Україна ЄС: із чого почнемо?

Економічна підготовка до вступу України до Євросоюзу йде повним ходом, незважаючи на війну. Переговори з цього питання є дуже непростими, з урахуванням подій на польському та словацькому кордоні (блокада української агропродукції). Це головна, хоч і не єдина проблема. Але підстави для оптимізму все ж таки є. І свої "козирі" офіційний Київ теж має.

"Козирна колода"

Щоб отримати "місце під сонцем" в європейській економіці, мало просто вступити до ЄС і чекати на дотації з євробюджету. Перефразовуючи відомий вислів Дж.Кеннеді, "не питай, що Євросоюз може дати тобі, спитай, що ти можеш дати Євросоюзу".

Без відповіді це питання немає сенсу навіть розпочинати переговори. Дуже важливо, що нинішній уряд це розуміє. І ще у березні ц.р. прем'єр Д.Шмигаль виділив 5 секторів економіки, де Україна сподівається заявити про себе як майбутній член ЄС.

Це військово-промисловий комплекс, сільське господарство, енергетика, добувна промисловість та інформаційні технології (ІТ). Мабуть, прем'єр нічого не пропустив. Хоча сам же, в інтерв'ю офіційному виданню Euractiv він наголосив на можливості використання ще й українських підземних сховищ газу (ПСГ) для європейських компаній. Зараз ємність ПСГ – 33 млрд м3, з них для євротрейдерів є 10 млрд м3.

Минулого року вони закачали до українських ПСГ 2,5 млрд м3, у 2019 р. було 2,3 млрд м3. Тобто, в останні роки показник залишався стабільним. Але вже цього року, за словами генерального директора держкомпанії АТ "Укртрансгаз" Р.Малютіна, очікується 4 млрд м3.

При цьому Шмигаль запевнив, що (за рахунок модернізації сховищ) обсяг для європейських газовиків можна розширити до 15 млрд м3.

Це чимало – з огляду на те, що сумарна потужність усіх ПСГ у ЄС – 102 млрд м3. Тобто, за допомогою України ЄС може отримати 15% надійності для проходження опалювального сезону. Це джерело доходів, бо зберігання газу в ПСГ – послуга не безкоштовна.

Раніше представники офіційного Києва постійно говорили про можливості експорту електроенергії (е/е) до ЄС. Як зазначав Д.Шмигаль, це додатковий виторг понад 70 млрд грн на рік.

Втім, тепер, після руйнування низки великих електростанцій рашистами, про електроекспорт можна надовго забути.

Але якщо дивитися на перспективу, то чи потрібна взагалі європейцям українська е/е? Коротка відповідь – так. Стратегія "зеленого переходу" євроекономіки передбачає повсюдну відмову від викопного палива в промисловості, ЖКГ та енергетиці до 2050 року.

Повний перехід на електроопалення, електроавтомобілі, електросталеплавильне виробництво тощо потребує колосального додаткового обсягу е/е.

А також величезних обсягів літію в акумуляторах для авто, телефонів та промислових накопичувачів. При цьому приблизно третина всіх європейських запасів літієвої руди є в Україні.

У перекладі на чистий метал Полохівське (Кіровоградська обл.), Шевченківське (Донецька обл.) родовища та "Крута балка" (Запорізька обл.) мають загальний обсяг приблизно 5 млн т. За підрахунками Держгеонадр, цього вистачить, щоб поставити акумулятори на 20 млн електромобілів.

Це про перспективи видобувної промисловості. Не менш важливий матеріал для євроекономіки – титан. Аерокосмічна, військова та медична галузі – його основні споживачі.

За даними Держгеонадр, в Україні знаходиться близько 30% світових запасів руд, що містять титан. Це 40 доступних до розробки родовищ (ще 38 потребують додаткової георозвідки), головним чином у Дніпропетровській та Житомирській обл.

Їх розробкою займаються Іршанський та Вільногірський гірничо-збагачувальні комбінати, що входять до державної Об'єднаної гірничо-хімічної компанії (ОГХК), а також Міжріченський та Мотронівський ГЗК, "Валки-ільменіт" та "Велта".

