«Офіс Зеленського чіплятиметься за райони під Курськом». Російські ЗМІ про Україну

Нескінченно віддана Кремлю газета «Комсомольская правда» вкотре вирішила «прополоскати» президента України Володимира Зеленського, із глузуванням називаючи його «божевільним узурпатором», у якого є «план перемоги», і «українське вторгнення під Курськом - лише перший крок». Але, уїдливо каже газета, «українці можуть трошки видихнути - «формула миру» Зеленського тепер неактуальна вже і для самого «простроченого і жалюгідного» узурпатора»...

«Для України місця просто немає»

«Загалом, «формула миру» неактуальна. Ще й тому, що Зеленський придумав замість неї тепер «план перемоги», про який довго і нудно розпинався в Києві. План такий же жалюгідний, як і його автор», - продовжує нервово колоти «Комсомольская правда».

«Приголомшує перша і головна умова, виведена Зеленським для реалізації «плану перемоги» України», - обурюється «КП». Газета нагадує, що по допомогу Україна звернеться до Джо Байдена, і «від нього залежить успіх цього плану - дадуть Україні те, що в плані, чи не дадуть».

«Тобто, якщо дадуть... А не дадуть, так і не переможе, зате відмовка буде. А от якщо дадуть, а план накриється мідним тазом? «Прострочений і жалюгідний» такої можливості не припускає, а даремно, адже саме такий результат найімовірніший. Але незалежність українського плану і його потужність, як любить говорити Зеленський, вражають. Нічого свого, все в борг. Ах, так, за словами «жалюгідного і простроченого», «Курська операція» є частиною цього плану», - продовжує уїдливо кепкувати кремлівська газета.

«Там уже по Курську головком ЗСУ генерал Сирський нафантазував, ніби Росія перекинула під Курськ аж 230 тисяч військових, але чомусь посилила натиск на Покровському напрямку. Напевно, генерал не похмелився після відзначення підвищення його у званні», - не забуває плюнути «КП» і в бік Головкома ЗСУ.

І продовжує «знищувати»: «У «плані перемоги» Зеленського є, як виявилося, й інші складові. Друга складова - «стратегічне місце України в безпечній інфраструктурі світу». Третя - «потужний пакет примусу Росії до завершення війни дипломатичним шляхом». Четверта - економічна. Щодо останньої, що до України не застосовуй, не прикладай, зараз це вже, як мертвому припарки. Після звільнення Красноармійська (Покровська) остаточно встане вся металургія, тому що там була єдина в Незалежній шахта, що постачала на металургійні заводи коксівне вугілля. Напевно, після цього Зеленський дізнається, що у слова кокс є й інші смисли. Про третю складову досить сказати, що як би в Україні не тужилися разом із Зеленським, а на необхідну потужність вони вийти так і не зможуть».

Обурює газету й «окремий прекрасний момент - «стратегічне місце України в безпечній інфраструктурі світу».

«Україна вже в цьому самому місці, і ми навіть знаємо, в якому. Називати не будемо, щоправда, серйозному виданню ні до чого такі мовні звороти. Достатньо лише сказати, що в безпечній інфраструктурі світу для України місця просто немає. Вона це переконливо довела. А якщо нічого не вийде (як воно і буде - зі стовідсотковою гарантією), то Зеленський, напевно, увімкне план «Б». Адже в кожного керівника, який себе поважає, має бути план «Б». Тоді він, напевно, нацькує на росіян заступника глави Офісу президента Олега Татарова, який курує правоохоронні органи України, і главу СБУ «бульдога» Малюка, які, як нафантазував «протермінований і жалюгідний», нібито «вбивали кадировців» на самому початку збройного конфлікту». Напевно, коли сам Зеленський у цей час «відстрілювався від російського десанту» з язика, внесеного в Росії до списку терористів і екстремістів Арестовича», - не заспокоюється кремлівська газета.

«І найцікавіше в усій цій маячні, що «план перемоги» такий самий конкретний, як і «формула миру», що передувала йому. Що не дивно - узурпатор уже явно тяжко хворий і не відрізняє фантазії від реальності. P.S. Неосвічений і жалюгідний, брав би він приклад з Остапа Бендера чи що: «Закордон нам допоможе!». І все. І жодної конкретики. Але мізками до Бендера не доріс», - як і раніше уїдливо підсумовує «Комсомольская правда».

«Дивно, чого б не добити?»

