Павло Лакійчук: Від того, як відбуватиметься битва за Покровськ, залежить весь перебіг бойових дій на Донецькому напрямку

Останні місяці ситуація на фронті для українських військ стабільно погіршується. На сьогодні ворог сконцентрував увагу на Покровському та Курахівському напрямку та досяг там певних успіхів. Військові говорять, що окупація Курахового – це питання днів або тижнів, після чого росіяни кинуть всі сили на Покровськ.

Керівник безпекових програм Центру глобалістики "Стратегія XXI", капітан першого рангу запасу ВМС України Павло Лакійчук в інтерв'ю "ОстроВу" розповів про ситуацію на фронті, про те, чим загрожує можлива окупація Покровська та чи буде зупинення військових дій наступного року.

- На вашу думку де зараз спостерігається найбільш загрозлива ситуація?

- Мені здається, найбільш загрозлива ситуація спостерігається на Покровсько-Курахівському напрямку. Я вимовляю це разом, оскільки, з моєї точки зору, та відповідно за задумом противника, ми маємо широкий фронт на Донбасі, починаючи від Часового Яру до Торецька, плюс Покровськ і майже до Вугледару, який захоплений противником, – це все один операційний напрямок, на якому проводиться наступальна операція. На жаль, вона має успіх для росіян. Так, з величезними втратами для противника в живій силі та техніці і не за тими темпами і планами, як першочергово планувалося. Менше з тим, успіх у ворога є, і це насторожує.

Найскладнішою ділянкою залишається Курахівська. На північ від Курахівського водосховища ворог захопив Старі Терни, а це дамба через водосховище. Таким чином, можливий відхід наших військ на північ у випадку захоплення Курахового, і район на південь від нього, буде відрізаний. Залишається лише одна дорога – на захід. Тут формується своєрідний "котел" або "карман", який створюється вже близько десяти днів, коли в районі Сонцівки з'явилося перше таке "щупальце". Після візиту Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського його вдалося ліквідувати, але лише тимчасово. "Карман" продовжує звужуватись.

На Курахівському напрямку ситуація зрозуміла: бої йдуть на східній околиці. Там складно. Та найгіршою можна назвати ситуацію в районі Успенівки, де частина військ, начебто, вже змогла вийти до основних сил оборони, але в оточенні залишається досить велика група сил. Цю біду можна було передбачити, і чому не було прийнято своєчасне рішення, я сказати не можу.

Щодо інших напрямків, я дуже боявся, що ми не втримаємо рубіж по річці Сухі Яли з півдня. Менш з тим, поки що оборона тут тримається, і це обнадійливо.

Втім, у разі втрати Курахівського виступу, оборона цієї ділянки також втратить свій сенс. Очевидно, що росіяни це розуміють, оскільки, якщо подивитися на статистику бойових зіткнень на Покровському та Курахівському напрямках за останні два-три тижні, можна побачити, що на Курахове (у порівнянні з Покровськом) пік ударів припадав десь днів десять тому. Далі ця статистика вирівнюється.

- Про що це говорить?

- Це свідчить про те, що росіяни вважають, що можуть вирішити Курахівську проблему без залучення додаткових резервів. Ці оперативні резерви переміщуються на північ до Покровська. При цьому стає очевидним, що на відміну від того характеру дій, які ворог безуспішно намагався реалізувати місяць тому, коли вони в лоба старалися просунутися на Покровськ та Мирноград, зараз основна задача ворога – охопити Покровськ з півдня. Про це навіть говорить те, що боїв безпосередньо біля Покровська значно менше, а йде напір на захід. Зараз ключова ділянка – в районі селища Шевченко, де були споруджені укріплення другої лінії оборони. Чи втримають їх наші оборонці, це залежить від багатьох факторів. Ключ – це Покровськ. Від того, як буде відбуватись битва за Покровськ, залежить весь перебіг бойових дій на Донецькому напрямку, який можна вважати напрямком головного удару. Гарячі бої на Куп'янському напрямку можна бачити допоміжними ударами, які відволікають наші резерви.

- На вашу думку, окупація Курахового вже неминуча найближчим часом?

