Уряду вдалося провести країну через перший повністю воєнний опалювальний сезон, не допустивши гуманітарної катастрофи. Головне досягнення – відсутність т.зв. "Блекауту", тобто загального краху енергосистеми. Який міг бути цілком реальним через масовані ракетні удари рашистів. Отриманий досвід буде враховано під час підготовки до наступного опалювального сезону. Секрети підготовки Успішні підсумки опалювального сезону (ніхто не замерз у холодних будинках та квартирах) пояснюються не лише відсутністю сильних морозів. По-перше, Кабміну та Міністерству розвитку громад та територій (яке тоді очолював Олексій Чернишов) вдалося не вибитися з графіка техпідготовки . До середини серпня 2022 г. готовність інженерних мереж до зими становила близько 70%. У довоєнному 2021 г. на ту саму дату показник був 71,5%. Тут слід зазначити, що станом на 15 липня 2022 р. 345 об'єктів теплопостачання через війну було виведено з ладу. Пошкодження отримали 324 котельні, 4 теплоелектроцентралі (ТЕЦ) та 1 теплова електростанція (ТЕС). Повністю виявилися зруйновані 12 котелень та 4 ТЕЦ. В таких умовах вийти 70% техготовності , як і до війни, – справжній подвиг. Також уряд та НАК "Нафтогаз України" змогли забезпечити закачування необхідного обсягу газу до підземних сховищ (ПСГ). На старті отопсезону 24 жовтня 2022 р. його налічувалося 14,2 млрд м3. Це менше, ніж зазвичай у минулі роки. Але, в принципі, цього справді виявилося цілком достатньо. З урахуванням вимушеної зупинки промислових підприємств - великих споживачів газу. У тому числі таких, як: комбінати "Запоріжсталь", " Каметсталь ", " АрселорМіттал Кривий Ріг", "Рівнеазот", "ДніпроАзот" та черкаський "Азот". Вони припинили виробництво через дефіцит електроенергії (е/е), викликаний рашистськими ударами по енергосистемі України. Через ракетні удари неактуальною стала й проблема наявності вугілля на складах ТЕЦ та ТЕС. Попередні кілька років вона була головним ризиком для сталої роботи енергосистеми. І зараз, здавалося б, проблема ще більше загострилася через блокаду портів України рашистською воєнщиною (відсутня можливість морського імпорту вугілля) та припинення видобутку на шахтах Донецької та Луганської обл., які потрапили до зони повномасштабних бойових дій. Але коли частина енергоблоків ТЕС виявилася зруйнованою прямими попаданнями ворожих ракет – зник сенс турбуватися про запаси вугілля. Вирішальне значення мала лише наявність газу у ПСГ (підземні сховища газу – ред.). Плюс безперебійна робота атомних електростанцій (АЕС). На які лягло основне навантаження. Ситуація ускладнювалася захопленням рашистами Запорізької АЕС, найбільшої у Європі. В результаті її було відключено від енергосистеми України. Проте атомники з новими викликами впоралися на "відмінно". Свої дивіденди принесла стратегія попередніх років, спрямована на відмову від російського ядерного палива на користь американського. Для цього потрібно було зробити колосальну інженерно-технічну роботу: адаптувати тепловиділяючі зборки компанії Westinghouse Electric під ядерні реактори ВВЕР-1000 і ВВЕР-440 радянської розробки. Як результат – станом на лютий 2023 р. із 15 українських енергоблоків 9 використовують американське паливо для виробництва електроенергії. Перебої з опаленням минулого сезону фіксувалися у великих містах: Києві, Харкові, Одесі, Львові. У всіх випадках після рашистських ракетних ударів. Але, при цьому, відновлювати подачу тепла енергетикам та місцевій владі вдавалося досить оперативно. З прицілом на 2023-2024 Повністю провести децентралізацію енергосистеми України (таке завдання раніше поставив президент Володимир Зеленський) до початку наступного отопсезону неможливо. Навіть якби війна скінчилася вже завтра. Занадто масштабна та амбітна мета. Але дещо за півроку можна встигнути. Зокрема, збудувати малопотужні біоелектростанції у Житомирі та Львові. Відповідні плани раніше анонсував НАК "Нафтогаз України". Очевидно, що повністю виправданим виявилося раніше ухвалене Кабміном рішення щодо створення запасу невеликих модульних котелень, здатних працювати на різних видах палива. Це мобільні агрегати, їхнє перевезення/складання/запуск займають не більше тижня. Є сенс поповнити цей запас і провести необхідні ремонти за наявними модулями. Також можна частково відновити пошкоджені рашистами ТЕС та ТЕЦ, оскільки у березні заступник начальника Головного управління розвідки Міноборони України Вадим Скибицький повідомив про передбачувану відмову рашистів від продовження атак на енергооб'єкти України у зв'язку із закінченням отопсезону . Потрібно також сподіватися, що до старту наступного ефективність сил ППО суттєво зросте завдяки постачанню зенітних комплексів із країн-союзників. Тоді енергосистема України зможе працювати по-справжньому надійно. Додаткову стійкість повинна надати реалізація проекту з турецькою компанією Karpowership, що має флот плавучих ТЕС. Це баржі , на які встановлені енергоблоки потужністю 500 МВт. Вони можуть працювати на зрідженому природному газі, мазуті та біопаливі. За оцінками Karpowership , таким чином в уряду України та місцевої влади з'явиться можливість забезпечити безперебійним електропостачанням близько 1 млн домогосподарств. Передбачається, що ці баржі стоятимуть у портах Молдови та Румунії. І таким чином виявляться недосяжними для рашистів. Це дуже важливо. Оскільки концерн Siemens мав іншу пропозицію. Німці були готові розмістити плавучі ТЕС в акваторіях Ізмаїла, Одеси та Миколаєва. Цілком очевидно, що в такому разі вони залишаться мішенню для ракетних атак. І тоді в цієї ідеї загалом втрачається всякий сенс. Крім того, Siemens пропонував менш потужні енергоблоки по 150-300 МВт. Меморандум з Karpowership підписаний у січні ц.р. , при цьому турецькі ЗМІ не деталізують, хто з українського боку є безпосереднім замовником (найімовірніше, це держкомпанія НЕК " Укренерго "). У будь-якому разі йому варто поквапитися, бо для такого проекту півроку – не надто великий термін. Крім того, актуальним залишається питання закачування необхідного обсягу газу до ПСГ наступного сезону. Точніше, питання в тому, де взяти гроші на це закачування. Перед сезоном 2022-2023 проблеми вдалося закрити за допомогою Заходу. Зокрема, повідомлялося про виділення $182 млн для НАК "Нафтогаз України" урядом Норвегії, ще $348 млн надійшло від уряду Канади. Готовність виділити $500 млн восени 2022 року анонсувала влада Великобританії. Але це не безкоштовні гранти, а кредити. Повертати їх належить із відсотками, хай і не дуже великими. Зрозуміло, що без цього буде дуже складно (м'яко кажучи) отримати нові позики для накачування газу під сезон 2023-2024. Тим часом, зараз НАК обговорює зі своїми комерційними кредиторами (уряди країн є офіційними кредиторами) відстрочку на 3 роки виплат за випущеними в 2019 р. облігаціями на €600 млн. З офіційного повідомлення держкомпанії від 23 березня випливає, що власники її облігацій не підтримали цю пропозицію, переговори продовжуються. І є розуміння, що постійно просити гроші у борг (для того ж закачування газу) – не дуже хороша позиція. Як мінімум, це перетворює суто технічний процес на фантомний головний біль. Примушуючи гадати: "що воно буде наступної зими?"
