Російські активи: конфіскувати не можна залишити

Передача Україні конфіскованих закордонних активів російських олігархів набуває дедалі конкретніших обрисів. Однак поширити ці заходи на державне майно країни-агресора на Заході, як і раніше, не наважуються.

Про це свідчить спільна декларація лідерів країн "Великої сімки" на липневому саміті НАТО у Вільнюсі. Справжня причина, яку раніше вказував "ОстроВ", нарешті озвучена публічно. Хоча й у вигляді неофіційних коментарів для ЗМІ.

Грошей шкода…

Крім військової підтримки України та гарантій її безпеки президент Володимир Зеленський обговорював із лідерами G 7 не менш важливе питання: про передачу Україні активів країни-агресора, "заморожених" на Заході.

Підсумкова заява глав США, Канади, Японії, Великобританії, Німеччини, Італії та Франції ясно показує: досягти прогресу за підсумками переговорів не вдалося. На жаль.

"Ми визнаємо необхідність створення міжнародного механізму відшкодування збитків, втрат або поранень, завданих російською агресією, і висловлюємо нашу готовність вивчити варіанти розробки відповідних механізмів", - йдеться у тексті документа.

Замість "в найкоротші терміни створимо міжнародний механізм" - "визнаємо необхідність створення" та "висловлюємо готовність вивчити варіанти". Без зазначення конкретних термінів.

Хоча насправді такий механізм мав би запрацювати принаймні рік тому. Все-таки повномасштабна війна триває вже 1,5 роки і часу покарати агресора доларом/євро у G7 було достатньо.

Але... Наприкінці червня західні ЗМІ повідомили із посиланням на дипломатичні джерела, що робоча група Євросоюзу дійшла висновку про неможливість конфіскації "заморожених" російських активів на законних підставах.

У повідомленні зазначається, що "кілька великих світових банків стурбовані тим, що конфіскація російських активів може призвести до того, що Москва помститься їхнім інтересам у країні".

Власне, це те, про що "ОстроВ" вже говорив раніше, коли на Заході ще не наважувалися озвучувати такі речі публічно.

Нагадаємо, що за оцінками біржових аналітиків, лише вкладення західних інвесторів (як приватних, так і державних) у російські цінні папери становлять приблизно $300 млрд.

Російські офіційні особи неодноразово попереджали про їхню конфіскацію – якщо це буде зроблено з російськими державними активами на Заході. Яких лише у країнах Євросоюзу близько €200 млрд.

З метою показати, що ці обіцянки – не порожні погрози, кремлівський режим у квітні ц.р. "віджав" у законних власників російські підприємства фінської Fortum Oyj та німецької Uniper SE. Обидві компанії працюють у енергосекторі. На їх російських активах запроваджено т.зв. "державне управління".

У липні список поповнили російські підприємства французького молочного концерну Danone і датського Carlsberg, одного з лідерів європейської пивної промисловості.

Всі перелічені компанії раніше оголосили про майбутній відхід з Росії. Але їм не дали цього зробити.

Джерела ЗМІ зазначають, що Єврокомісія розглядала варіант, коли відсоткові доходи від російських держактивів на Заході передаватимуться Україні за рахунок компенсації збитків від агресії. Але навіть на такий напівзахід єврочиновники не наважилися.

Оскільки Європейський центробанк заявив, що "використання відсоткових надходжень від активів може спонукати власників офіційних резервів відвернутися від євро".

Таким чином, доводиться констатувати, що пріоритетом для ЄС та інших країн з G 7 залишаються власні фінансові інтереси. Але не покарання держави-агресора.

Натомість єврочиновники запропонували компромісний, на їхню думку, варіант. Зобов'язати західні компанії, які (досі) мають підприємства в Росії, перераховувати значну частину прибутку від цих активів до бюджету Євросоюзу. І цими грошима ЄС допомагатиме Україні.