- На мою думку, росіяни вважають, що реалізують цю задачу, і навіть ба більше, вони вважають, що зможуть зробити це тими силами, які у них є на цій ділянці, без додаткових резервів. Але все залежить не тільки від них, а й від нас також.

- Про ті тенденції, які зараз спостерігаємо, що ви можете сказати?

- На поточний момент ситуація дуже складна. Без додаткових сил утримати цю ділянку буде дуже важко. З одного боку, скорочення лінії фронту дасть нам певні переваги, адже нам потрібно менше сил для оборони відповідної ділянки. З іншого боку, це просування закріплює противнику його лівий фланг і дозволяє йому сконцентрувати сили на захоплення Покровська.

- Чим загрожує можлива окупація Покровська?

- Є декілька точок зору з цього питання. Частина експертів вважає, що окупація Покровська відкриває дорогу росіянам на Дніпропетровщину. Хоча я з такою концепцією не погоджуюсь, потрібно дивитися північніше – на Костянтинівку та Дружківку, на всю цю агломерацію на півночі Донеччини, до якої давно рвуться росіяни. Фронтальне просування вже іде через Часів Яр і Бахмут, а також через Торецьку ділянку, але там складний рельєф місцевості і просунутися на кілька кілометрів до Костянтинівки буде дуже складно, навіть у разі успіху росіян в районі Торецька та Часового Яру.

Разом з тим від Покровська для російського угруповання відкривається фланг фактично на чисте поле з хорошими дорогами. Тому, якщо ворогу вдасться заволодіти Покровськом, він буде розвивати наступальну операцію на північ до Костянтинівки.

Але щоб розвити таку операцію, потрібні відповідні сили. По тому, як витираються жива сила і техніка противника в боях на цьому етапі, без додаткових резервів росіяни не зможуть розвинути успіх. Тому оборонна операція є двоєдиною: з одного боку, ми намагаємося втримати нашу землю, а з іншого – завдати максимальні втрати противнику. Часто ці задачі є взаємовиключними, але іншого варіанту у нас немає.

- На вашу думку, якою може бути битва за Покровськ?

- Ще місяць тому російські війська намагалися пробитися в лоб, розбиваючи зв'язку Покровськ-Мирноград. Були спроби перерізати дорогу на Костянтинівку та фактично прорізати нашу оборону. Їм це не вдалося. Вони зрозуміли, що підставляють свої фланги, і навіть той успіх, який вони мали на фронтальному просуванні, виявився дуже дорогим. Тому вони змінили стратегію і вирішили підстрахуватись, захистити та згладити фланги, і почали операцію по оточенню. Зараз вони вже зайшли з флангу, і якщо росіяни переріжуть дорогу на Межову в бік заходу, то у Покровську ситуація стане ще критичнішою.

Ми звикли, що в міській забудові надійніше тримати оборону, ніж на відкритій місцевості, але коли це відбувається в умовах оточення або напівоточення, без логістики, – оборона стає дуже складною. Головне питання в тому, чи зможе ворог перерізати логістичні ланцюги. Якщо він перерізає дорогу на Покровськ, то автоматично перекриває логістику нашим угрупованням, які тримають Торецьк і Часів Яр. Це створить дуже складну ситуацію для нашої оборони на північ.

- На вашу думку, в чому полягає успіх просування росіян на сході за останні місяці?

- У росіян є суттєва перевага в живій силі, техніці та вогневій потужності. Це їм коштує дорого, але вони від цього не відмовляються. Щодня ворог втрачає значну кількість особового складу. Згадайте битву за Бахмут, коли казали про м'ясні штурми, але тоді втрати росіян були на рівні 500-600 людей за добу. При битві за Авдіївку на початку цього року щоденні втрати російських військ становили 700-800 осіб. А зараз втрати росіян складають в середньому близько 1500 людей за день. Це величезні втрати, які треба якось компенсувати. Очевидно, що мобілізаційні плани складалися з урахуванням поточних втрат на той момент. Тобто зараз у них створилася "яма". Мобілізація та ресурси, які вони мають, не відповідають цим втратам. Це стосується також техніки та боєприпасів, які вони витрачають з інтенсивністю, що перевищує нормативи.

