Перейменування на Донеччині: як у 2024 році змінювали назви, пов'язані з РФ

Вже втретє за останні 10 років населенні пункти Донецької області стикаються із необхідністю масово змінювати назви об’єктів топоніміки на своїй території. Спочатку, у 2015 році, було прийнято Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Тоді в регіоні перейменували 109 населених пунктів, 2950 вулиць та інших об’єктів топоніміки, а також демонтували 75 пам’ятників та пам’ятних знаків.

Протягом 2017-2018 років в рамках ініціативи «Українізація міст» чотири міста –  Вугледар, Дружківка, Мирноград і Покровськ, здійснили повну топонімічну українізацію. Було замінено 7500 табличок назв вулиць та інших об’єктів,

Повномасштабне вторгнення РФ загострило питання присутності пов’язаних із росією топонімів. Правові підстави надав ухвалений Верховною Радою 21 березня 2023 року Закон «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Відповідно до нього, низка об’єктів і назв   потрапили під заборону, зокрема, державні символи РФ та СРСР.

Протягом першого півріччя рішення щодо перейменувань та демонтажу з урахуванням думки науковців, громади та висновків Українського інституту національної пам'яті мали ухвалити органи місцевого самоврядування. З 27 січня 2024 року протягом трьох місяців повноваження для проведення цієї діяльності отримували міські, селищні та сільські голови. З 27 квітня по 27 липня 2024 року завершувати деколонізаційні процеси покликані голови обласних державних (військових) адміністрацій. Важливою у цьому контексті є наступна норма Закону: «Перейменування географічних об’єктів здійснюється з урахуванням думки населення шляхом консультацій з громадськістю щодо запропонованих змін».

Однак не існує чіткого алгоритму перейменування топонімів, зазначають дослідники. У якихось містах Донеччини спочатку збирали думки жителів, а потім відповідна комісія враховувала ці пропозиції і виносила їх на розгляд МВА. Десь – відповідальні за дерусифікацію органи перш ніж виносити назви на обговорення, консультувалися з експертами Інституту національної пам'яті. Були й випадки, коли військові адміністрації ухвалювали рішення без врахування думки мешканців.

Велике перейменування у Краматорську

Краматорськ став лідером у Донецькій області з перейменування топонімів, що пов’язані з пропагандою російської імперської політики. Місто відзначилося тим, що там відбулося найбільше «одномоментне перейменування топонімів – змінили назви 277 вулиць та 1 парк», пише у своєму дослідженні антикорупційна організація «Transparency International Ukraine». Нові назви запропонували міська топонімічна комісія, громадськість, організації та установи. Містяни і зареєстровані у Краматорську переселенці протягом місяця голосували на платформі електронних консультацій e-DEM, подавали пропозиції щодо перейменування на електронну пошту, а також офлайн, заповнивши бланк для голосування.

На мапу міста повернулися деякі історичні назви, з’явилися імена митців та науковців, чия діяльність пов’язана з містом, а також назви, що вшановують полеглих героїв сучасної війни. Зокрема, вулиці на честь 16-річного патріота Степана Чубенка, якого жорстоко вбили бойовики «ДНР», закатованого росіянами харківського письменника Володимира Вакуленка, генерала Сергія Кульчицького, який загинув у 2014 році поблизу Слов’янська, Героїв «Азовсталі», загиблого командира спецпідрозділу «Вовки Да Вінчі» Дмитра Коцюбайла.

Попри те, що у Краматорську перейменували сотні вулиць, жодна з них не носить імена військових із громади, що загинули у російсько-українській війні. Ще восени 2022 року вулицю Бородино у петиції просили назвати на честь Володимир Линського, який воював за рідний край у 2014-му, очолював у місті «Правий сектор» та інші громадські об’єднання. Зрештою вулицю перейменували на честь дисидента та державного діяча Левка Лук’яненка. А навесні минулого року вже деколонізовану вулицю Марії Заньковецької мешканці також через петицію пропонували змінити на вулицю імені Сергія Літвіненка, загиблого військового медика. Але й цього не сталося.

Голова міської військової адміністрації Олександр Гончаренко пояснив, що вулиці у місті не перейменовують на честь загиблих краматорців, бо «імен занадто багато».

«Є й по декілька полеглих героїв з однієї вулиці. Хтось - безвісти зниклий, чиєсь ім’я не можна розголошувати. Вони всі Герої, без жодних заперечень. Всі 812 вулиць продовжують існувати завдяки їх життям. Пропоную вшанувати їх імена (кожного!) після перемоги. Це буде або сквер «Героїв Краматорська», або Алея пам'яті», - зазначив він.