Ще одна вірна поплічниця Кремля - газета «Московский комсомолец» - доводить своїм читачам, що «найпотужніший ракетний удар Росії по Україні виявився не тим, чим здається».

«Давайте по-чесному: масований удар по Україні в понеділок - це ж не відплата за Курську область. Ні-ні, не подумайте поганого, суто емоційно, звісно, відплата... Але за фактом, раціонально, це удар не «за» Курськ, а адекватна ситуації відповідь «на» курську операцію ЗСУ. І, між іншим, так навіть краще, хоч ще й не зовсім добре», - витіювато починає «МК».

А далі наводить просто «вбивчі» аргументи: «Власне, ніякий не секрет, що приблизно після першої декади червня Росія перестала бити по енергетиці України. Здавалося б, дивно, чого б не добити?.. Росія, найімовірніше, вкотре намагалася проявити гуманізм - не знищувати дощенту енергетику України, залишаючи цивільним більш-менш стерпні умови існування хоча б частково зі світлом, водою та опаленням. При цьому не відмовляючись від заявлених цілей СВО і продовжуючи звільняти свої землі. І вкотре наштовхнулася на фатальну ненавченість київського режиму і впертість його господарів. Тут, звісно, варто визнати, що і наша сторона знову наступила на ті самі граблі. Будь-який жест, вибачте, доброї волі з боку Росії сприймається як слабкість. Пора б перестати в цьому сумніватися. І, скориставшись зручним збігом обставин (можливо, якраз через начебто прийдешню «розрядку», на кордоні і була ослаблена пильність, ніхто не вірив, що в таких реаліях Київ «попре»), режим Зеленського завдав удару».

Принагідно «МК» навіть чесно визнає, що ЗСУ «треба віддати належне» - їхній удар був «болючий».

Але потім нахвалює дії російського «військово-політичного керівництва, яке прорахувало план ворога і не стало кидати в Курську область усі сили на шкоду наступу на інших ділянках фронту».

«Але з суто медійної точки зору, саме щоб усередині у громадян нічого не стискалося або хоча б не стискалося так сильно, потрібні були негайні удари «за» Курську область. Без жодного відтягування резервів, не про те мова. Саме медійні - хоча б пара «Кинджалів» по урядових об'єктах у Києві. Нехай би навіть ніхто не постраждав, але руїни, скажімо, Верховної ради були б бальзамом на душевні рани від Курська. А зараз ми спостерігаємо нашу відповідь на курську операцію: не захотіли по-хорошому, не захотіли знижувати ескалацію, накрутили її своїм вторгненням, ну, що ж, повернемося до того, з чого почали. Назад до основ. Так навіть краще, бо будемо довбати, поки не вдовбаємо. І ракет накопичилося, перефразовуючи пісеньку - «зате ми зробили ракети», та й Київ вимушено відтягнув своє ППО до Курської області для прикриття угруповання. Тому результат удару вийшов дуже значний», - робить «МК» потрібний висновок.

«Наступною помилкою, яку обов'язково зробить Зеленський, буде отримання від Заходу дозволу на удари їхньою зброєю в глиб Росії і, власне, спроби масованих ракетних ударів по наших містах. Боюся, нам після таких атак знову не вистачить медійності, але раціональна відповідь не «за», а «на» такі удари буде для київського режиму вже похоронною. Краще б, а точніше зовсім добре, дати її превентивно», - бравірує «МК», немов зібралася завдавати цих «ударів» особисто.

«Саме село їх не цікавить»

Не дає спокою «тема Курська» і газеті «Взгляд». Вона впевнена, що «гальмування операції в Курській області ставить перед ЗСУ нову дилему».

«Операція ЗСУ в Курській області забуксувала, і тепер українське командування стоїть перед вибором: продовжувати зосереджувати сили на окупованих територіях або спробувати завдати нового і головного удару на іншому напрямку. Яке рішення ухвалить офіс Зеленського і чи є у противника альтернативи атакам на Курську область? Військові експерти припускають, що вторгнення ЗСУ в райони Курської області - лише відволікаючий маневр, покликаний приховати підготовку головного удару на іншій ділянці фронту», - міркує «Взгляд» так, немов Курська область - просто полігон для ЗСУ, а не регіон РФ.

Оскільки, нагадує «Взгляд», «операція ЗСУ вочевидь забуксувала, в експертному співтоваристві розділилися думки про майбутні дії української армії»: «Одні вважають, що противник продовжить концентрувати сили в районах Курської області. Інші, навпаки, очікують підготовку головного удару ЗСУ на півдні в районі Запорізької області. І цю дилему українському командуванню доведеться вирішити найближчим часом».

