Повоєнне майбутнє Південного Сходу: нові можливості

Економічне зростання на тимчасово непідконтрольних територіях Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, а також у Криму після їхньої деокупації стане завданням №1 для української влади. Певна підготовча робота для цього вже виконана. І тепер вирішальне слово за ЗСУ.

Енергосектор: "зеленим" курсом

З публічних виступів заступника глави президентського офісу Ростислава Шурми та міністра економіки Юлії Свириденко на лондонській конференції з відновлення України у червні випливає, що в енергосекторі пріоритетом стане розвиток т.зв. "зеленої" енергетики.

До війни виробництво електроенергії на сонячних та вітрових електростанціях (СЕС та ВЕС) на Південному Сході інтенсивно розвивалося: для цього там виключно сприятливі погодні умови.

Наразі на непідконтрольних територіях залишилися великий вітропарк "Новоазовський" (Донецька обл.), Ботіївська ВЕС (найбільша в Україні, входить до топ-5 найбільших у Європі) та друга за потужністю (в Україні) Приморська ВЕС (обидві – Запорізька обл.).

Так виглядала Ботіївська ВЕС до війни

Також є комплекси з невеликих СЕС у Криму та Херсонській обл., приблизно по 300 МВт загальної потужності у кожному регіоні.

Відомо, що колаборанти "ДНР" у 2019 р. безуспішно намагалися запустити Новоазовську ВЕС. Однак, за даними її менеджменту, обладнання встигли законсервувати до захоплення рашистами.

Важко сказати, у якому стані будуть ці об'єкти після деокупації. Але в будь-якому разі стабільний сильний вітер та сонячна погода нікуди не подінуться. І однозначно збережеться акцент світової економіки (а отже, і української теж) на використанні саме "зеленої" е/е.

Тому перелічені СЕС та ВЕС або відбудують заново, або просто перезапустять у роботу. Також можна прогнозувати повернення інвесторів до довоєнних проектів у цій галузі, які призупинені через вторгнення російських окупантів.

Зокрема, норвезька компанія NBT у 2020 р. підписала договір з облдержадміністрацією щодо будівництва ВЕС "Софія" у Запорізькій обл. (Акимівський р-н) потужністю 793 МВт вартістю €1,2 млрд. Цей об'єкт має стати найбільшою береговою ВЕС у Європі.

Також офіційна місцева влада має підписаний у 2017 р. договір з компаній EuroCapeNewEnergy на будівництво ВЕС потужністю 500 МВт у Мелітопольському та Приазовському р-нах вартістю €700 млн.

Але одразу відмовитися від теплових електростанцій не вийде, тому зруйновані рашистськими обстрілами ТЕС у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській та Запорізькій областях теж потрібно відновлювати.

Вугілля для їхньої роботи доведеться імпортувати. Більшість шахт на окупованих територіях були збитковими, тому реанімувати їх ніхто не стане. Ще до війни Міненерговугілля планувало поетапне закриття шахт. Війна зробила це миттєво.

Крім того, зменшиться і внутрішній попит на коксівне вугілля – оскільки металургія теж стане "зеленою". Тому повоєнний Донбас вже точно не буде шахтарським регіоном.

Щодо видобувної промисловості перспективи є лише з розробки Шевченківського родовища літієвих руд у Донецькій обл. та "Крута балка" в Запорізькій обл. (Бердянський р-н).

Мінерали в Крутій балці, крім літію, містять берилій та інші рідкісноземельні метали

Літій (використовується для виробництва автомобільних акумуляторів) вже кілька років є одним із критично важливих матеріалів для світової економіки – у зв'язку із масовим переходом розвинених країн на електромобілі.

Основні постачальники літію на світовий ринок – Австралія та Чилі. Але провідні світові виробники акумуляторів активно шукають альтернативні варіанти.

Ще до повномасштабної війни, у 2021 р. заявки на розробку Шевченківського родовища до Держгеонадр України подали китайська Chengxin Lithium та австралійська European Lithium. Китайці з Chengxin Lithium готові також займатися розробкою "Крутої балки".

Практично зі 100% ймовірністю після війни вони згадають про свої колишні бізнес-плани. І, звичайно ж, можлива поява нових інвесторів.

Р. Шурма у червневому інтерв'ю ЗМІ наголошував, що в даному випадку владі важливо не обмежуватися залученням інвестицій у видобуток. Необхідно створювати умови для того, щоб ця руда на місці (тобто в Україні) перероблялася на готову продукцію.

