Українська економіка: війна як можливість

Воєнно-промисловий комплекс (ВПК) здатний вже зараз, до завершення війни стати потужним економічним драйвером. На відміну від того ж житлового будівництва, бум якого може розпочатися лише після війни. Жовтневий форум оборонних індустрій, який анонсував президент Володимир Зеленський у серпні, може стати трампліном для галузі.

На воєнні рейки

Занепад українського ВПК розпочався із розвалом Союзу. Численні підприємства, які працювали на радянську армію, залишилися без замовлень і швидко "загнулися". 

Стан комплексу яскраво ілюструють фотографії запорізького заводу "Радіоприлад", що випускав радіостанції для танків, БТРів та підводних човнів.

Один із головних цехів "Радіоприладу" нині

Вціліти вдалося не багатьом. Навіть початок війни на Донбасі у 2014 р. не призвів до зростання військових замовлень та реанімації галузі. Це питання постало руба лише після початку повномасштабного вторгнення російської «воєнщини».  

Вирішити його миттєво не вийде. Тому українським дипломатам і главі держави доводиться лізти зі шкіри, домагаючись від союзників нарощування поставок снарядів, танків, ракетних комплексів і боєкомплектів до них.

Немає сенсу посипати голову попелом через цю ситуацію, цим нічого не виправиш. Єдине, що має значення – конкретні кроки, покликані зробити український ВПК одним із стовпів економіки. В уряді та президентському офісі це розуміють.  

"Наша мета зробити оборонно-промисловий комплекс України одним із найсильніших у Європі", – заявив В.Зеленський на серпневій зустрічі із закордонними дипломатами.

За його словами, в Україні ведуться роботи для локалізації виробництва військової техніки, гармат та снарядів, розгортається випуск дронів.  

"Щомісячно ми додаємо нові потужності для України з виробництва зброї та снарядів, з ремонту та обслуговування техніки. Збільшуємо виробництво артилерії, збільшуємо виробництво ракет. Вперше в Україні будуємо армію дронів та флот морських дронів", – сказав президент.

У свою чергу, міністр стратегічних галузей промисловості Олександр Камишин у серпні також звітував про успіхи. "Коли я починав працювати в міністерстві, у нас було 2 постачальники корпусів 82-ї міни та 2 постачальники корпусів 120-ї міни. Сьогодні у нас 14 постачальників корпусів 82-ї та 13 постачальників корпусів 120-ї міни. Тобто у нас зростає кількість підприємств, які починають працювати на оборонку. Це добрий знак того, що держава перебудовує економіку на воєнні рейки", – сказав голова Мінстратегпрому.

Галузевий потенціал

Не заперечуючи безумовних досягнень у реанімації галузі, слід зазначити, що далеко не все так райдужно, як розповідають високопосадовці.

Так, той же О.Камишин у коментарі ЗМІ повідомив про збільшення у 4 рази випуску ракет "Стугна" у липні порівняно із січнем. Однак "висмикування" окремих місячних показників та зіставлення найуспішніших і найпровальніших – не дозволяє побачити об'єктивну картину. 

Тим часом держкорпорація АТ "Українська оборонна промисловість" (раніше – держконцерн "Укроборонпром") у червні акуратно визнала проблеми зі збільшенням ракетного виробництва.

"Незважаючи на те, що значна частина ракетної програми... успішно виконана, деякі питання її подальшої реалізації залишаються невирішеними", – йдеться в офіційному повідомленні. Які саме питання у корпорації не деталізували.

Але виходячи з того, що за фактами зриву програми проводилася перевірка силами служби внутрішньої безпеки "Укроборонпрому", а висновки цієї перевірки направлені до СБУ – йдеться про розкрадання та зловживання з боку керівництва підприємств, які задіяні у програмі.

Крім злодійкуватого менеджменту є не менш серйозні речі, які потребують уваги керівництва країни. Це добре видно із огляду актуальних галузевих новин.

У серпні стало відомо про надходження великої партії іспанських артилерійських снарядів 155 мм. Іспанських. Не українських. О.Камишин у серпневому інтерв'ю ЗМІ запевнив, що таке виробництво в Україні розпочнеться до кінця ц.р.

