У 2015 році Курахове стало своєрідним мирним острівцем для тих, хто тікав від війни з Мар’їнки, Красногорівки, та жителів окупованого Донецька, які до 2020 року приїздили сюди за продуктами та оформленням пенсій. Наразі війна наблизилася впритул до міста, розташованого за 18 кілометрів від Мар'їнки, яку рашисти планомірно рівняють із землею. Курахове пережило декілька потужних ракетних ударів, від обстрілів постраждали школи, п'ятиповерхівки, приватні будинки та інфраструктурні об’єкти. Постраждали від артилерії росіян також сусідні Курахівка, Гірник, Гостре, Дачне… За інформацією міської військової адміністрації (МВА), в Курахівській громаді під час обстрілів загинули 13, а отримали поранення 29 людей. Не дивлячись на небезпеку та наближення фронту у громаді ще залишається 44% жителів. Про те, як живе місто за десяток кілометрів від лінії фронту, «ОстроВу» розповіли жителі Курахового. Як і в інших прифронтових містах, в Кураховому є площа Миру Вода – в діжках, пошта – по ситуації Водопостачання у Кураховому та навколишніх селах припинилося ще з середини лютого через пошкодження обстрілами трубопроводу. За інформацією Курахівської МВА, більше 9 тис. людей залишаються без водопостачання. Однак, ще з лютого на території міста встановлені ємності, які щоденно заповнюються очищеною питною водою. Ними й користуються жителі міста. У навколишніх селах воду беруть із свердловин та у громадських колодязях. За словами місцевих жителів, у двох- та п’ятиповерхових будинках міста у крані є технічна вода. У квітні технічну воду до міста іноді доставляли надзвичайники. Фото з сайту Волноваха.city «Воду з бочок, які стоять на вулиці, ми використовуємо для приготування їжі, п’ємо ми її лише після кип'ятіння, а з крану використовуємо для особистої гігієни та прання», – розповіла Анастасія Кімалова. Світло та Інтернет у місті є, а пошкодження ліній, які виникають внаслідок обстрілів, ліквідують вчасно. «Всі комунальні міські служби працюють в нормальному режимі, вчасно вивозять сміття, косять траву, прибирають сухостійні дерева», – стверджує депутат Курахівської міської ради волонтер Микола Тунік. В залежності від ситуації з обстрілами, працює "Нова пошта" та "Укрпошта", де отримують пенсії ті, хто не має банківських карт, та можна оплатити комуналку. Про зміни в своїй роботі поштові відділення повідомляють у міських телеграм-каналах. Ілюстрація з сайту Кума.city Що і за що можна купити Ціна на будь-який товар у Кураховому залежать від того, звідки у місто його привезли. Так, у серпні за кілограм місцевої картоплі просили 22 грн., цибулі – 30 грн., хліб – 21 грн., помідори 20-22 грн., яйця – 29 грн. А от кілограм шоколадних вафель обійдеться у 165 грн., пісочного печива – 135 грн., 2 літри Коли – 60 грн. (подалі від фронту напій коштує 35 грн.). Ціни на певні товари зросли, бо їх стало складніше завозити. Наразі ніхто з постачальників не ризикує їхати у регіон, який обстрілюють. Тож підприємці доставляють товари з Дніпра власним транспортом, або наймають перевізників. Типовий асортимент на ринку прифронтового міста. Фото з сайту Волноваха.city «Наприклад, цигарки у нас дорожче, ніж у інших регіонах. Середня вартість пачки 100 грн, і це не «Marlboro», а ті, що коштували 30-40 грн. До того ж знайти їх можна не у всіх магазинах та й асортимент обмежений. Ковбаса подорожчала на 40%, вода та газовані напої – на порядок. Поки не було місцевих овочів, вони коштували на ринку на 20% дорожче, ніж в інших регіонах. Згодом, коли почали продавати місцеву городину, ціни вирівнялися. Ціни на бензин та газ у місті вище на 10 грн., ніж у сусідніх Селидовому та Покровську», – розповідає Микола Тунік. За його словами, на місцевому ринку почали з'являтися нові торговельні марки, яких до цього курахівчани не бачили в очі. «Можна знайти соки, чіпси, зубну пасту, пральний порошок, солодкі газовані напої, на упаковці яких немає жодного слова українською чи російською, все написане польською чи англійською мовою. На них навіть наліпки з перекладом немає. Навряд чи ці товари завозять офіційно», – розмірковує пан Микола. Ціни на ринку та у магазинах майже не відрізняються, і хоча ринок не таких жвавий як був до війни, купити тут можна майже все. Наразі дефіциту на продукти першої необхідності немає. «У березні в магазинах не можна було знайти тушонку, крупи, консерви, локшину швидкого приготування. Ці продукти завозили, але їх швидко розбирали. Хліб тоді продавали по 1-2 буханки у руки. У травні дефіцитом стала сіль, її продавали по 50 грн. за пачку. Зараз такого ажіотажу немає, бо не немає паніки, коли люди змітають все з полиць», - розповідає курахівчанка Анастасія