З одного боку, ця ініціатива веде від головного питання: важкого фінансового покарання агресора шляхом конфіскації його закордонних активів. З іншого боку, це допоможе з ослабленням російської економіки.

Але лише за однієї умови. Якщо ставка оподаткування зробить невигідною подальшу роботу цих підприємств у Росії. Інакше вони звідти не підуть. Якщо відрахування до бюджету ЄС виявляться помірними, навіть цієї мети не буде досягнуто.

Український підхід

Українські експерти також пропонують депутатам Верховної Ради звернути увагу на (в т.ч. західні) компанії, які продовжують роботу в Росії. У липні представники Інституту безпеки Східної Європи презентували законопроект "Про внесення змін до деяких законів України щодо правового режиму майна в умовах військового чи надзвичайного стану".

Його автори ініціюють "заморожування" в Україні активів іноземних компаній, які мають статус резидентів Росії (тобто офіційно зареєстрували там свої підприємства). І, відповідно, сплачують податки до російського федерального бюджету.

Зняти блокування з активів просто. Треба лише надати українській владі докази припинення бізнесу в Росії.

Представник президента України у Верховній Раді Федір Вениславський, який був присутнім на презентації, висловив думку, що даний законопроект є перспективним і буде підтриманий депутатами.

Однак насправді не все так просто. По-перше, у парламенті та Кабміні, напевно, знайдуться люди, які почнуть говорити про різке погіршення інвестиційної привабливості України у разі ухвалення такого закону.

Хоча чи потрібні Україні такі інвестори, які фінансують убивство мирних українців рашистами – це ще питання. Але воно ніби на задньому плані (для окремих депутатів та чиновників Кабміну). На передньому – інвестпривабливість країни для великих міжнародних компаній.

По-друге, треба враховувати колосальну різницю у масштабах російського та українського ринку. Взяти, наприклад, одного зі світових лідерів молочної промисловості, французький концерн Lactalis. Його річний продаж в Україні – 942 млн грн. У Росії - €2,2 млрд. Або 91,08 млрд грн. за поточним комерційним курсом.

Нескладно здогадатися, що власники і топ-менеджери Lactalis краще втратять 942 млн грн., ніж майже в 100(!) разів більшу суму. Аналогічно і з іншими закордонними компаніями, для яких "гроші не пахнуть".

Тому, за всієї ідеологічної правильності законопроекту, його можливе прийняття не дозволить домогтися головного - відходу великого бізнесу з Росії. Тут може допомогти лише рішення Єврокомісії, про яке йшлося вище.

Але якщо ставка податку на прибуток від російських активів буде 100%. Тобто, все зароблене на території країни-агресора доведеться віддавати до євробюджету. Тоді економічний сенс від присутності на російському ринку моментально втрачається.

Щодо конфіскації російського майна в Україні, то з нею теж не все так гладко. Наведена нижче інфографіка показує: у грошах майже всі активи - це колишня власність російських держбанків. У тій же промисловості чи агросекторі ефект наближається до нуля.

 Проте є обнадійливі сигнали. Фонд держмайна в серпні розпочав продаж компанії "Інвест-агро", яка належала російському олігарху Михайлу Шелкову. Компанія невелика: має всього 1326 га земельних ділянок в оренді і 3,7 млн грн. чистий прибуток за підсумками 2022 р.

Але починати одразу з великих об'єктів справді було б нелогічно. У того ж М.Шелкова конфіскували і Демуринський гірничо-збагачувальний комбінат з річним видобутком 469 тис. т пісків, що містять титан, у Дніпропетровській обл. Ймовірно, він буде наступним у черзі на продаж.

Як повідомили ЗМІ з посиланням на джерела у Держгеонедр, на цей актив є потенційні покупці. За їхніми даними, представники криворізької компанії "Рудомайн" побували на Демуринському ГЗК наприкінці червня із ознайомчим візитом.