"Суть у тому, щоб ми, видобуваючи сподумен, виробляючи літієвий концентрат, не вантажили його на експорт, а переробляли в гідроксид і карбонат в Україні. Щоб вантажили не гідроксид і карбонат, а виробляли катод в Україні. Тобто наша політика буде спрямована на те, щоб знайти себе в глобальній системі ланцюжків постачання і локалізувати це виробництво в Україні", – сказав заступник голови офісу президента.

Це передбачає створення нових металургійних підприємств для виробництва металевого літію та виробів із нього. Тобто багатомільярдні інвестиції у доларовому еквіваленті.

Промисловість: воскреснуть не всі

Перспективи реанімації металургії як однієї з головних галузей економіки Донбасу є слабкими. Так, спочатку власник маріупольської "Азовсталі" Р. Ахметов пообіцяв, що після деокупації комбінат відбудують заново.

Але згодом його топ-менеджер, генеральний директор компанії "Метінвест" Юрій Риженков уточнив, що є умова для інвестицій у відновлення: тверді гарантії сталого миру в Україні.

Як зазначав раніше "ОстроВ", такими гарантіями може бути лише вступ України до НАТО. Але цей сценарій у найближчому майбутньому малоймовірний. Принаймні зараз.

Щодо Єнакіївського, Макіївського та Донецького метзаводів, а також Алчевського меткобінату та Маріупольського комбінату Ілліча та сама невизначеність, що й з "зеленими" електростанціями. Невідомо, в якому стані вони будуть після деокупації.

Також неясно, наскільки економічно доцільно їх відновлювати з урахуванням європейського курсу на пріоритетне використання "зеленої" сталі (одержуваної без використання вугілля).

У Євросоюзі цього року набув чинності т.зв. "вуглецевий податок" на імпорт сталі, отриманої за традиційними технологіями (тобто у доменно-конвертерний спосіб, з використанням вугілля). Так, українських виробників від цього податку Єврокомісія звільнила. Але лише до кінця війни.

Раніше в асоціації "Укрметалургпром" наголошували, що "вуглецевий податок" робить невигідним експорт української сталі до ЄС. Тому однозначно відновлюватимуть лише краматорську "Енергомашспецсталь".

Це підприємство використовує електросталеплавильну технологію, тобто її продукція підпадає під визначення "зеленої". До війни основним власником "Енергомашспецсталі" був держконцерн "Росатом", восени 2022 р. її націоналізували за рішенням Верховної Ради серед компаній з капіталом держави-агресора.

Після війни підприємствам доведеться шукати інвестора, бо основні цехи зруйновані ракетними ударами рашистів. Малоймовірно, що українська держава сама займатиметься відновленням.

Хоча цілком такий варіант не можна виключати: у разі передачі заводу НАЕК "Енергоатом" або держоб'єднанню "Українські енергетичні машини" (м. Харків).

Перспективи є й у маріупольської "Азовелектросталі", причому саме як у окремого підприємства, виробника "зеленої" сталі. Без прив'язки до місцевого вагонобудівного об'єднання "Азовмаш".

"Азовмаш" поринув у борги і багаторічний простій до війни, тобто до 2014 р. Незадовго до окупації підприємство потихеньку почало реанімувати виробництво, але замовлень було небагато. Чи зможе воно повернутися на ринок з урахуванням попередніх (довоєнних) проблем – важко сказати.

Зрештою, є ще 2 представники "зеленої" металургії в регіоні – Донецький електрометзавод та Курахівська "Електросталь". Для відновлення їх роботи єдиною умовою є стабільне забезпечення металобрухтом (сировина для виплавки сталі в електропечах).

До війни ці підприємства простоювали саме через брак брухту. Його заготівля в Україні рік у рік зменшувалась і, ймовірно, ця тенденція збережеться й надалі.

Але якщо припускати, що "Азовсталь", Алчевський меткомбінат та комбінат Ілліча так і не запрацюють – споживання брухту в регіоні значно зменшиться. І в такий спосіб зникне його дефіцит для "зеленої" металургії.

Р. Шурма в рамках урядової стратегії повоєнного відновлення України наголошував на важливості розвитку саме цієї галузі, що дає високу додану вартість для економіки.

Перші кроки в цьому напрямі вже зроблено. І вони стосуються двох діючих великих металургійних підприємств Південного Сходу. Це комбінати "Каметсталь" та "Запоріжсталь" у Дніпропетровській та Запорізькій областях.

