Пані Ольга та донецькі бджоли. Як жінка евакуювала пасіку з Волноваського району

До початку великої війни у колишньої виховательки Ольги Памірської була власна пасіка майже на вісімдесят вуликів. Вона захопилась бджолярством за прикладом родичів. А прабабуся пані Ольги займалась виробництвом меду ще до Другої світової…

По десять вуликів на рік

Цікавий збіг обставин – Ольга Памірська почала займатись бджолярством у 2014 році, коли частина Донеччини була окупована Росією під виглядом званої «ДНР». Не зовсім слушний час для початку нової справи, але жінка вірила в успіх. На той час вона відпрацювала двадцять п’ять років та вийшла на пенсію. Треба було щось робити, бо активна Ольга не могла сидіти на лавочці та пліткувати з сусідами. Спочатку придбала три бджолині сім’ї, а далі потроху діло пішло.

Своїм наставником Ольга Памірська вважає пана Миколу Мегельбей у якого було сорок бджолиних сімей. Спостерігала, як він піклується про своїх бджіл, розпитувала. Досвідчені сільські бджолярі взяли її до свого товариства. Мед з соняшнику здавала на гурт, бо його було багато і місцеві неохоче купляли. А ось травневий дуже цінувався серед споживачів. Тим паче, що пані Ольга кожної весни вивозила пасіку до лісу. Лісовий мед дуже відрізняється від степового за смаковими якостями.

«На початку повномасштабного в мене було вже сімдесят шість сімей. Тобто з кожним роком пасіка зростала приблизно на вісім-десять вуликів. Хотіла розширитись до ста сімей, замовила сучасні вулики. Перерахувала гроші як раз 23 лютого, а наступного дня почалась війна. Гроші мені так і не повернули. Спочатку я не планувала виїжджати, думала, що ворог не дійде до нас. Але син краще знав ситуацію, радив евакуюватись та вивозити бджіл», – каже Ольга Памірська.

Для руських бджоли не гудуть

До Времівки Волноваського району, де мешкала жінка, росіяни підійшли наприкінці квітня. До того протягом місяця село поливали вогнем. Коли ворог зайшов до сусіднього Нескучного, до якого пів години велосипедом, пані Ольга вирішила таки їхати. Бджіл довелось залишити, бо евакуація пасіки це справа не одного дня. Окрім вуликів у бджолярки ще багато суміжного приладдя. До того ж дерев’яні будиночки для бджіл дуже важкі, тут потрібна допомога.

«З бджолами працювала до останнього. Міни лягають на сусідні городи, а я біля вуликів. Чоловік поруч моркву саджає та пригинається. Я кажу, та вони далеко летять, не бійся. Отака я була безтурботна, не було ані остраху, ані розуміння. Одного разу не спали всю ніч, так гримало. Тоді я знайшла точку, де брав мобільний зв’язок та подзвонила донці. Вона радила скоріше їхати до неї у Запоріжжя. Ми швидко покидали речі в машину та виїхали через Красну гірку. Всі інші шляхи вже були відрізані фронтом», – розповідає бджолярка.

Ольга Памірська на ярмарку. Представляє свою громадську організацію.

Завдяки ЗСУ лінія фронту зупинилась на околиці Времівки. Тож пані Ольга вирішила їхати рятувати своїх бджіл. Бджоли вціліли, хоча вулики були побиті уламками від снарядів. Довелось затикати дірки поролоном. Вже починався липень, деякі сім’ї пороїлись та вилетіли. Пані Ольга ризикнула – заїхала у свою хату, щоб поступово підготувати вулики до евакуації.

«Приїхав син з товаришем на «бусику» з причепом. Бджіл вантажили до причепа у два яруси. Щоб перевезти пасіку, ми зробили три ходки. Загалом вдалось забрати трохи понад сорок вуликів. В них збереглись тридцять п’ять бджолиних сімей», – пригадує Ольга Памірська.