Правду кажучи, було б добре не затягувати з продажем цього об'єкта. Як зазначають ЗМІ, комбінат останнім часом простоює, борг із зарплати перед працівниками сягнув 5 міс.

Аналогічна ситуація з Миколаївським глиноземним заводом (НГЗ), конфіскованим у російського олігарха Олега Дерипаскі. Підприємство не працює з минулого року після початку портової блокади України рашистами.

Справа в тому, що бокситову руду, сировину для виробництва глинозему, до Миколаєва завозили морем із Гвінеї. Відповідно зараз такої можливості немає.

НГЗ міг би купити один із великих європейських виробників алюмінію – наприклад, норвезька Norsk Hydro чи індійська Novelis. Але вони цього не робитимуть до завершення війни і припинення морської блокади.

Тому голова парламентської фракції "Слуга народу" Давид Арахамія наприкінці лютого ц.р. розкритикував націоналізацію заводу в Миколаєві: "Ми як ура-патріоти пішли і відібрали цей завод. А я казав, що не треба робити це зараз, а робити все наприкінці. Зараз питання: хто буде 7 тис. людей зарплату платити, а з сім'ями - 25 тис." .

Власне, це питання водночас і відповідь на інше питання – чому все складно із націоналізацією/конфіскацією російських активів у реальному секторі економіки. Тут не так легко, як у фінансовому секторі. Є не лише юридичні проблеми.

Простіше там, де росіяни мають міноритарну частку в підприємствах, а контрольний пакет – українські власники. Там за процедурою потрібно всього нічого: призначити керуючого конфіскованими акціями.

Так, на початку червня Агентство розшуку матеріальних активів, отриманих злочинним шляхом, оголосило конкурс на адміністратора 15,34% та 5,6% акцій у ПАТ "Українські енергетичні машини" (УЕМ).

Раніше ці частки належали українсько-російському олігарху Костянтину Григоришину та власнику групи "Северсталь" Олексію Мордашову. Вони були заарештовані та передані АРМА наприкінці жовтня 2022 р.

Державне об'єднання "Українські енергетичні машини" створено наприкінці 2021 р. шляхом злиття харківських заводів "Турбоатом" та "Електроважмаш".

Проблема в тому, що в Україні власності РФ відносно небагато. Проте прецеденти з УЕМ, НГЗ, Демуринським ГЗК тощо. важливі як приклад для західних союзників. Принаймні на переговорах вони не зможуть сказати: "зачекайте, але ви ж у себе не конфіскували російське майно".

Альтернатива конфіскації

За відсутності зрушень з конфіскацією зарубіжних держактивів РФ як країни-агресора особливе значення набуває інший напрямок. Передача українській стороні майна держкомпаній РФ за рішеннями міжнародних судів як компенсацію за збитки від війни.

Із цим теж є серйозні проблеми. Згадаймо хоча б, як НАК "Нафтогаз України" 2 роки після першої перемоги у стокгольмському арбітражі у 2017 р. безуспішно вимагав виконання цього вердикту про стягнення $1,96 млрд із держконцерну "Газпром".

Добивався у швейцарському, британському, американському, голландському та французькому судах. У результаті росіяни погодилися на виплати лише наприкінці 2019 р. у рамках тристоронніх політичних (поза судовим механізмом) домовленостей з ЄС та Україною щодо умов газового транзиту до 2025 р. включно.

Сумнівно, що Кремль виявить ту саму політичну волю щодо виплати $5 млрд компенсації "Нафтогазу" за втрачене майно в Криму (морські газові свердловини та дві плавучі бурові платформи) за рішенням, винесеним гаазьким арбітражним судом у квітні ц.р.

У зв'язку з цим "Нафтогаз" наприкінці червня звернувся до американського суду з позовом щодо підтвердження гаазького вердикту. Це необхідно для конфіскації та передачі українській стороні активів "Газпрому" у США. Хотілося б вірити, що (принаймні) ця процедура не затягуватиметься заокеанською Фемідою.