Кімалова. Ознакою війни у Кураховому стали картонки біля магазинчиків, на яких написані номера карток. У місті дефіцит готівки, тому за товар покупці розраховуються картками, Термінали є не в усіх магазинах, тож жителі переводять кошти продавцеві через онлайн додатки на смартфонах прямо біля ринкових кіосків та магазинів. Банкомати у місті працюють, але заповнюються не регулярно та швидко спустошуються, бо зняти готівку приїздять жителі навколишніх сіл, в яких і до війни банкоматів не було. Ілюстрація з сайту Кума.city «У банкоматах гроші бувають, але, аби їх зняти треба відстояти велику чергу. Банкомати, може, раз у місяць поповняють, відносно регулярно поповнюють банкомат біля відділення «Ощадбанка» на ринку. До речі, до обіду працює і саме відділення банку. Крім нього, працює ще відділення «Укргазбанку», а відділення «ПриватБанку» не працюють взагалі», – розповідає місцева мешканка Світлана З. Гуманітарка, що розбещує Більшість торгових точок закрилися, не працює ОАО "Линде Газ". Тож багато хто у місті залишився без роботи, а на підприємствах, що працюють, затримують заробітну плату. У місті поговорюють про можливу релокацію у Дніпропетровську чи Кіровоградську області Свято-Іллінського машинобудівного заводу. Кажуть, пропозицію переїхати разом з виробництвом отримали працівники та їх сім'ї. На думку місцевих, люди виживають за рахунок гуманітарної допомоги та витрачають накопичення, бо підробіток найти у місті дуже складно. Гуманітарну допомогу надає Товариство Червоного Хреста України, ADRA Ukraine, «World Central Kitchen», осередки християнських церков. «Гуманітарка трохи розбещує місцевих жителів, – вважає Микола Тунік. – Наприклад, у людини можуть бути шафи забити крупами, але вона буде жалітися, що отримала лише раз допомогу, а дехто вже 2 чи 3 рази». Микола Тунік вважає, що «на гуманітарці» можна прожити Чоловік у якості волонтера співпрацює з міжнародною організацією «World Central Kitchen» і переконаний: якщо не шикувати і купляти лише хліб, то продуктового набору на родину на місяць вистачатиме. Гуманітарну допомогу привозить з Дніпра. Гроші на вантажівку та бензин збирає самостійно через соціальні мережі. Хоча і зізнається, що жертвують кошти на доставку гуманітарки неохоче, у людей закінчуються накопичення. «З початку війни наша родина гуманітарну допомогу отримала декілька разів. У наборі від «ADRA Ukraine», яка видається одноразово, було 7 кг рису, 7 кг макаронів, 5 банок консервів, пляшка олії, у школі видавали родинам з дітьми також гуманітарну допомогу», – каже Світлана З. Попит на оренду, мораторій на продаж Не дивлячись на те, що в місті почастішали «прильоти» і оголошена обов’язкова евакуація, у Кураховому чимало бажаючих орендувати житло. За словами директорки агенції нерухомості «Лідер» Наталії Бурди, житло шукають жителі Мар'їнки та Красногорівки, де бої настільки інтенсивні, що залишатися там надалі вкрай небезпечно. За інформацією Курахівської МВА, наразі у місті зареєстровано більше 2 300 переселенців, а ті, які перебували у місцях компактного розселення, переїхали вже у більш безпечні регіони. Попит на оренду у Кураховому перевищує пропозицію, хоча з 2018 по 2021 рік ринок був стабільний. У порівнянні з періодом до 24 лютого, вартість оренди суттєво не зменшилась. «Може на 500 грн. ціна і знизилась, але не більше. Так, за оренду однокімнатної квартири просять від 1 800 плюс світло та вода. До війни однокімнатну у Кураховому здавали за 2 000-2 500 грн. плюс комунальні», – каже пані Наталія. Наталія Бурда очолює агенцію нерухомості в Кураховому За її словами, зазвичай у місті більшим попитом користуються квартири, але з 24 лютого в оренду шукають переважно будинки, бо не треба платити за опалення і можна топити піч. З лютого до липня місцеві жителі, навіть ті, які виїхали з міста, неохоче здавали квартири переселенцям та військовим. Наразі ситуація змінилась. «Ті, хто виїздить з міста, не відразу здають квартири, особливо, якщо там є ремонт. Люди не хочуть пускати квартирантів у той час, коли їх немає у місті. Але згодом, коли вони облаштовуються на новому місті, починають самі винаймати житло, часто змінюють своє рішення. Людям потрібні гроші, роботи немає, переселенські виплати затримують, це спонукає їх здавати квартири в оренду», – пояснює рієлтор. Продати квартиру чи будинок у Кураховому не можна, з 24 лютого у Донецькій області закриті реєстри нерухомості. ГЕС замерзнути не дасть? З початку серпня у місті, як і по всій Донеччині, оголошена обов’язкова евакуація. За інформацією МВА, з початку широкомасштабного вторгнення з Курахівської громади централізовано евакуювали більш 15 тис. людей. Проте невідомо, скільки