Чи це цікаво європейцям? Коротка відповідь – так, дуже. Про це свідчить у т.ч. поїздка віце-президента Єврокомісії М.Шефчовича на Іршанський ГЗК у липні 2021 р.

М.Шефчович (третій ліворуч) приїжджав на ІРГЗК у супроводі прем'єра Д.Шмигаля та тодішнього голови Фонду держмайна Д.Сенніченка (крайній праворуч). Тоді ж Д.Шмигаль анонсував майбутню приватизацію ОГХК.

Євросоюз уже кілька років прагне зняти залежність своєї аерокосмічної галузі від російського титану. Тому візит такого високопоставленого єврочиновника на це підприємство – не просто ознайомча екскурсія з категорії промислового туризму.

Якщо розглядати ІТ-галузь, вона не належить до інвестиційно ємних. За І кв. ц.р. українські стартапи змогли залучити лише $42 млн, за даними видання Forbes-Україна. У річній екстраполяції це буде $168 млн.

Дуже скромно, якщо врахувати, що за 2023 р. усі інвестиції у стартапи країн Центральної та Східної Європи становили €2,1 млрд. Це порівняння допомагає зрозуміти різницю у масштабах європейської та української ІТ-індустрії. Плюс ІТ не забезпечує таку масову зайнятість, як промисловість.

Але… Наведена нижче інфографіка показує, що експорт послуг останніми роками дав економіці більше валютних надходжень, ніж металургія та машинобудування, разом узяті. А це, на секунду, друга та третя за значимістю галузі товарного експорту. При цьому на ІТ-сферу припадає майже половина всіх експортних послуг.

Тому прем'єр Д.Шмигаль безумовно має рацію, виділивши ІТ як один із ключових секторів для економічної євроінтеграції. Але чи зацікавлені у цьому європейці? Коротка відповідь – так. Чому ні?

Теж саме з військово-промисловим комплексом. Головним чином, це перспективи створення в Україні спільних підприємств. Як на базі існуючих заводів (мається на увазі їх глибока модернізація), так і шляхом будівництва нових для виробництва боєприпасів, БПЛА, бронетехніки.

Довгий час у самому Євросоюзі цьому аспекту не надавали значення, бо ніхто не вірив у можливість великої війни на континенті. Путін наочно довів європолітикам, що вони помилялися. І що танків/снарядів/ракет багато не буває.

Остаточний перехід ЗСУ на натовські стандарти озброєнь прискорить євроінтеграцію у цій сфері. Але доки він не завершений, можливості співробітництва не можуть використовуватися "на повну котушку". Об'єктивно, з технічних причин. Інших факторів, що стримують, немає.

Зрештою, агросектор уже багато років є локомотивом української економіки. Тому його включення до переліку найбільш значущих галузей для євроінтеграції є абсолютно логічним для офіційного Києва.

Але це якраз і є найбільшим "камінням спотикання". Бачити українську сільгосппродукцію на своїх ринках хочуть не всі члени Євросоюзу. Ще точніше сказати – категорично не хочуть!

Переговорні бар'єри

Ембарго на експорт зернових з України до ЄС, введене офіційним Брюсселем на вимогу 5 сусідніх країн (Польща, Словаччина, Румунія, Угорщина та Болгарія) з 23 травня 2023 р. (припинено Єврокомісією з 15 вересня 2023 р., Румунія та Болгарія відмовилися від своїх претензій).

Незаконна (суперечить статуту ЄС) заборона на ввезення с/г товарів з України, встановлена ​​Польщею, Угорщиною та Словаччиною з 16 вересня 2023 р.

Багатомісячна блокада української с/г продукції на кордоні з Польщею та Словаччиною (тривала з жовтня 2023 р. до квітня ц.р.). Лише за лютий із цієї причини наш держбюджет, за даними першого заступника голови комітету Верховної Ради з податкової та митної політики Я.Железняка, недоотримав 7,7 млрд грн.

Ситуація має досить дивний вигляд. Тому що 29 листопада 2023 р. представник генерального директорату Єврокомісії з питань с/г П.Баску заявив у Європарламенті, що ЄК не бачить значних негативних наслідків від українського агроекспорту для європейських ринків.

