Коли у 2019 році, в період президентської кампанії в оточенні кандидата в президенти Володимира Зеленського побачили Віктора Ремського, громадськість напружилася. Заговорили про те, що подякою Ремському за “допомогу” в складному регіоні буде головна посада в Донецькій обласній адміністрації. До середини 2018 року Ремський був заступником голови Донецької обласної адміністрації Павла Жебрівського, відповідальним за найважливіші напрямки, як-то відновлення інфраструктури і пасажирські перевезення. Головне – він був фігурантом, а то й архітектором найкрупніших корупційних скандалів в області, пов’язаних з контрабандою і пасажирськими перевезеннями на пунктах перетину лінії розмежування на Донеччині. Імовірно, реагуючи на різні обурення, «у Зеленського» прибрали Ремського з поля зору. А головою обласної адміністрації призначили нікому тоді невідомого молодого співробітника органів прокуратури Павла Кириленка. І всі зітхнули з полегшенням. На біографії Кириленка не було плям, до його кар’єрного шляху не було запитань, його декларації не містили, здається, суперечностей, він був місцевий. Він залишив Крим, де працював в період анексії, і розірвав стосунки з братом, переконаним сепаратистом, який залишився служити донецькій “республіці”. Кириленко здавався порядним і “своїм”. Його чотири роки на посаді минули тихо. Кириленко не займався самопіаром з “патріотичними” спецефектами, як Жебрівський: він взагалі радше уникав камер, майже не давав інтерв’ю, рідко збирав журналістів. До його поведінки, способу життя, майнового стану не виникало запитань. Він робив свою роботу – без “вау-ефекту”, але й без серйозних провалів. Він влаштовував і місцевих, і Київ, де його зрештою почали підвищувати. У вересні 2023 року Павло Кириленко очолив Антимонопольний комітет – як він сам розповідав, на запрошення президента. У 2024 році стали ходити чутки, що він готується стати генеральним прокурором. Імовірно, через це і стався збій. У березні 2024 року Радіо “Свобода” опублікувало текст про незадеклароване майно Кириленка, набуте у 2020-2023 роках, тобто, коли той служив в обласній адміністрації. Усе майно – будинок на Київщині, низка “елітних” квартир у Києві та Ужгороді, авто, тощо – було записане на батьків і бабусю дружини Кириленка. Пояснення його походження і використання, які дав Кириленко, виглядали смішно і розходилися з поясненнями від його тещі і тестя. Але змішані враження залишав і сам текст медіа: місцями виглядало на те, що його автор мав непереборні труднощі з наданням підтвердження інформації, яку він мав. Тобто, намагався, але не міг підтвердити “злив”. Однак і цього виявилося достатньо для антикорупційних органів, щоб почати розслідування проти Кириленка, знайти у нього ще більше прихованої власності і домагатися його арешту. Кадри ОП(Г?) З 2014 року Донеччині не щастило на очільників. Перші після російського вторгнення – Сергій Тарута і Олександр Кіхтенко – явно не справлялися з викликами. Їхній наступник, Павло Жебрівський, майже відкрито наживався на можливостях, що давала сіра правова зона, яку створила війна. Коли у 2018 році його, нарешті, звільнили – не в результаті численних журналістських розслідувань, а через провалені місцеві вибори – президент Петро Порошенко намагався так само прилаштувати свого ставленика в Києві, як Зеленський Кириленка. Порошенко призначив Жебрівського аудитором Національного антикорупційного бюро, але, імовірно, міжнародні партнери не оцінили дотепу, і працювати в НАБУ Жебрівський так і не почав. А в Краматорську його місце зайняла людина, яка очолювала місцеве СБУ у весь період його губернаторства і не могла не бути в курсі його схем і так чи інакше не брати у них участі. Але Олександр Куць, той самий наступник Жебрівського, поводився так само тихо, як і вже його наступник, Кириленко. Ба більше, як співробітник СБУ (з посади внаслідок призначення його не звільняли) Куць скористався можливістю не оприлюднювати свої майнові декларації. Але журналісти знайшли дороге майно в столиці у його найближчих родичів. Можливості швидкого незаконного збагачення в області, що страждає від війни, були весь цей час, але змінювалися. Жебрівський і його команда придумали гуманітарно-логістичні центри, які використовувались для завозу товарів на непідконтрольні Україні частини Донеччини і Луганщини, а також створили непрозорі умови пасажирських перевезень між пунктами перетину лінії розмежування і від/до них. Про Кириленка ходили чутки про “кришування” нелегальної торгівлі алкоголем на Донеччині, де легальна торгівля спиртними напоями заборонена з 2022 року. Підтвердження цим чуткам немає, але про нелегальну торгівлю всім було відомо. У будь-якому разі, обростати майном молодий очільник області почав, як ми вже знаємо, до 2022 року. Якщо відносно Жебрівського, Ремського, Куця і вели якісь розслідування антикорупційні органи, до жодних заходів щодо них це не призвело. Павло Жебрівський, після зриву його призначення у НАБУ, пригрозивши повернутися до політичної діяльності і боротися з корупцією, рушив натомість писати книжки “про українську ідентичність як джерело енергії для успішного поступу суспільства, про ідею щастя як критерію розвитку і оцінки сучасної політики, про українську політичну націю як інструмента розбудови міцної держави і гаранту її перемог”. Віктор Ремський (запитання до декларації якого так і залишилися без належних відповідей) ще й зараз є очільником обласного відділення Національного олімпійського комітету. Він також має “агенцію з управління ризиками безпеки” і пов’язаний з ним сайт, який оголошує своєю місією “допомогти громадянам зрозуміти, яким чином організована злочинність та корупціонери діють у державі, використовуючи для цього владні інституції”. Він і після виборів залишався у орбіті Зеленського: в 2021 році його бачили на святкуванні дня народження одіозного заступника голови офісу президента Олега Татарова. Олександр Куць з 2022 року очолює СБУ на Харківщині.