Відродження на новому місці

Всю пасіку вона врятувати не змогла, знову почався обстріл села. Росіяни стояли майже впритул до хати. До найближчої вогневої точки відстань менше кілометра. Пані Ольга виїхала на Дніпропетровщину. Зараз вона мешкає в селі Григорівка. Через рік після переїзду жінка відновила свою пасіку на рівні довоєнного обсягу. Облаштуватись на новому місці допомог Микола Мегельбей. А бджоляр Павло Легкий вивів та подарував чотирнадцять маток для створення міцних сімей. Ще стільки ж пані Ольга купила та виростила самостійно, щоб повністю оновити та посилити пасіку.

«Поки мене не було вдома, більшість сімей пороїлись і ослабли. В кожному вулику залишалось дві-три рамки з бджолами. Я перевезла пасіку в середині літа, коли місцеві пасічники вже давно відкрили сезон. Соняшник квітнув повним ходом. Мої бджілки встигли наносити меду собі на зиму, ще й мені шістсот кілограмів залишилось. Я продала залишки меду, а кошти пішли на розвиток пасіки та на життя», – розповідає пані Ольга.

Пройшов ще один рік війни. Життя на новому місті начебто налагодилось. Але цього літа була страшенна посуха, тому взятку майже не було. Хоча з весни бджолярка збільшила кількість сімей. Проте лише половина з них були міцні, а інші – це відводки, які не встигли розвинутись через поганий взяток. Все ж таки бджоли наносили собі на зиму меду та не забули віддячити. дбайливій хазяйці. Пані Ольга сподівається, що бджоли перезимують нормально та наступного літа вона буде із медом.

«Наступного року планую спробувати вивести маток самостійно. Для цього обиратиму найсильніші сім’ї, які стовідсотково дадуть гарні показники. Мені цікаво, щоб матка добре підіймала сім’ю, яка у майбутньому буде давати мед», – наголошує Ольга Памірська.

Громадська діяльність

На батьківщині, у Великій Новосільці була досить потужна спілка бджолярів, яка об’єднувала весь район. Вона не мала офіційного статусу, просто гуртувала пасічників. Людина, яка очолювала спілку, захотіла скласти свої повноваження за віком. Почали шукати того, хто міг би її замінити. Вибір пав на Ольгу Памірську.

«Я прагнула, щоб наше товариство існувало не тільки на папері. Раніше часто їздила на різні семінари та ярмарки до Покровської спілки бджолярів, яка працювала дуже активно. Мені хотілось зробити щось подібне і в нашому районі. Почали збиратись разом, згодом провели кілька круглих столів, де обговорювали різні питання та обмінювались досвідом. У нас багато досвідчених бджолярів, які можуть навчити інших. Це відбувалось взимку, коли люди мають більше вільного часу», – пригадує пані Ольга.

Так народилась громадська організація «Бджолярі Донецької області «Степи Донеччини», яку вона очолила. Бджолярі збирались у клубі її рідного села Времівка, де активна та творча жінка ще й співала у народному колективі «Україночка». Війна розкидала донецьких бджолярів по різних куточках України, але завдяки організації вони тримають зв’язок. Багато для об’єднання спільноти зробила й Ольга Памірська.

Представниця Донецької облдержадміністрації, Анна Єрмольєва, запропонувала взяти участь у грантових програмах для підтримки та відновлення пасік, які постраждали від бойових дій. Пані Ольга розповсюдила інформацію серед учасників своєї громадської організації. Багато хто відгукнувся, заповнив заявку та отримав допомогу від міжнародних благодійників – Mercy Corps та Help – Hilfe zur Selbsthilfe. В тому числі і сама Ольга Памірська.

«На ці гроші я замовила тридцять п’ять поліуретанових вуликів та стільки ж бджолиних маток з розплідника, рамки, сонячну воскотопку, бочки для зберігання меду. Мої бочки, які придбала перед самою війною, пошкодило уламками. Завдяки цій підтримці я змогла відновити пошкоджений інвентар та наблизитись до своєї мети – мати у хазяйстві сучасні поліуретанові вулики», – каже пані Ольга.

У грантовій заявці вона писала план розвитку пасіки - до 120 сімей і більше. Аномальна спека не дала повною мірою здійснити задумане. А ще у травні жінка втратила чоловіка, який був надійним помічником у її справі. Попри обставини Ольга Памірська не склала руки, а продовжує йти до мети.

Олена Єрмоленко,  для ОстроВа

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.