При цьому він послався на дані моніторингу, який ЄК проводить кожні 2 місяці. Тоді в чому проблема? Про яку шкоду для своїх фермерів говорять в урядах Польщі, Угорщини та Словаччини?

Можна згадати і заяву, зроблену 31 жовтня 2023 р. лідером Спілки селян та "зелених" Литви Р.Карбаускісом. Про те, що експорт українського зерна не становить загрози для литовських фермерів.

Дуже дивно, що ринку одних країн цей експорт загрожує, а ринку інших розташованих поруч – чомусь немає.

Звичайно, можна зазначити, що основний потік українського зерна у напрямку балтійських портів йшов через Польщу, а не через Литву. Але ж обсяг литовського та польського ринку теж непорівнянний.

Тому цілком очевидно, що ситуація з блокадою агроекспорту на західному кордоні та з ембарго не має економічного підґрунтя. "Собака закопаний" зовсім в іншій площині. Це підтвердив той самий Р.Карбаускіс.

"Мені здається, це пов'язано з виборами в Польщі, і галас навколо українського зерна міг бути перебільшений", – сказав він у коментарі литовським ЗМІ. Це пояснює, чому навіть рішення українського Кабміну ліцензувати агроекспорт до Польщі не призвело до зняття блокади та ембарго.

З цього випливає, що вплинути на ситуацію офіційному Києву дуже складно: замішано внутрішню політику сусідніх країн. І звичними економічними важелями її не врегулювати.

Тим часом уже у березні ц.р. євроЗМІ з посиланням на дипломатичні джерела повідомили, що під час візиту до Парижа польський прем'єр Д.Туск заручився підтримкою французького президента Е.Макрона щодо закриття ринку ЄС від української с/г продукції.

Майже одразу після цього Єврокомісія опублікувала пропозиції щодо обмеження поставок з України цукру, меду, курятини та яєць. На додаток до раніше введених обмежень щодо зерна.

За інформацією єврочиновників, ціна питання – €1,2 млрд на рік. Такої суми українська економіка недоотримає після затвердження нових пропозицій.

Одне слово, представникам України на переговорах щодо аграрного блоку точно не позаздриш. Але є й інші питання, їх також треба якось "розрулити".

Вище наголошувалося на зацікавленості ЄС в українській добувній промисловості щодо літію та титану. Але європейці хочуть отримувати від нас лише сировину. Тоді як офіційний Київ говорить про постачання готової продукції з них.

"Україна має велику стратегічну перевагу і може стати частиною глобальних ланцюгів поставок. Не сировини, а вже готової продукції. Ми боротимемося за те, щоб усі можливі потужності були розміщені в Україні", – заявляв заступник глави президентського офісу Р.Шурма у червні минулого року.

Мова про те, щоб не просто добувати пісок, що містить титан, збагачувати його і відправляти на експорт рутиловий та ільменітовий концентрат. А щоби на українських заводах робити з нього металевий титан і потім титановий прокат (аркуш, трубки, профілі). І його вже продавати закордонним клієнтам. Аналогічно з літієм. Європейцям це не потрібне.

"Кожна країна, яка веде розумну економічно-індустріальну політику, бореться за те, щоб розмістити максимальну кількість потужностей у себе на території. Шукає, звідки отримувати сировину, якої їй не вистачає, а виробництво розмістити у себе. Це важливо, тому що дає робочі місця, податки, експортні можливості, зростання ВВП, додану вартість", – пояснював Р.Шурма у тому ж інтерв'ю.

Така сама суперечність криється у проблемі експорту з України необробленої деревини, лісу-кругляка. 2015 р. офіційний Київ за рішенням Верховної Ради запровадив мораторій на експорт кругляка. По-перше, щоб зупинити масову безконтрольну вирубку лісів у Карпатах.

По-друге, з міркувань, про які говорив Р. Шурма. Нам вигідно за рахунок своєї сировини забезпечувати роботу власної промисловості, а не зарубіжної. Продавати в ЄС папір та меблі, а не сировину для роботи їхніх фабрик та заводів.