Але при цьому визнав, що "минуть роки, перш ніж Україна зможе виготовити достатньо (таких – авт.) боєприпасів для задоволення поточних потреб".

Чи можемо ми стільки чекати за нинішніх умов? Тим паче, що у країнах-союзницях темпи виробництва 155 мм снарядів, як наголосив сам міністр, недостатні.

Варто зазначити, що для ЗСУ немає значення, якими снарядами стріляти по ворогові: іспанськими чи українськими. Головне, щоб їх вистачало та якість відповідала. Але з погляду економіки дуже важливо, щоби виробництво було саме українським.

Це економія валюти на імпорті (а її й так не вистачає, дефіцит зовнішньої торгівлі за підсумками січня-червня – $11 млрд), це робочі місця для громадян, податки до бюджету, замовлення для суміжних підприємств. В уряді це чудово розуміють.

"Ми зацікавлені в тому, щоб не імпортувати обладнання, а купувати своє. Тому, безумовно, ми підтримуємо ефективні українські розробки. Ключове завдання сьогодні масштабувати виробництво вітчизняних виробників", – наголошувала у липні міністерка економіки Юлія Свириденко, коментуючи успішну сертифікацію машини для розмінування, створену одним із харківських заводів. 

Але! За повідомленням Міноборони Польщі, передані Україні танки Leopard прибули на місцевий завод для ремонту наприкінці липня. Хоча, з урахуванням кількості цих танків у ЗСУ, доцільно (читай: економічно вигідно) налагодити їхній ремонт в Україні.

Але якщо з "Леопардам " зрозуміло, що розгортання такого виробництва потребує часу, бо це зарубіжна техніка, а як бути з ремонтом українських танків Т-64 радянської розробки в Чехії?

Про підписання відповідного контракту "Укроборонпром" повідомив у червні. Виконавцем усіх робіт виступить чеська держкомпанія VOP CZ. З українського боку лише техконтроль. 

Риторичне запитання: невже "Укроборонпром" не здатний ремонтувати ці Т-64 на одному зі своїх бронетанкових заводів? А якщо ні, то чому? З економічного погляду це абсолютно невигідний для України контракт.

Раніше "ОстроВ" наголошував на важливості прискорення проєкту з ремонту та виробництва в Україні ударних безпілотників Bayraktar.

Минулої осені передбачалося, що підприємство почне працювати до кінця 2023 р. Але… Тільки 31 липня Міноборони повідомило про підписання контракту на будівництво заводу з Baykar Makina. 

У мирний період жодних питань не виникло б через таке тривале оформлення домовленостей. Але під час війни очевидно, що такі темпи є неприйнятними. Насамперед для ЗСУ.

Наведений вище фактаж показує наступне. Існує великий потенціал для нарощування обсягів виробництва ВПК. Але поки що він залишається потенціалом. Тобто можливостями, що не використовуються повною мірою.

На це треба звернути увагу, тому що керівництвом країни ведеться певна робота із залучення провідних виробників озброєнь. Так, на серпневій зустрічі із прем'єром Фінляндії Петтері Орпо у Києві В.Зеленський заявив про зацікавленість у виробництві фінської бронетехніки в Україні.   

Після цього глава МЗС Фінляндії Еліна Валтонен повідомила, що така можливість розглядається фінською стороною. А міністр оборони Антті Хяккенен уточнив, що йдеться про ліцензійне виробництво. Очевидно, що в такому разі приблизно 80-90% комплектуючих для танків та БТРів випускатимуть українські заводи.

Тому критично важливо, щоб зусилля на найвищому рівні не гальмувалися "зволіканнями" лише на рівні виконавців, тобто міністерських чиновників. Як у випадку із заводом з виробництва БпЛА Bayraktar в Україні.

Інноваційне майбутнє

Навіть якщо відкласти міркування нацбезпеки та розглядати ВПК лише через призму економіки, ця галузь становить велику цінність – вона виробляє продукцію з високою доданою вартістю. Не напівфабрикати, як українська металургія.

І ця галузь, мабуть, єдина, де Україна справді може бути помітним гравцем на глобальному ринку. В окремих секторах, зрозуміло. Натомість найбільш високотехнологічних (читай: найбільш прибуткових за порівняно невеликих інвестицій).

