Багато великих світових медіа написали про чи то перемогу, чи то поразку України в Африці. Підтримка Україною повстанців-туарегів у війні проти хунти і її найманців з російської організації "Вагнер" в Малі призвела до розриву дипломатичних відносин з цією країною, а також Нігером, і напруженості у відносинах з деякими іншими. Після того, як стало відомо, що повстанці з організації CSP-DPA в Малі вбили кілька десятків "вагнерівців" і солдат хунти, і вони, і представники України натякнули, що Україна була до того причетна. Україні також згадали залученість у військове протистояння в Судані на боці місцевої влади проти повстанців, яких підтримує "Вагнер". У The Times зазначили, що "згідно з витоком документів Агентства національної безпеки США, Кирило Буданов, очільник ГУР, планував напад на "Вагнер" в Малі з минулого року, в межах намагань атакувати "Вагнер" у його закордонних місіях". У The Washington Post написали, що "Васім Наср, фахівець з регіону Сахель і старший науковий співробітник Soufan Center, сказав, що не вірить, що українські сили були безпосередньо причетні до нападів наприкінці липня або надавали розвідувальну інформацію, яка призвела до них, але сказав, що вони надавали підтримку повстанцям, включаючи певну фінансову допомогу. За словами Насра, туарегські повстанці зверталися до України по допомогу наприкінці 2023 і на початку 2024 року, і невелика кількість повстанців пройшла підготовку в Україні, а також навчання з користування мініатюрними безпілотниками, які широко застосовуються по обидва боки лінії фронту в Україні". А у Le Monde процитували коментар "одного з керівників CSP-DPA": "Разом з українцями ми стикаємося з тією ж російською загрозою. Тож ми природно прийшли до солідарності. Ми обмінювалися інформацією про спроможності і спосіб дій "Вагнера". Українці пообіцяли піти далі". Зараз західні медіа пишуть також чимало про акції України в Росії. Головний привід, звичайно, – неочікуваний і важко пояснюваний наступ українських військ у російській Курській області. Як зазначили у The New York Times, "це не перший випадок, коли Україна здійснює наземні атаки через кордон з Росією. Але в той час як попередні напади були здійснені озброєними групами російських вигнанців за підтримки київської армії, атака у вівторок, схоже, відбулася безпосередньо за участі українських військових, зазначив Пасі Паройнен з Black Bird Group, яка аналізує відеоматеріали з поля бою. Паройнен сказав, що кілька сотень українських військових за підтримки бронетехніки, найімовірніше, перетнули кордон у перший день нападу, і що на другий день прибуло більше солдатів. Генерал Герасимов заявив, що в транскордонному нападі брали участь до тисячі українських військових, але цю цифру не вдалося підтвердити". "Військові аналітики вважають, що ця атака може бути спробою відволікти російські підрозділи від лінії фронту, полегшивши таким чином тиск на українські війська, які намагаються стримати російський наступ. Але вони додали, що російська армія має достатні резерви військ для задіяння в боях і що ця атака ризикує ще більше розтягнути і без того недостатні сили України. "Оперативно і стратегічно ця атака не має абсолютно ніякого сенсу, – сказав Паройнен. – Це виглядає як крупне марнотратство людей і ресурсів, які вкрай необхідні в іншому місці"", – процитували в NYT. А The Times розповіли про точкові українські диверсії всередині Росії, які здійснюють кримські татари, українці і росіяни. Антипутінські диверсанти об’єднані в рух "Атеш", який співпрацює з ГУР і який діє в Криму і на решті окупованого півдня України, але дедалі більше також в регіонах Росії, в тому числі дуже далеко від лінії фронту. Серед здобутків партизанів – руйнування залізничних шляхів, якими постачають зброю, координація українських ударів по важливих військових об’єктах, вбивства представників російської окупаційної влади, передача Україні військової інформації. За партизанами полює ФСБ, намагаючись інфільтрувати рух, проводячи обшуки і арешти на окупованих територіях, залякуючи підлітків, які, як, імовірно, вважають у російській спецслужбі, найбільш прихильні до партизанів. Руїни і туристи В ці дні на сайтах західних медіа з’явилося також чимало текстів про вплив війни на цивільних українців і дещо з того, що в Україні і світі власне асоціюють з Україною. Наприклад, професійний спорт. "140 українських олімпійців продемонстрували неабияку стійкість після