Знову ж таки, з причин, викладених у цитаті заступника глави президентського офісу, інтерес ЄС прямо протилежний. Тому ще 2017 р. Єврокомісія розпочала арбітраж проти України, домагаючись скасування лісового мораторію.

Очевидно, зараз процес припинено через війну. Але поки його не буде врегульовано новими домовленостями, розраховувати на економічну євроінтеграцію не доводиться. А без неї не буде політичної. І хоча меблева та паперова промисловість не належать до "стовпів" нашої економіки – це стратегічно важливе для України питання.

І, зрештою, металургія. Д.Шмигаль не назвав цієї галузі серед ключових для євроінтеграції. Але, як зазначалося вище, вона є другим за величиною джерелом валютних доходів у розрізі товарного експорту. І тут присутній той самий конфлікт інтересів. Його закладено у згаданому "Європейському зеленому курсі", EUGreenDeal.

Перехід європейських метзаводів на електросталеплавильне виробництво потребує колосальної кількості металобрухту. Оскільки він (поряд з металізованими окатишами DRI) служить сировиною для роботи електродугових печей.

У зв'язку з цим ЄС наполягає на безмитному вивезенні брухту з України. Але нашим метзаводам він також необхідний. Їм теж доведеться "зеленіти". А можливості вітчизняної ломозаготівлі стабільно звужуються, як видно з наведеної нижче інфографіки.

Тому в Україні для брухту з 2017 р. діє загороджувальне експортне мито. Попри дуже сильне невдоволення Єврокомісії. Обійти цей "гострий кут" на переговорах щодо економічних умов вступу до ЄС явно не вдасться.

Як і проблему СВАМ. Це т.зв. "вуглецевий податок" – додаткове мито, яке вже з 2026 р. стягуватиметься при ввезенні до ЄС будь-якої металопродукції, виробленої з використанням викопного палива.

Навіть якщо це електросталь, але при її плавці печі працювали на е/е, виробленій тепловими (вугільними) електростанціями – тоді, на думку єврочиновників, тут є т.зв. "вуглецевий слід". Залежно від його ступеня визначається процентна ставка СВАМ.

За оцінками українських експертів, у разі застосування СВАМ до експорту до ЄС втрати економіки становитимуть 0,5% валового внутрішнього продукту. Це $999 млн (у цінах 2021 року).

Офіційний Київ наполягає на наданні перехідного періоду. Тобто, просить відстрочити застосування СВАМ до українського металу. Аргументація переконлива: через війну наші металурги не встигнуть "позеленіти" до 2026 р.

Але це точно не сподобається їхнім європейським колегам. Ті проти будь-яких преференцій конкурентам. Тому всіляко використовуватимуть свій вплив на Єврокомісію у цьому питанні.

Отже, єдиний привід для оптимізму зараз – позиція українського уряду. Як мінімум він декларує правильний підхід.

На зустрічі з представниками великих компаній віце-прем'єрка із євроінтеграції О.Стефанишина запевнила, що Кабмін планує залучати український бізнес до переговорів щодо умов вступу до ЄС.

"Для нас як для уряду принципово, щоб переговорна позиція формувалася українською економікою, українським бізнесом. Ми зі свого боку забезпечуємо юридичну складову процесу, але першоджерелом позиції даних оцінок має бути проактивна позиція та бачення бізнесу. Наша мета – створити умови для діалогу та обміну між представниками бізнесу та всіма переговорними групами", – наголосила вона.

Це вже немаловажно. Оскільки раніше, на переговорах про вступ України до Світової організації торгівлі (за президента В.Ющенка) та про вільну торгівлю з ЄС (за президента В.Януковича, сам договір підписали за президента П.Порошенка) чиновники якось забули запитати учасників ринку, наскільки відповідають нашим інтересам нав'язувані умови.

В результаті Україна отримала настільки невигідні позиції для своєї економіки, що порівняти їх можна хіба що зі скандальними т.зв. "харківськими угодами". За які, як відомо, нині втікачі екс-президент В.Янукович та екс-прем'єр М.Азаров отримали підозру у державній зраді.