Про те, що у «республіці» немає мобільного інтернету, я дізналася з українських джерел. Так буває дуже часто, коли всі довкола говорять про нашу внутрішню проблему, а ти навіть не знав, що це проблема. Вперше тема мобільного інтернету стала актуальною, коли з республіки пішов український мобільний оператор зв'язку. А з ним пішли прив'язані до нього електронні банки. Особливо продумані почали радити – треба поїхати туди, де ловить Водафон, спробувати зловити його та зайти до свого особистого кабінету. Коли я вирішила це зробити, виявилося, що таких як я сотні. До узбіччя під'їжджали машини, зупинялися, а далі точилася напружена робота – цим нехитрим шляхом водій перекидав гроші пенсіонерів на свій рахунок через особисті кабінети та розплачувався з ними в рублях просто в машині. Банки на колесах. Дорога до пам'ятника Князю Ігорю, де «ловило», була суцільно в таких припаркованих легковиках. Щойно віртуальна операція відбувалася, машина стрімко їхала, відвозячи своїх пасажирів. У мене, до речі, нічого не вийшло. Трафік мобільного інтернету миттєво танув, повідомлення від Водафону приходили лише з позначкою, що я на території країни-агресора, і захід у банк так і не відбувався. Хтось порадив поповнити рахунок «Водафона», хтось казав, що помилка в налаштуваннях телефону. Ніхто не міг нічого сказати мені достеменно. Я провела на узбіччі близько години. Знайомий згодом сказав, що бачив мене. Місце було справді дивним. Моніторинг показав, що це проблема Привату, увійти в Ощад, виявилось, було легше. До речі, багато хто, щоб зайти до свого електронного кабінету, виїжджали на кордон із Росією, щоб «ловило» напевно. Власне, після цього фіаско, мобільний інтернет мене не цікавив зовсім. І питання про те, що його не стало, видалося дивним – кому він взагалі був потрібен? Подекуди по місту ловить безкоштовний інтернет від провайдерів. Інтернет є вдома та на роботі. То навіщо мені може знадобитися мобільний інтернет? І тут питання навіть не у звичці жити без мобільного інтернету, а у звичці обходитися без усього, чого немає - дивної звички останніх дев'яти років. Я скоріше обійдуся без інтернету, ніж шукатиму можливості бути весь час у мережі. Те ж саме із взуттям, новим одягом, харчуванням. Звичка швидше обійтися без чогось стала нормальною. Якщо у когось є інтернет весь час, швидше за все, у нього є російська сім-карта. І, швидше за все, це не бідна людина – російську сім-карту треба поповнювати. І тут знову про пункт А – багато моїх знайомих швидше обійдуться без Інтернету, ніж шукатимуть варіанти платити за нього в мобільному форматі. Чому мобільний інтернет відключили? Мені називали лише один варіант відповіді – військовий. Щоб не передавали відомості про військову техніку, якої довкола з надлишком. Так, ти виглядаєш дуже обмеженою людиною у Росії – твій мобільний оператор там не підтримується. Прямо від кордону ти опиняєшся поза зв'язком. Тобі не подзвонити. Зателефонувати та прийняти дзвінок ти не можеш. Зв'язку з тобою нема. Навіть у московському метро ти як без рук – московський інтернет доступний лише користувачам російських сім-карток. Хоча останні дев'ять років показали, що ти можеш жити без усього – без одягу по сезону, без ліків, без інтернету, але з чітко сформованою звичкою не бачити нічого зайвого, а, побачивши, не помічати та не вдивлятися. Але, повірте, саме тут – це не проблема. Принаймні про це не говорять у численних пабликах. Зі скупих коментарів можна зрозуміти, що після відключення мобільного інтернету перестало прилітати до «прикордонних» міст, тобто обрана стратегія була правильною. Але навіть на цей варіант знайшлися опоненти, які вважають цю версію хибною. Загалом про місцевий мобільний зв'язок сказати щось добре - складно. Він відверто поганий, і йому немає альтернатив. Він ловить подекуди, він підводить і на нього не подзвонити з України. Тобто це лише місцевий телефонний зв'язок, який навіть за місцем працює не якісно. І вже від російського кордону ти стаєш недоступним для зв'язку. Твій оператор зв'язку не працює в Росії та на місцевий номер не підключити російський інтернет. Це як місцевий паспорт, в якому у половини його місцевих власників немає прописки, а в другої половини - вписаних до нього дітей. І якщо ми приймаємо історію з паспортами, то що ж говорити про мобільний зв'язок та інтернет? Ми звикнемо до цього, як звикли багато до чого, без чого можна обходитися і що не критично для життя.
