Пастор Сергій Косяк: Я почав плакати і запитав у Бога: Чому така соціальна несправедливість у нашій країні?

Мізерні пенсії у 50 доларів на місяць, втрачені внаслідок обстрілів домівки та самотність – реальність тисяч українських пенсіонерів та переселенців. Завдяки мережі будинків милосердя, заснованих за допомогою Сергія Косяка, директора  європейського підрозділу організації LYNC, понад 135 людей отримали не лише прихисток, а й цілодобове піклування. На сьогодні в Україні працює 7 таких закладів та два у процесі будівництва. Побувала у цих будинках та поспілкувалася з мешканцями журналістка Анастасія Харіна.

Як усе починалося

Історія будинків милосердя в Україні нерозривно пов'язана з іменем українського священнослужителя, громадського активіста та волонтера з Донеччини Сергія Косяка, який свого часу звернув увагу на велику кількість самотніх літніх людей у Гранітному (станом на 2025 рік - окупована територія).

"Перший раз з проблемою покинутих літніх людей ми зіткнулися у 2019 році, коли приїхали з гуманітарною місією в невелике селище. Я як соціальний працівник пройшовся по домівках, де живуть покинуті літні люди, і просто жахнувся від нелюдських умов їхнього життя", – згадує Сергій.

За словами Сергія його особливо вразив випадок із незрячою бабусею, за якою нібито доглядав її син.

“Тією бабусею “опікувався” син-алкоголік лише заради її пенсії. В крихітній кімнаті три на три метри панували жахливі запахи, нестерпні антисанітарні умови.

Я пройшовся ще в один будинок і побачив ту ж саму картину: злидні, розруха, відчай і нікому непотрібність. Я вийшов на ґанок одного з цих будинків, почав плакати і запитав у Бога: 'Чому така соціальна несправедливість у нашій країні?' І тоді я повірив, що Бог промовив до мого серця: якщо діти покинули своїх батьків, якщо держава не дбає про своїх громадян, тоді руки Ісуса Христа тут на землі – це ми, його церква", – розповідає Сергій.

Після повернення додому Сергій поділився своїми переживаннями з дружиною, і вони вирішили почати допомагати таким людям. Перший будинок милосердя був відкритий за їхньою особистою ініціативою у 2020 році – вони продали своє майно, купили невеликий будиночок у тому селищі й відкрили перший прихисток для 15 самотніх літніх людей. Проте продовжували допомагати абсолютно всім нужденним пенсіонерам з села – волонтери їм щодня готували гарячі обіди, а взимку підвозили вугілля, щоб стареньким було тепло. Так продовжувалося до повномасштабного вторгнення російських окупантів.

"На початок 2025 року у нас сім працюючих будинків милосердя в різних областях України, в яких проживають близько 135 осіб. І ще у двох ми зараз робимо ремонт, кожен з них розрахований на 40-50 осіб", – розповідає Сергій Косяк.

Прихисток для самотніх у Гелетинцях

Сергій зазначає, що багато самотніх літніх людей опинилися у безвиході, без засобів для існування, без рідних, дому та можливості піклуватися про себе. Мізерні пенсії у розмірі близько 50 доларів на місяць не дозволяють їм ані винаймати житло, ані купувати необхідні ліки. За інформацією Пенсійного фонду України близько 400 000 пенсіонерів в середньому отримують пенсію у розмірі 2 282,97 грн.

Будинки милосердя при церковних громадах стали порятунком для таких людей. В одному з таких будинків, у Гелетинцях, мешкає майже 40 людей.

"В нас постояльці з багатьох регіонів України – і з Івано-Франківська, і переселенці, і люди з інвалідністю, люди після операцій. Основна категорія – це важкі пацієнти, лежачі, ходячих мало. Ті, хто може ходити, часто страждають на хворобу Альцгеймера", – розповідає Олександр Дорощак, директор Гелетинецького будинку милосердя.

Олександр Дорощак згадує, як починався цей будинок: "На цій території ви можете не повірити... Тут було колись сміттєзвалище. Тут не було ні будинку, ця будівля була взагалі напіврозвалена".

Завдяки благодійному фонду Link Community та особисто Сергію Косяку вдалося не лише відновити приміщення, але й створити сучасний фельдшерський пункт, де можуть отримати допомогу не лише постояльці, а й місцеві жителі.

"Село знаходиться далеко від міста, тут більше проживає старих людей, які постійно потребують якихось ліків. Раніше лікарям не було навіть куди прийти – умови були жахливі. А тепер вони мають місце, куди прийти", – з гордістю показує директор.

Олександр зазначає, що початок повномасштабної війни став серйозним випробуванням для закладів опіки. Перші пів року люди переживали сильний стрес, багатьом потрібні були заспокійливі ліки.

"Війна вплинула на все. До війни ми знали, де взяти фінансування, до кого звернутися. З початком війни за одну секунду просто все зупинилося. А людей треба годувати, сплачувати комунальні послуги, купувати дрова тощо. Розтрати колосальні", – ділиться Олександр.

