія, які думають лише про свої власні інтереси'. Європа просто не реорганізувалася для війни, сказав він. Перераховуючи наслідки для континенту з точки зору втрачених прав людини, доступу до ресурсів і довіри до Заходу, він сказав просто: 'Якщо Україна програє, це буде катастрофа'". "Самір Саран, голова індійського аналітичного центру Observer Research Foundation, який назвав себе атеїстом у кімнаті, повній віруючих, все ж погодився, що на карту поставлено щось більше, ніж Європа, і майже висміяв нездатність 40-трильйонної західної економіки організувати військову поразку 2-трильйонної російської економіки. Він наголошував: 'Один актор реорганізував свою стратегічну залученість, щоб вести війну, а інший – ні. Одна сторона не бере участі у битві. Ви проводите конференції на підтримку України і більше нічого не робите. А коли справа доходить до дій, Росія 2.0 просувається вперед'. 'Це каже таким країнам, як ми, що якщо щось подібне станеться в Індо-Тихоокеанському регіоні, у нас немає шансів проти Китаю. Якщо ви не можете перемогти країну з бюджетом у 2 трлн доларів, не думайте, що ви стримуєте Китай. Китай черпає надію з ваших дуже поганих і сумних результатів у протистоянні з набагато меншим супротивником'", – процитували також у The Guardian. "У 2024 війна гірша" У The Guardian наголосили також, що Захід катастрофічно не готовий і не проявляє серйозних намірів готуватися до більшої війни або принаймні більшого залучення до підтримки України. Про неготовність Заходу до великої сучасної війни написав також кореспондент The Wall Street Journal, з точки зору лікаря-хірурга. "Я був волонтером у кількох конфліктах і катастрофах. Протягом багатьох років я працював в Афганістані, Радянському Союзі, Камбоджі, Югославії, Іраку, Сомалі, Судані, Сьєрра-Леоне, Південному Судані, Лівії, Центральній Америці, Сирії, Йорданії, Вірменії, Пакистані й інших країнах. Свого часу я був єдиним хірургом на півдні Руанди під час геноциду, який вбив майже мільйон людей. Але у 2024 році війна гірша, ніж раніше, особливо для цивільного населення, – стверджував він. – Лікарня ім. Мечникова в українському місті Дніпрі схожа на велику американську університетську лікарню, яка займається такими важкими випадками, як рак молочної залози й інсульт. Після російського вторгнення у лютому 2022 року кожна нова жертва війни отримує номер, написаний маркером на лівій руці. Коли я був там, цей номер сягнув 28 тисяч. За 20 років війни в Афганістані 20149 американців були поранені і 2354 загинули в бою". Кореспондент WSJ також зазначав, що, "за оцінками Rand, щороку до лікарень США з вогнепальними пораненнями приймають приблизно 34 тисяч людей. Уявіть, що ви візьмете всіх серйозно постраждалих від вогнепальних поранень у США на захід від Міссісіпі і відправите їх в одну лікарню. Лікарню Мечникова. Це не поверхові рани чи просто переломи ніг. Пацієнтів привозять з комбінованими пораненнями мозку, обличчя, грудей і живота. Багато з них потребують ампутації. Майже 300 днів я виїжджаю на виклики в три великих травматологічних центри, які займаються складними черепно-лицьовими/пластичними травмами. Ми бачимо все. На щастя, ми отримували лише кілька найважчих каліцтв обличчя, коли хтось втрачає все обличчя і виживає. В Україні я бачив 12. Я бачив осколки розміром з м'яч для гольфу і 3-дюймові шматки захисної кевларової броні, витягнуті з легенів і мозку". "Завідувач відділенням нейрохірургії лікарні ім. Мечникова розповів мені про досвід роботи лікарні з травмами хребцевих артерій (це дві артерії хребта, що живлять головний мозок). Через потужну силу, яка спричиняє такі травми, більшість пацієнтів помирають, не доїхавши до лікарні. Типовий нейрохірург бачить за свою кар'єру двох-трьох пацієнтів з такими жахливими травмами. Американські військові, маючи неймовірні ресурси для евакуації, за 20 років в Іраку вилікували 18 поранених з пошкодженнями хребцевих артерій. Мечников вилікував 91 за два роки", – розповів він. Ще один текст The Guardian був, по суті, про неготовність самої України до більшої війни. Його автор провів день з представниками ТЦК Павлом Пімаховим і Юрієм Піхотою, які донедавна ще самі служили на передовій, але яких перевели в тил після