Два місяці тому на сайті Краматорської міської ради з’явилося повідомлення щодо перейменування ще двох вулиць. Після громадських обговорень вулиця Першотравнева отримала нейтральну назву та стала Журавлиною. А замість 1 Травня – вулиця 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади, офіційним пунктом базування якої є Краматорськ.

Дерусифікація Селидового та Торецька

Третя черга перейменування вулиць та провулків Селидового, а це понад 60 топонімів – завершена, повідомила у серпні міська військова адміністрація. Проте активісти були незадоволені новими назвами – майже усі  несли нейтральний характер. Жодного героя сучасної російсько-української війни у назвах вулиць не вшанували.

Представник ГО «Сильні громади» Андрій Грудкін розповів, що громадські слухання щодо перейменування викликали багато непорозумінь. Місцева влада провела їх з численними порушеннями, неможливо було встановили, яким чином підраховувалися голоси, та як розглядалися пропозиції нових назв топонімів.

«Ми провели невелику адвокаційну кампанію, звернулися офіційно, де вказали на всі порушення місцевій владі. Особливо відгуку не було, тоді звернулися до Донецької ОВА. Потрошку комунікація стала налагоджуватися, перезапустили процедуру. Після цього був повторний збір голосів. Якщо громадськість не вмикається, не починає копати та знаходити якісь недоліки, то місцева влада, класично для Донецької області, в тиху все робить, доки ніхто нічого не бачить», - сказав він.

Активіст додає, що така сама ситуація була і в Торецьку, де місцева влада зіграла трохи на випередження. Тобто комісію там утворили, але громадськість до неї не залучали. Тоді представники організації написали звернення, де запропонувати нові назви вулиць та надати обґрунтування своїх пропозицій.

«Замість Квіткових, Зелених і Сонячних ми пропонували вулиці Героїв УПА, захисників України, видатних діячів, в тому числі місцевих, наприклад Степана Васильченка, це один із соратників Симона Петлюри, який вчителював в Щербинівці Торецької громади, в його доробках є декілька цікавих казок, в том числі про одвічну конфронтацію з РФ. Зокрема, казка про москаля Ося і козака Ася. На засіданні були в основному чиновники та декілька представників громадськості, але більшість пропозицій вони прийняли. Тому можна сказати, що результатами перейменувань непогані. Вони компромісні», - зазначив Грудкін.

У Селидівській громаді процес перейменування завершився також на користь громадськості, що ініціювала вшанування пам'яті загиблих воїнів – бійця тероборони Євгена Предатька, військовослужбовця 37-го окремого стрілецького батальйону Олександра Цахніва, командира кулеметного взводу 92-ї бригади Володимира Іванова та 21-річного бійця 128-ї бригади Дениса Самофала.

Водночас всі пропозиції активістів щодо перейменування у Торецьку вулиць на честь бригад та військових частин ЗСУ були відхилені. У військовій адміністрації обґрунтували, що це дуже довгі назви і вони містять цифри, що погано для реєстру.

На честь кого з жінок названі вулиці

Найбільше нових жіночих топонімів серед міст Донецької області – у Краматорську. З більш 300 назв, що підпадали у місті під перейменування, видатним жінкам присвятили 11. Тут з’явилася вулиця на честь місцевої поетеси, письменниці та викладачки Аліни Остафійчук, яка прожила всього 30 років, але залишила по собі помітний слід у літературі. Ще одній вулиці присвоїли ім’я Катерини Густової – одній з перших учительок у першій школі Краматорська.

Також в місті тепер є вулиця Надії Світличної, названа на честь учасниці руху шістдесятників й правозахисниці, та вулиця Людмили Огнєвої, громадської діячки й вишивальниці з Донеччини. Серед інших, кому присвячені вулиці – актриса Марія Заньковецька, мисткиня-шістдесятниця Алла Горська, письменниця Олена Пчілка, артистка театру та телеведуча Руслана Писанка, художниця Марія Башкирцева, народна співачка та поетеса Маруся Чурай.

Збільшилася кількість «жіночих» топонімів і в Торецьку. З-поміж 10 жінок, на честь яких у місті було названо декомунізовані вулиці, кілька персоналій вели письменницьку діяльність та намагались стати рупорами соціальних змін у становищі жінок: Оксана Мешко, Христина Алчевська, Олена Теліга, Ольга Кобилянська. Ще 3 вулиця були перейменовані на честь представниць мистецької сфери – Марії Заньковецької, Софії Русової, Алли Горської.