Чоловік акцентує, що мешканці будинку отримують комплексний догляд: триразове харчування, регулярні водні процедури, медичну допомогу — фельдшер щодня проводить обхід.

"Нашим постояльцям потрібен постійний догляд, щоб людину помили, змінили памперс, щоб нагодували тих, хто не може їсти самостійно. А найголовніше – людям треба дати надію, що вони потрібні, просто сісти й вислухати", – наголошує Олександр Дорощак.

Марія Олександрівна, одна з мешканок будинку, не приховує радості від умов проживання: "В нас не пансіонат, а справжній санаторій! Для всіх відкритий – і для молодших, і для старших, і для слабших. Обіди завжди дуже смачні".

Будинок для переселенців у Кременчуці

Пастор Олег Костенюк з Кременчука розповідає про будівництво будинку для літніх людей та внутрішньо переміщених осіб:

"Ми збудували спочатку невеличкий будиночок для них на шість квартир. Цей будиночок вже заселений, люди живуть там. Але проблема залишилася, бо люди продовжують їхати, і не тільки молоді сім'ї, а ще й літні люди та люди з інвалідністю. Тож на церковній раді було вирішено почати будівництво другого будинку".

Новий будинок розрахований на дві категорії мешканців: на першому поверсі – лежачі, літні люди, на верхніх поверхах – багатодітні сім'ї. Всього будинок зможе прийняти до 80 осіб. Вже збудовані стіни, підведені комунікації, залишились лише оздоблювальні роботи.

На будівництві працюють переважно переселенці, які самі втратили все через війну. Геннадій зі Сєвєродонецька розповідає свою історію:

"Мав шестеро дітей. Один син загинув у 2022 році в березні, коли евакуював людей з Ірпеня, потрапив під мінометний вогонь. Він якраз виводив жінку з трьома дітьми. І всі вони загинули від одного вибуху".

Олена з Маріуполя тепер теж працює на будівництві:

"Мій дім зруйнували. Це вже шосте місто, куди я приїхала. Тут мені дадуть кімнату, буде де жити. Я відчуваю надію. Розумію, що мій справжній дім буде тільки на небі, але тут на землі теж важливо мати якусь домівку".

На території будівництва стоїть невеличкий будиночок, в якому за словами Олега Костенюка вони заселили трьох переселенок.

Маріуполька Тетяна розповідає, що не тільки отримала дах над головою, але й знайшла можливість служити іншим:

"Із Іриною Антонівною (сусідка по будиночку)  ми почали відвідувати військових у шпиталі. Я граю на бандурі, розповідаю про молитву матері й дякую їм за те, що вони захищають нашу Батьківщину".

Олег Костенюк акцентує, що для багатьох літніх людей та переселенців ці будинки – єдиний шанс на гідне життя, без них вони могли б опинитися на вулиці.

"Люди, які знаходяться тут, були залишені без допомоги, без захисту, без можливості існування. Тільки можливість тут жити дає їм змогу не померти десь наодинці зі своїми хворобами і проблемами. Це єдиний вихід для того, щоб продовжувати якось жити на цій землі до кінця. І ці люди отримали шанс на гідне життя лише завдяки підтримці небайдужих сердець.", – впевнений Олег Костенюк.У підсумку пастор Сергій Косяк поділився з журналістами своєю метою життя — він прагне аби в Україні кожна людина у літньому віці мала підтримку та піклування. На його думку, на рівні з владою, громадою, благодійними та громадськими організаціями у допомозі таким людям має бути зацікавлена й Церква.

“Проблема самотніх покинутих людей похилого віку була і є в Україні, її просто намагаються не помічати - це “люди-невидимки”. Всі вдають, що їх не бачать — ні держава, ні родичі, ні суспільство, ні Церква. Я закликаю всіх побачити цю проблему та докластися до її розв’язання. І наш досвід служіння доводить, що допомогти цим людям можна!” - каже Сергій Косяк.

Довідково: Сергій Косяк — священник Євангельської церкві з Донецька, що став відомим на усю країну після того, як потрапив до катівні за організацію молитовного марафону за мир та цілісність України у 2014 р.. У марафоні брав участь і всесвітньо відомий вчений-релігієзнавець Ігор Козловський, який також перебував потім майже два роки у полоні та вийшов на волю за обміном.

Сергій Косяк став одним з тих, хто зробив волонтерську діяльність на користь України та її громадян одним зі своїх основних життєвих занять. Навіть переїхавши пізніше до родини в Німеччину, він продовжуває жити на дві країни: організовував табори для дітей, вивезених з прифронтових громад, відкривав соціальну пекарню і пральню у Мар’їнці. У 2018-му священик написав книгу «Донбас, якого ти не знав». З 2023 року Сергій разом зі своєю командою організовує в Україні «Будинки милосердя» для самотніх людей похилого віку та біженців.

Партнерська публікація