вторгнення Росії в лютому 2022 року, готуючись до Паризьких ігор або в інших, безпечніших країнах, або вдома під похмурий саундтрек повітряної тривоги і ракетних обстрілів. Деякі стрибуни у висоту тренувалися при світлі ліхтарика під час відключення електроенергії. Інший змайстерив собі штангу, прикріпивши автомобільні шини до металевого прута", – розповіли у The New York Times. "Але швидкого закінчення війни не видно, – говорилося далі в його тексті. – І коли в неділю закінчаться Паризькі ігри, українським чиновникам залишиться намагатися відновити і підтримати спустошену спортивну систему країни, оскільки вони мають намір брати участь у зимових і літніх Олімпійських іграх, а також в інших міжнародних змаганнях протягом наступного десятиліття. "Важко назвати цифру, але ми розуміємо, що Україна втратила наступне покоління спортсменів, тому що багато дітей виїхали", – сказав 52-річний Вадим Гутцайт, президент Олімпійського комітету України, в інтерв'ю в червні в Києві". Як зазначили кореспонденти NYT, "за даними міністерства спорту, в Україні в тій чи іншій мірі продовжують функціонувати близько 1300 дитячо-юнацьких спортивних об'єктів. Серед них і басейн "Локомотив" у постраждалому від бойових дій Харкові на північному сході України. Минулої осені і зими 23-річні Марина та Владислава Алексієви, двійнята і артистичні плавчині, тренувалися там для участі в Олімпійських іграх у Парижі. У басейні, який вони ділили з молодшими плавцями, часто бракувало тепла та електрики. Вибиті вікна були закриті дошками, і плавцям іноді доводилося тікати до бомбосховища у промоклих купальниках". "Відвідування в червні стадіонів і тренувальних центрів у містах за межами Києва дало зрозуміти, що нічого схожого на нормальну спортивну культуру в Україні більше не існує, – продовжувався текст американського видання. – На "Стадіоні чемпіонів" в Ірпені, зеленому передмісті, що слугувало останньою лінією оборони Києва на початку бойових дій, на штучному газоні досі чорніють 12 воронок, очевидно, від мінометного обстрілу. "Ми звикли до них і уникаємо їх", – сказав 17-річний Кирило Коляда, тренуючись на самоті на полі. Офіційні ігри на ньому не проводилися відтоді, як Ірпінь був спочатку зруйнований, а потім звільнений. "Деякі з моїх друзів виїхали до Польщі і західної України і більше не повернулися", – сказав він". "У спортивному комплексі "Борекс" у Бородянці, містечку на північний захід від Києва, де деякі будівлі залишаються зруйнованими, боксери віком 14 і 15 років тренуються на відкритому ринзі, – звернули увагу у The New York Times. – Вони належать до молодіжної програми, пов'язаної з підрозділом української армії, Третьою окремою штурмовою бригадою. Три-чотири рази на тиждень підлітки зустрічаються після школи для занять боксом, боротьбою і уроків з надання першої медичної допомоги. Оскільки дорослі солдати бригади захищають країну, тренеру юнаків з боксу самому лише 15. На запитання, чому боксери тренуються на відкритому повітрі, тренер, який називає себе лише Донбасом, своїм курсантським позивним, відповів: "У Бородянці немає місця для занять у приміщенні"". "Елітних тренерів не вистачає навіть у деяких видах спорту олімпійського рівня. Найкращому в Україні тренеру штовхальниць ядра Юрію Ревенку 80 років. Він розповів, що йому знадобилося 18 операцій і медичних втручань, щоб поліпшити зір і слух після того, як він більше місяця просидів у підвалах Маріуполя, на південному сході України, під час російської облоги, коли почалася війна. ...Зараз він тренує 32-річну Ольгу Голодну, дворазову олімпійську чемпіонку, з інвалідного візка у Броварах, передмісті Києва, де російська танкова колона потрапила у засідку і була зупинена на початку війни". У The Guardian розповіли про втрати Україною її культурної спадщини, але, найголовніше, про людей, які вже понад два роки віддають всі сили на те, щоб її рятувати. Це історія про групу українських митців і активістів, яку організував історик і активіст Леонід Марущак, який до повномасштабного вторгнення допомагав локальним музеям, мав з ними тісні стосунки, і у 2022 року кинувся евакуювати їхні колекції, про які мало думав будь-хто інший, не вважаючи їх достатньо цінними. Марущак і його друзі зробили десятки поїздок у найбільш гарячі точки як-то Бахмут і Лісичанськ, в тому числі за лічені години до їхньої повної окупації. Для таких активностей вони мали підтримку заступниці міністра культури Катерини