Але є і наші проблеми, через які росіяни мають певний успіх. Раніше на ділянках фронту у нас була достатньо щільна оборона (наприклад, Бахмут та Авдіївка), і ми говорили, що вони продавлюють українську оборону. Зараз у нас,  на жаль, оборона фрагментована, недостатньо людей. Там, де повинна стояти рота, стоїть взвод.

Тактика не змінюється, але залежно від обстановки використовуються різні елементи. На жаль, співвідношення сил дуже скрутне.

- Складається враження, що у росіян безконечний ресурс, хоча, напевно, це не так.

- Ресурс ворога обмежений. Але справа в тому, що росіяни кидають людей, як в останній раз. Складається враження, що російське керівництво домовилось з Кім Чен Ином, що він наступного року надасть не 10 тисяч, а 100 тисяч військових. Або будуть задіяні білоруські війська, або в січні путін оголосить загальну мобілізацію. Власне кажучи, згідно з новою нормативно-правовою базою РФ, мобілізацію можна буде провести на початку наступного року. Я не знаю як, але виникає враження, що росіяни розраховують на новий імпульс, який компенсує нинішні людські втрати. Або вони намагаються, як говорять деякі політки та дипломати, зайняти максимально вигідні позиції перед переговорами з Дональдом Трампом.

- Ви вірите в успіх таких переговорів?

- Чесно кажучи, я не вірю в ці переговори, особливо з російської сторони. Така ймовірність є, але я її розглядаю як незначну. Разом з тим виключати таку мотивацію росіян не можна.

- Путін начебто поставив задачу захопити всю Донецьку область до інавгурації Трампа…

- Путін пише задачі, але дедлайни постійно переносяться. Якщо говорити про те, як це висвітлюється в публічному просторі, журналісти, особливо російські пропагандисти, люблять красиві цифри, але на них не варто надто покладатися. Військові діють з іншої логіки, навіть російські генерали інколи посилають ці цифри куди подалі.

- Ви бачите передумови для призупинення бойових дій найближчим часом?

- З військової точки зору я не бачу можливостей для призупинення бойових дій, з політичної – для призупинення бойових дій потрібен компроміс. Кажуть, що Трамп буде підштовхувати росію та Україну до компромісу. Але до якого компромісу він може підштовхнути РФ? Щоб вона відмовилась від поставлених задач, які були оголошені?

Україну підштовхнути можна – подивіться на останні заяви нашої влади. Наше політичне керівництво ще півроку тому говорило, що треба дотримуватися принципів Організації Об'єднаних Націй, територіальної цілісності та суверенітету України, і що ми маємо звільнити свою землю. Тепер же наше керівництво каже, що це вже не "червона лінія". Один крок вже зроблено. Який буде наступний – я не знаю, але він проглядається.  

У США є важелі підштовхнути Україну, але не росію. Компроміс буде за рахунок нас. Якщо Україна іде на капітуляцію, то бойові дії припиняються – все логічно.

- Зараз також обговорюється можливе розміщення іноземних військ по лінії розмежування. Що ви про це думаєте?

- Добре, що це обговорюється. Президент Франції Макрон підіймав це питання ще декілька місяців тому, і тоді це викликало у європейців паніку, перемішану зі сміхом. Але зараз це питання серйозно обговорюється. Я не знаю, чи буде прийнято рішення, але щонайменше така опція з'являється серед інших.

Щодо реального застосування цього контингенту – на даний момент я не знаю, чи це реально. Путін говорить, що він веде війну, щоб перш за все відсунути кордони НАТО від своїх територій. Невже він допустить, щоб польські чи французькі миротворці опинилися на східних кордонах України? Важко в це повірити. Власне кажучи, будемо вважати, що цей трек малореалістичний, але те, що він з'явився та розвивається – це добре. Коли про щось говорять – це вже плюс, коли про це навіть говорити не хочуть – тоді це погано.

- Останніми тижнями з'являються повідомлення, що росіяни готуються до потужного наступу на півдні. Чи є ознаки цього?