Одну з вулиць перейменували на честь Олени Гречко, співробітниці кримінальної поліції Торецька, яка загинула 4 серпня 2022 року внаслідок ворожого обстрілу громадської зупинки міста.

Одиничні топоніми на честь представниць жіночого постаті, є у Слов’янську, Дружківці, Костянтинівці. Лише 3-7 з поміж сотень перейменованих пов’язані з жінками. Переважно це письменниці чи науковиці. А от вулиць на честь місцевих героїнь, які заслуговують на вшанування пам’яті, у цих містах поки немає. В інших громадах, де вже відбулося перейменування, найрозповсюдженіші жіночі топоніми – це Марії Приймаченко та Лесі Українки.

Статистика говорить, що наразі в Україні 6% іменних вулиць названі на честь жінок, 91% – на честь чоловіків, ще 3% – на честь сімей тощо. Видимість жінок – це прямий шлях позбавлення меншовартості, підкреслюють громадські діячі кампанії з перейменувань на Донеччині. Вулиці, які перейменували на честь жінок – діячок, письменниць, музиканток, художниць, не всі пов’язані із областю, але є, беззаперечно, постатями всеукраїнського та світового значення і гідні вшанування у назвах наших вулиць.

Чому треба перейменовувати вулиці саме зараз і не чекати закінчення війни

Перейменування топонімів є важливою складовою самоідентифікації, кажуть представники «Сильних громад». Адже росіяни, щойно опиняючись на українській території, намагаються не лише фізично її окупувати, але й насаджувати свої наративи.

«Коли росіяни окуповують наші міста, більшість з них розуміє, що вони окупанти, і їм потрібні якість внутрішні компенсатори, щоб психологічно думати, що вони не останні потвори, а все ж таки роблять якесь добро. Тобто, коли вони бачать у «звільнених» населених пунктах вулиці Карла Маркса, Терешкової, Гагаріна, то вважають, що це їх простір. Спрацьовує наратив про те, що «кордони Росії не закінчуються ніде». Тому тему перейменування потрібно було закрити, не дивлячись на гарячу фазу війну, щоб сказати: ні, це не ваші імперські маркери, це наша українська земля, у нас тут свої діячі, дисиденти та інші вихідці з Донеччини та Луганщини, які завжди мали проукраїнську позицію», - пояснює Андрій Грудкін.

Також підкреслює, що треба дотримуватись процедури з перейменування і важливо проводити громадські слухання. Але пояснює, що з цим питанням не варто надто поспішати: потрібно перейменовувати грамотно.

«Ті зруйновані міста, в якому вигляді вони були – вже не будуть, будуть нові генеральні плани, нове просторове планування, і так само будуть інші вулиці. До цього однозначно треба повертатися. Хотілося б після перемоги більш ґрунтовно підійти до перейменування та в деяких випадках ще раз передивитеся це питання. А зараз зберігати пам'ять, тому що у нас дуже все погано з краєзнавством, втрачаються пам’ятки, музейні фонди, в цифрову еру ми не можемо дозволити собі загубити нашу українську ідентичність громад Донеччини», - вважає активіст.

Однією з проблем щодо перейменування вулиць Андрій Грудкін називає те, що люди послуговувалися фейкам – нібито це вимагає великих коштів із місцевих бюджетів, тому громадському сектору доводилося постійно спростовували ці твердження.

«Максимум, який здійснювався у містах – це зміна вивісок, але це можна робити поступово і суми коштів, про які йдеться, це зовсім смішні суми. Ми були готові навіть збирати кошти на них самі. За 7000 із місцевого бюджету півміста Торецька було з новими вивісками. На цьому зманіпулювати Росії не вдалося. Проте єдине, що в контексті війни адреси проживання осіб, які втратили будинок, коли буде стояти питання про компенсацію, треба буде змінювати адреси на нові. Але це технічна процедура, ніяких ускладнень тут не буде», - запевнюють в громадській організації.

Представники ГО «Деколонізація. Україна», які також стежили за перейменуваннями в Донецькій області, в свою чергу зазначають, що на підконтрольних Україні територіях регіону цей процес відбувся набагато швидше, ніж, наприклад, на Харківщині. Кажуть, що на Донеччині перейменували вже все, що можна, проте не виключають, що лишились «одиничні випадки», де вулиці не дерусифікували.

Загалом в цьому році в регіоні підлягало дерусифікації 3704 вулиць, провулків, парків тощо. З них змінили назви 2898 об’єктів. Не перейменованими залишились топоніми на тимчасово окупованих територіях, які будуть перейменовані після завершення процесу деокупації цих територій, повідомили у Донецькій ОВА.