поранень. У британському виданні розповіли, як реагували на вручені повістки чоловіки і жінки на вулицях: дуже часто словесними атаками й образами. "Люди, які їх ображають, не знають, що в мобільному телефоні Піхоти повно фотографій палаючих будівель, обвугленої військової техніки і товаришів, які вже мертві. Вони не знають, що Пімахов був двічі поранений на фронті: він досі ходить, кульгаючи, і погано бачить на одне око, тому що снаряд 'Граду' вдарив неподалік від того місця, де він копав окоп, вбивши друга і відправивши осколки черепа йому в обличчя", – емпатично наголошували у The Guardian. "Іноді вони намагаються пояснити свої бойові документи тим, хто їх ображає, а іноді просто зітхають і йдуть далі, – розповів британський журналіст. – 'Емоційно це дуже важко. Іноді до кінця дня руки тремтять так само, як на фронті', – каже Піхота. Спостереження за роботою Піхоти і Пімахова в Києві дозволило зрозуміти труднощі, з якими стикається Україна при наборі нових солдатів, і соціальні розбіжності, виявлені двома роками війни, з тліючими взаємним невдоволенням, яке може тривати ще довго після завершення бойових дій. До кінця роботи попівдні вони роздали близько десяти повісток і взяли участь у численних довгих дискусіях і суперечках. Обидва сказали, що сподіваються незабаром повернутися до активної служби на фронті. 'Мені важко бути в Києві, бачити, як люди відпочивають і живуть нормальним життям, коли я знаю, що мої друзі все ще там, на фронті, – сказав Піхота. – Вони дзвонять мені, запитують: 'Як люди можуть жити звичайним життям?'. І я не маю що їм відповісти'". "Українці знесуть Керченський міст" Нарешті, було і трохи позитивних історій. The Economist вчергове звернув увагу на успіхи західної і української зброї в Криму. "Крим зараз є слабким місцем для Росії, яка має занадто багато там захищати, – написали у британському виданні. – Це найкращий спосіб для України чинити реальний тиск на Путіна, щоб домогтися поступок у майбутньому. Ніко Ланге, колишній радник міністерства оборони Німеччини, погоджується з цим: 'Українська кампанія – це суміш військової і політичної стратегії. З політичної точки зору, Крим є найбільш важливим активом Росії, але він також дуже вразливий'. Україна намагається зробити так, щоб Крим став для Путіна скоріше тягарем, ніж ресурсом. Мета – ізолювати його, відтіснити російські військово-повітряні і військово-морські сили від півдня України і задушити його як логістичний центр". В The Economist зазначили, що "розхвалена і дуже дорога російська система протиповітряної оборони С-400 виявила свої недоліки. Ланге каже, що українці використовують безпілотники-приманки, щоб змусити росіян засвітити свої радари і розкрити свої позиції. Дані про цілі негайно передаються екіпажам ATACMS. За шість хвилин ракети, які практично неможливо виявити через їхню швидкість і малу радіолокаційну помітність, вражають свої цілі. Генерал Ходжес зазначає, що російські С-400 також вразливі до диверсій з боку українських спецпідрозділів, що діють у Криму. Кожна батарея коштує близько $200 мільйонів і її нелегко замінити. Генерал каже, що російським військам 'ніде сховатися'. За допомогою супутникової та повітряної розвідки, яку надають союзники по НАТО, власного глибокого знання території і таємних сил на землі, ніщо не може рухатися в Криму так, щоб українці не знали про це. З появою ATACMS і вдосконаленням українських безпілотників кожен квадратний метр півострова перебуває в зоні досяжності, в тому числі авіація і колони техніки, що пересуваються шляхами або залізницею". "Генерал Ходжес впевнений, що українці 'знесуть Керченський міст, коли будуть готові'. Але зруйнувати нову вдосконалену залізничну лінію, що проходить вздовж Азовського моря від Ростова через окуповані українські міста Маріуполь і Бердянськ до Криму, може бути складніше. Дмитро Плетенчук, речник Південного військового командування Збройних сил України, каже: 'Залізниця вздовж сухопутного коридору – це визнання з боку російських окупантів, що кримський міст приречений. Вони шукають спосіб підстрахуватися, бо розуміють, що рано чи пізно у них виникне проблема'", – підсумували у The Economist. Огляд підготувала Софія Петровська, "ОстроВ"