- Наразі говорять про потужний наступ в Запорізькій області, але насправді росіяни зараз все концентрують на сході та півночі. Вони використовують південний напрямок як резерв для підтримки операцій на Донеччині, Курщині та Харківщині. Не можна забирати резерви з тих ділянок, де ти плануєш проведення наступальної операції. Цілком ймовірно, що такі плани у росіян були. Але та сама Курська операція зламала не тільки плани щодо можливого наступу на Сумщину та Чернігівщину, а й плани щодо наступу на широкому фронті, включаючи південь. Тактичні операції на півдні цілком можливі, навіть якісь оперативні заходи, з метою підготовки поля бою. У військовій науці передбачається: якщо немає успіху на напрямку головного удару, сили переміщуються на допоміжний напрямок, і він стає головним. Якщо ворог застопориться на Донеччині, цілком можливе прийняття рішення про перенос основного удару на іншу ділянку.

- Як ви оцінюєте обстановку в Курській області?

- Ми говорили про Донбас і про те, що наші сили виконують двоєдину задачу: захищати свою землю і завдавати максимальних втрат противнику. Ці задачі важко поєднати, і десь потрібно шукати компроміс. У Курській області у нас немає таких обмежень. Нам там не жити. Не тільки росіяни, але і наші війська ведуть там маневрені бої. Якщо треба – зайняли Іванівку, не треба – відступили. Через таку динамічну війну там відбувається постійна зміна контролю над територією.

У Курській області ведеться дуже складна війна, і не позаздриш командирам, які приймають рішення в таких умовах. Є багато полеміки щодо того, чи потрібна була Курська операція, але з іншого боку, її військові цілі досягаються. Коли вона починалася, наше військове керівництво говорило, що наша задача – скувати та відтягнути резерви ворога. Спочатку казали про угруповання в 20 тисяч, потім про 40-50 тисяч, а зараз говорять про 70-80 тисяч росіян у Курській області. Це означає, що вони не ведуть активних бойових дій, наприклад, на Покровському напрямку.

Разом з тим ефективність операції полягає у співвідношенні сил. Скільки ми витрачаємо своїх сил на те, щоб скувати ворога на цій ділянці? Наскільки це ефективно? Треба чітко визначити той момент, коли затрати перевищують бонуси, і тоді це потрібно припиняти. Але є ще політичний фактор: наскільки з геополітичної точки зору утримання плацдарму на російській території може підсилити позицію України? Наше військово-політичне керівництво, я так розумію, робить на це ставку. Чи є це правильним рішенням – я судити не готовий.

- На вашу думку, що на нас очікує наступного року?

- Я не вірю, що наступить чарівний новий рік, а потім 20 січня (день інавгурації Дональда Трампа – ред.), і прийде мир. На жаль, так не буває. Наразі ми маємо ситуацію, схожу на ту у 2024 році, коли американці затримували бюджетну допомогу і це створило велику прогалину. З американського боку це вже повторюється, у бюджеті не має нас. Якщо ми там з'явимося, то в кращому випадку це буде десь березень-квітень. З іншого боку, Джо Байден, який затримував постачання допомоги Україні, зараз намагається використати цю бюджетну складову і виділяє нам пакет за пакетом. І ця допомога створює певну подушку безпеки (матеріальні ресурси та резерви).

Схоже, що наше військово-політичне керівництво ставить короткострокові задачі – протриматися гідно з максимальною ефективністю хоча б першу половину 2025 року. А на другу половину року вже починати працювати з новою адміністрацією США.

Прогноз такий, що до літа у нас ресурси є або зафрахтовані. Це не стосується особового складу ЗСУ, оскільки з мобілізацією ми самі собі створили проріхи, які досі не локалізовані. Але при бажанні на державному рівні ці проблеми можна вирішити швидше, ніж з нашими міжнародними партнерами.

- Тобто наступного року війна буде продовжуватися приблизно в такому ж темпі?

- Я вважаю, що в першій половині року темп військових дій буде незмінний. Як буде в кінці 2025 року – я не знаю, ще зарано про це говорити.

- Чи варто очікувати великих проривів росіян у найближчі місяці?

- Це малоймовірно. Росіяни максимально вкладаються в той наступ, який вони зараз мають. Це їм дуже дорого коштує, а для великого стратегічного прориву потрібен другий ешелон. Ті "смертники", які зараз проривають нашу оборону, – це відпрацьований матеріал. Для прориву потрібні свіжі війська, які розвивають успіх. Ці резерви у росії відсутні. Вони роблять все, щоб прорвати наш фронт, але що робити потім – зовсім не знають.