з них повернулося додому. Жителька Курахова, 40-річна Зоя Л. разом зі своєю родиною виїхала на захід країни ще наприкінці березня. У серпні на кілька днів повернулась у рідне місто, аби забрати речі та поїхати назад. За словами жінки центральні вулиці спустілі, черг майже немає, хіба що біля банкомату «Ощадбанку». У порівнянні з 2014-2015 роками, коли тут був наплив тих, хто рятувався від війни, взагалі малолюдно. Незмінними залишились хіба що пенсіонерки на лавках біля п'ятиповерхівок. «За три дні у місті зустріла лише двох дітей дошкільного віку. Можливо, дітей не охоче випускають на вулицю через те, що дуже часто виє сирена, або ж більшість зовсім маленьких курахівчан вивезли з міста. Хоча з моєї п'ятиповерхівки виїхало не більше 20% мешканців», – ділиться враженнями пані Зоя. Сквер біля школи №2. Фото Миколи Туніка За словами жінки, люди старші за 50 років не хочуть покидати будинки та майно, хтось не має грошей на облаштування побуту на новому місці, є й такі, хто виїздив та повернувся, через те, що не отримував виплати, не зміг адаптуватися. «Моя знайома виїздила на захід країни з родиною у квітні, але кілька тижнів тому сама повернулася у місто, а дітей з бабусею залишила у безпеці. Повернулася тому, що на новому місці не змогла працевлаштуватися, а тут у неї є робота у магазині, де їй платять 80 грн. за вихід. Каже, що це невеликі гроші, але це краще, ніж без роботи зовсім. Моя сусідка не виїздить, бо її чоловік працює на Курахівській ТЕС, покинути роботу він не може, а вона без нього не хоче їхати, хоча і має маленьку дитину, тож збирається залишатися у місті до останнього», - розповідає Зоя Л. Є й ті, хто сподіваються, що Курахове тяжкі бої оминуть, як це було у 2014-2015 роках, коли війна майже не торкнулась міста. «Виїздять ті, у кого здають нерви від гучних звуків та «прильотів», але більшість людей не планує. Якщо обов’язкову евакуацію пов'язують з відсутністю газу і опалення, то Курахового це не стосується, бо у нас працює електростанція, у квартирах є централізоване опалення, а у приватних будинках – пічне опалення. Виїздять люди з навколишніх сіл і селищ, де почастішали обстріли, а курахівчани навпаки повертаються, бо мають проблеми з «переселенськими» виплатами. Наприклад, з березня їздили по два евакуаційних автобуси щодня та ще автобус до залізничного вокзалу у Покровську. Зараз вони їздять не щодня і не повні», – розповідає Микола Тунік. Місцеві сподіваються, що завдяки електростанції взимку не замерзнуть Жителька Курахова Світлана З. працювала волонтером у штабі гуманітарної допомоги та спілкувалася з переселенцями з Красногорівки, Мар'їнки, Волновахи. Жінка розповідає, що люди виїздили з міст уже тоді, коли було зруйноване житло, тобто евакуюються в останній момент. «Багато, хто і з курахівчан так розмірковує: мовляв, залишаюсь, поки у мене тут є житло, якщо не буде житла, то відразу поїду. Крім того, люди не їдуть, бо у чужому місті не мають знайомих, а тут є друзі, родичі, які можуть підтримати, чимось поділиться у складні часи», – пояснює вона. З початком обов’язкової евакуації, по квартирах ходить поліція та вмовляє городян евакуюватися з міста. «Основний аргумент тих, хто не хоче виїздити – нас ніхто не чекає ні в іншій країні, ні в іншому регіоні. Багато хто каже, що там, де народилися, там і помремо. Швидше за всіх виїздять ті, хто втратив роботу», – розповіла курахівчанка Анастасія Кімалова. «Ждунів» небагато, але вони є Дехто з курахівчан продовжує дивитися російське телебачення, яке було доступне усі останні 8 років, принаймні тим, хто користується телевізійними тюнерами. Тому у місті нерідко можна почути перекази прикладів російської пропаганди. Наприклад, про те, що на заході країни переселенців примушують говорити українською мовою. У місцевих телеграмм-каналах час від часу рекомендують «триматися подалі від українських військових», бо мовляв, саме вони, а не мирні жителі є ціллю росіян. Щоправда, такі повідомлення адміни відразу видаляють. «Не треба думати, що у місті залишились одні «ждучи». Тільки з мого будинку троє чоловіків наразі воюють на фронті. Справжніх прибічників «руського миру» небагато, більше тих, кому все одно, який прапор розвиватиметься над містом, аби була стабільність, робота, зарплата і тиша», – вважає Зоя Л. З початку широкомасштабного вторгнення і до середини серпня на фронті загинули 9 жителів Курахівської громади. Р. S. На час виходу статті Світлана З. та Анастасія Кімалова виїхали з Курахового, Зоя Л. повернулася у більш безпечний регіон, Микола Тунік залишається у місті та продовжує волонтерити. Альона Польова, Курахове, Донецька область, спеціально для «ОстроВ»