На лондонській конференції з відновлення України підписано меморандум між урядом України та холдингом "Метінвест", до якого входять "Каметсталь" та "Запоріжсталь".

Міністр економіки Юлія Свириденко та генеральний директор "Метінвесту" Юрій Риженков скріпили підписами досягнуті домовленості

Документ передбачає перехід цих підприємств із доменно-конвертерного на електросталеплавильне виробництво до 2035 року, тобто це станеться нешвидко. Але європейський "вуглецевий податок" змусить поспішати.

Згортання вуглевидобування на Донбасі робить безперспективним відновлення місцевих машинобудівних підприємств, що випускали гірничо-шахтне обладнання ("Донецькміськмаш", Горлівський машзавод та ін.). Оскільки внутрішній попит на їхню продукцію наблизиться до нуля.

Вона не була конкурентною раніше, останніми роками українські приватні видобувачі воліли купувати китайські та чеські прохідницькі комбайни й іншу техніку.

Перехід на "зелені" технології виплавки сталі ставить знак питання щодо майбутнього Новокраматорського і Старокраматорського машзаводів, виробників металургійного обладнання.

Вони також "заточені" на випуск обладнання доменно-конвертерного виробництва. Для електросталеплавильного НКМЗ та СКМЗ нічого запропонувати не можуть.

Ось чому серед інших згаданий лондонський меморандум "Метінвеста" з Кабміном підписав і представник австрійського машконцерну Primetals, одного з провідних світових виробників металургійного обладнання.

Зрештою, ще одне велике підприємство, якому судилося залишитися музейним експонатом радянської доби – Лисичанський нафтопереробний завод.

Колись він працював на радянській/російській нафті, її подання припинилося ще до війни. Навіть після її завершення малоймовірне відновлення прокачування до Лисичанська. Зважаючи на все, що сталося між двома сусідніми країнами за останні роки, налагодження колишніх економічних зв'язків забере десятиліття.

Агросектор: в очікуванні "великого стрибка"

Перспективи агросектору Південного Сходу та Криму безпосередньо пов'язані з відновленням Каховської дамби та розвитком меліорації. За словами Р. Шурми, тут є десь розвернутися.

За радянських часів площа поливних с/г земель в Україні перевищувала 2 млн га, загальний потенціал таких земель 3,5-4 млн га. До війни в Україні зрошувалося 800–900 тис. га. Тобто. показник можна збільшити у 3,5-4 рази.

"Наша стратегія в тому, щоб хоча б на 2 млн га збільшити площі зрошуваних земель", – наголосив заступник голови офісу президента в червневому інтерв'ю ЗМІ. При цьому він відзначив важливість розвитку імпортозаміщення у с/г виробництві.

Нині у 1 т. зерна 70% собівартості посідає імпорт. В т.ч. за насінням частка зарубіжної продукції – 50%, засобами захисту рослин (пестициди, фунгіциди, гербіциди) – 95%, за паливом – 70%, добривами – 50%, сільгосптехнікою – 70%. Загалом імпорт за вказаними статтями до війни сягав $5 млрд на рік.

"Залучатимемо найкращі світові компанії до будівництва заводів з виробництва засобів захисту рослин, насіння, сільгосптехніки, добрив, причому не тільки азотних, а й комплексних добрив. Це нам дасть десятки мільярдів інвестицій, скорочення імпорту на $5 млрд, тобто поліпшення торгового балансу і побудова більш здорової вертикально інтегрованої системи", – заявив Шурма.

Очевидно, що ці заводи будуватимуть у південно-східному регіоні, який є основним виробником зернових в Україні. Створювати їх, наприклад, у Львові, а потім возити звідти добрива, насіння, сільгосптехніку та пестициди аграріям до Маріуполя, Мелітополя, Херсона – невигідно. За перевезення теж треба платити.

Також очевидно, що на порядку денному буде поновлення роботи Горлівського об'єднання "Стирол" та Сєвєродонецького об'єднання "Азот", великих виробників азотних добрив.

Заміщення вуглевидобутку та традиційної чорної металургії на агропромисловий комплекс, "зелені" енергетику та металургію у післявоєнній економіці Донбасу відчутно покращить екологічну ситуацію в регіоні.

Це, у свою чергу, створить передумови для розвитку туризму та курортної галузі на азовському узбережжі.