Чуєвої, але, стикаючись з непереборною бюрократією, Марущаку часто доводилося брати ініціативу і відповідальність повністю у свої руки. Як наголосили у The Guardian, "важливість часто скромних на вигляд регіональних музеїв, які Марущак допоміг зберегти, незмірно велика, сказала Чуєва, особливо у світлі втрат, яких зазнала українська культура протягом століть. "Проблема в тому, що ми маємо стільки прогалин, стільки втрачених об'єктів, документів і традицій, що просто не можемо більше йти цим шляхом, – сказала вона. – Ми повинні зупинити це, ми повинні захистити те, що ми таки маємо"". У британському виданні також зазначили, що "для деяких об'єктів культурної спадщини України вже занадто пізно: наприклад, для Маріупольського краєзнавчого музею, який постраждав від численних пожеж під час бомбардувань міста; для 3000 культурних об'єктів, які, за офіційними даними, було пошкоджено або зруйновано; для незліченної кількості стародавніх пам'яток на археологічно багатих сході і півдні України, які було потрощено. У багатьох місцях те, що не було знищено, вразливе до крадіжок і мародерства. У листопаді 2022 року, незадовго до відсупу з міста, російські окупанти завантажили п'ять вантажівок творів з Херсонського художнього музею і вивезли їх до окупованого Росією Криму". "Мистецькі твори давно стали частиною воєнних трофеїв, але мистецтво – це завжди щось більше, ніж просто красиві, бажані об'єкти. Культура і політика переплітаються, як показує історія України, настільки сповнена насильства над культурою і культурними діячами. Вбивство під час сталінських чисток на початку 1930-х років цілого покоління українських письменників-модерністів, відомих як "розстріляне відродження", постає особливо загрозливо перед сучасними діячами культури. У нинішній війні окупаційні сили вважають сам факт писання українською мовою або володіння українськими книжками як загрозу", – говорилося також в тексті The Guardian. У The New York Times розповіли також про глибокі психологічні травми, які отримують українці через злочини російських загарбників. Йшлося про сексуальне насильство на окупованих територіях. Історії, які навели в NYT, належали жінкам, але у виданні зазначили, що сексуальне насильство окупанти застосовували також проти чоловіків і дітей. "Семеро постраждалих від сексуального насильства у віці від 32 до 62 років, у тому числі інженерка з техніки безпеки і театральна режисерка, розповіли про свій досвід. Найбільш ранній випадок стосувався 56-річної анестезіологині, яка розповіла, що російські військовослужбовці піддали її сексуальному насильству в жовтні 2017 року в Донецьку. Найсвіжіший випадок – 48-річної державної службовиці, яка розповіла, що зазнала нападу в серпні 2022 року в Херсоні, – переказали у NYT. – Жінки погодилися говорити за умови використання лише їхніх імена, щоб зберегти конфіденційність, зважаючи на чутливої теми; деякі з них погодилися бути показаними на фотографіях. Їхні розповіді здебільшого підтвердили Генеральна прокуратура і SEMA, глобальна мережа для постраждалих від сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом. Злочини, які розслідує українська прокуратура, включають, серед іншого, згвалтування, замахи на згвалтування, каліцтва статевих органів і примусові оголення. Деяких людей змушували спостерігати за сексуальним насильством над близькими. Справи стосуються людей віком від 4 до 82 років з великої частини території України, включаючи Київську, Херсонську, Донецьку і Запорізьку області". Історії цих жінок – не тільки про насильство, але й про страшну самотність і безпорадність жертв, зокрема, через байдужість до них української держави і суспільства. Вони не отримали ніякої допомоги, лікувати тіло і душу їм доводилося за власний рахунок, а від державних органів вони отримували переважно приниження і знущання. "61-річна пенсіонерка Галина з Дмитрівки розповіла, що на неї напав російський солдат, якому було щось за двадцять років. "Спочатку він зґвалтував мене пальцями, – розповіла Галина. – Потім автоматом. Він сміявся, сміявся і сміявся протягом усього цього. Коли я плакала, він казав мені замовкнути, інакше він мене вб'є". Коли він закінчив, за словами Галини, вона стікала кров'ю. Більше року, сказала вона, вона не могла спати. Щоразу, коли вона закривала очі, вона бачила російських солдатів, які перелазили через її паркан. Незважаючи на це, вона досі живе в будинку, де стався напад. "Куди ще мені