Навряд чи на харківському заводі ім. Малишева одного разу створять танк, який перевершуватиме американський Abrams, німецький Leopard або британський Chellenger. Тому керівництву країни зараз доводиться просити саме ці танки для ЗСУ.   

Так само сумнівно, що миколаївський завод "Зірка Машпроєкт" колись стане постачальником корабельних турбін не для російських фрегатів (як це було до війни), а для американських/британських авіаносців та крейсерів.

Це той випадок, коли "старого пса новим трюкам не навчиш". Тобто, розробки цих підприємств базуються на радянському фундаменті, що поступається західним аналогам.

Водночас чого справді не відібрати в українського ВПК, то це інтелектуальний потенціал. Простими словами, у нас вистачає тямущих інженерів, здатних сконструювати щось таке, про яке ніхто раніше не здогадався. 

Як приклад – розробка української оборонної компанії SkyLab, яка створила нову модифікацію бойового безпілотника Shoolika mk6, стійку до засобів РЕБ (радіоелектронної боротьби). Тобто, цей апарат не бачать ворожі радари і його неможливо вивести з ладу, заглушивши сигнал, що управляє.

Міні-безпілотник Shoolika mk6 може безперешкодно вражати ворожі цілі завдяки РЕБостійкості

На початку серпня SkyLab отримала від Міноборони України офіційний протокол РЕБостійкості для Shoolika mk6. Наразі компанія сподівається на отримання держзамовлення. А заразом планує відкрити офіс у Європі для просування продажів на місцевому ринку озброєнь.  

На контракти з військовим відомством розраховує також розробник та виробник наземних бойових роботизованих платформ INFOCOM LTD. Генеральний директор компанії Едуард Троценко в серпневому інтерв'ю ЗМІ повідомив про попередній запит (не контракт) Міноборони на створення модуля дистанційного керування переносним зенітно-ракетним комплексом "Голка".

Очевидно, що такі інноваційні компанії ВПК держава має буквально "плекати". Як мінімум, завантажувати держзамовленнями та просувати їхню продукцію на експорт.

Є перспективи і щодо кооперації із закордонними виробниками озброєнь. Треба тільки щоб було чим з ними кооперуватися. Таких проблем немає у київського КБ "Промінь", який створює систему управління ракетними комплексами і самі ракети.  

Наприкінці липня КБ повідомило про завершення інтеграції приладу наведення та ракетного комплексу "Корсар" власної розробки на бойовому модулі Koralp 12,7 мм виробництва турецької компанії Best Grup.

Раніше "Промінь" інтегрував "Корсар" на бойовий модуль Serdar виробництва турецької корпорації Aselsan. На цей продукт "Промінь" та Aselsan вже встигли отримати замовлення від військового відомства Катару на $38 млн.

Сума невелика. Але головне, що продукт пішов на ринок. І не до відсталих африканських країн, куди раніше концерн "Укрспецекспорт" "сплавляв" зі складів запаси радянських озброєнь зразка 1960-1980-х. Наступні контракти "Промінь" та Aselsan швидше за все будуть набагато "жирнішими".                                

Статті

Країна
22.11.2024
14:00

Українська металургія: вгору чи вниз?

При погіршенні ситуації на Донеччині через втрату джерел постачання коксівного вугілля виплавка сталі може скоротитися до 3-4 млн т. Мова про Покровськ.
Світ
21.11.2024
19:00

Політолог Костянтин Матвієнко: У РФ немає стратегічного запасу, щоб довго продовжувати війну. Вони викладають останні козирі

Ближче до ядерної війни ми не стали, це абсолютно однозначно. Я впевнений, що РФ не наважиться на ядерну ескалацію, що б ми не робили з далекобійними ракетами США та інших країн.
Країна
21.11.2024
18:00

«Рубіж» чи останній рубіж?

«Рубіж» - це справді межа можливостей Москви у конвенційній зброї. Тому йому краще щоб усі думали, що в РФ є така зброя і боялися, ніж знали це напевно. Тим більше, що кількість "Рубежів" може бути суто демонстраційною.
Всі статті