йти? – сказала вона. – Моя пенсія – 2700 гривень", або близько 66 доларів на місяць", – розповіли, зокрема, у The New York Times. А у The Times написали про новий бум в Україні іноземного воєнного туризму. У британському виданні підняли питання про моральність таких розваг, але найсерйозніше зважили думку про їхню користь для поширення у світі знань про російські воєнні злочини і страждання українців. "Роджер Урстад з Норвегії мав вільний тиждень, поки його дружина поїхала по справах, а падчерка жила з друзями, тож він вирішив поїхати в Україну, – розповіли у The Times. – Після перегляду однієї з програм про подорожі актора "Монті Пайтон" Майкла Пейліна у 1990-і роки, він давно хотів відвідати Україну. За його словами, його також приваблювало те, що ціни будуть нижчими, а навколо буде менше інших туристів. Приїхавши спочатку до Одеси, 46-річний Урстад провів два дні на пляжі, насолоджуючись липневим сонцем, а потім, коли погода змінилася, вирішив взяти квиток на потяг до Києва. …Сидячи на пероні вокзалу, він спостерігав, як чоловіки у військовій формі, деякі з яких носили шрами від боїв, прощалися зі своїми близькими перед поверненням до своїх підрозділів. "Це щоденний смуток країни, що воює, – сказав він. – Такого не відчути від перегляду новин по телевізору"". План Трампа для України? Нарешті, цікавий текст з’явився на сайті The Wall Street Journal. Виконавчий директор лобістської і комунікаційної компанії BGR Group Девід Урбан і Майк Помпео, який служив державним секретарем в адміністрації Дональда Трампа, написали про "мирний план Трампа для України". У ньому вони наполягали, що в разі переобрання президентом Трамп не має наміру тиснути на Україну задля завершення війни на умовах Росії. Урбан і Помпео нагадали, що це Трамп у 2017 році поставив Україні ракети Javelin, у яких Києву вперто відмовляв його попередник Барак Обама і які допомогли Україні в перші дні повномасштабного вторгнення. Вони також наголосили, що Трамп сприяв позитивному голосуванню в Конгресі у квітні цього року за надання Україні військової допомоги. Вони не згадали, що для цього соратникам і опонентам знадобилося півроку політичних торгів і переконувань, бо переважно через позицію Трампа за допомогу не могли проголосувати з жовтня 2023. "Слабкість адміністрації Байдена призвела до того, що Україна опинилася там, де вона є сьогодні: на третьому році повномасштабної війни, зі зруйнованими містами, сотнями тисяч загиблих, мільйонами біженців і без засобів для перемоги. Білий дім не має стратегії перемоги, і американці справедливо занепокоєні. У той час як Байден встряг у війну через слабкість, Трамп може відновити мир через силу", – заявили Урбан і Помпео. Далі вони запропонували варіант "успішного плану для України", до якого включили, зокрема, низку заходів задля скорочення російського енергетичного експорту, який досі приносить Росії левову частку її бюджетних надходжень, посилення оборонної промисловості США, $500-мільярдну програму лендлізу для України і зняття всіх обмежень щодо видів зброї, які Україна могла б придбати. На думку Урбана і Помпео, "ці кроки дозволять Трампу встановити умови угоди: війна припиняється негайно. Україна розбудовує значні оборонні сили, щоб Росія більше ніколи не напала. Ніхто не визнає російську окупацію й анексію українських територій – так само, як ми ніколи не визнавали радянську інкорпорацію країн Балтії й утримувалися від визнання Східної Німеччини до 1974 року. Крим демілітаризовано. Україна відновлюється за рахунок репарацій із заморожених резервів центрального банку Росії, а не доларів американських платників податків. Україна вступає в НАТО якнайшвидше, щоб усі європейські союзники взяли на себе тягар її захисту. НАТО має створити фонд для озброєння України у розмірі $100 мільярдів, з 20-відсотковою часткою США, як в інших спільних бюджетах альянсу. Європейський Союз має якнайшвидше прийняти Україну і допомогти їй модернізувати і розвинути економіку. Якщо Росія виконає ці умови, Захід поступово скасує санкції. Вони будуть повністю зняті, щойно Україна стане членом НАТО і ЄС". "Для тих, хто сумніваються: останнє, чого хоче Трамп на другому строці, – це зовнішньополітичний провал, який відволікатиме увагу від його внутрішнього порядку денного і в порівнянні з яким бездарний вивід Байденом військ з Афганістану виглядатиме як успіх", – підсумували автори тексту. Огляд підготувала Софія Петровська, "ОстроВ"