«Найбільш перспективним регіоном для противника залишається Курська область. Найімовірніше, ЗСУ спробують перекинути сюди ще більше резервів для подальшого розширення флангів у цьому регіоні. Наразі такий задум ЗСУ стає дедалі очевиднішим», - ділиться думками з «Взглядом» якийсь «військовий аналітик» Михайло Онуфрієнко.

Він вважає, що «зараз противник намагається збільшити межі ведення бойових дій на заході від займаних під Курськом позицій». «Частково йому це вдалося, проте осередок прориву був своєчасно купіруваний російською армією. Надалі, з точки зору ЗСУ, вигідним виглядає просування в районі Тьоткіно», - прикидає Онуфрієнко.

І будує свої припущення: «Саме село їх не цікавить - його захоплення не дасть офісу Зеленського необхідного медійного ефекту. Однак перенесення вогнища атаки на північ від Тьоткиного може допомогти ЗСУ розширити свою присутність у регіоні. Реалізація цього задуму можлива за умови організації двох одночасних операцій. Перша має проходити на сході вздовж річки Сейм, а друга - зустрічним ударом з боку Снагості. Знищення мостів побічно вказує на подібні плани противника. Однак не виключаю, що це може виявитися і блефом, оскільки такі масштабні дії вимагатимуть від ЗСУ масового застосування додаткових резервів».

«Що стосується інших регіонів, то ЗСУ навряд чи мають намір всерйоз наступати в Бєлгородській області, оскільки вона добре підготовлена до відбиття атак противника. Але маневри невеликими силами там можливі. Якщо ж говорити про Брянську область, то тут від противника буде потрібно задіяти значно більше сил і резервів, що оголить ділянки під Курськом. На інших ділянках фронту ймовірність атаки видається вкрай низькою. Українська армія відчуває брак солдатів. За умови активного просування російських військ у Донбасі перекидання сил з будь-якого напрямку виявиться для ЗСУ фатальним. Тому офіс Зеленського, найімовірніше, чіплятиметься за райони під Курськом», - вірить Онуфрієнко.

Ще один московський «військовий експерт», такий собі Максим Клімов, вважає, що «ЗСУ все ж готують головний удар на південному напрямку, а саме - у Запорізькій області з метою виходу до Азовського моря. Для противника цей напрямок стратегічно значущий, та й резерви (щонайменше в живій силі) для подібної операції є».

«Завдання ЗСУ: знайти найбільш слабку ділянку в нашій обороні. Після того як вони створять осередок прориву, через нього можна буде запускати численні малі групи військ. У такому разі на перший план виходять питання зв'язку та управління, а не чисельність загонів... Якщо утримувати в голові такий стратегічний задум противника, то атака під Курськом набуває якісно іншого виміру: вони хотіли перевірити можливості ЗС РФ у рамках заходів у відповідь під час несподіваних проривів», - повчає Клімов.

Він наполягає, що «фактично противник перевіряв наші здібності до швидкої адаптації командування до оперативної ситуації, що різко змінюється».

«У зв'язку з цим розширення присутності ЗСУ на цьому напрямку чекати не варто. За даними, що надходять із фронту, зараз противник намагається налагодити оборону на вже наявних позиціях, а не створювати нові», - заспокоює «військовий експерт».

«Що стосується Брянської області, то її топографічні особливості сприяють для активності ДРГ, але активізація боїв на цьому напрямку навряд чи цікава офісу Зеленського. Північ Харківської області їм теж не підходить, оскільки там присутні значні сили ЗС Росії. Те саме можна сказати щодо Херсонщини та Криму. Однак масові ракетні обстріли по цих територіях у контексті наступу на Запоріжжя виключати не можна», - явно без оптимізму підсумовує московський «експерт».

«Ворог бешкетує на рідній землі»

Урядова «Российская газета» опублікувала думки свого кореспондента Анни Скрипки на тему «Чому нас вчить нова Курська битва». Як пише Скрипка, її міркування - про те, «що може стати внутрішньою опорою, коли ворог бешкетує на рідній землі». Формулювання, погодьтеся, вийшло кумедне.

Отже, думки Анни Скрипки схожі на поезію: «Спалахи і гуркіт у нічному бєлгородському небі лише віддалено нагадують грозові. Смертоносні снаряди над Бєлгородом доблесні захисники вивіреними ударами системи ППО перетворюють на обвуглені осколки. Гарячим камінням вони сиплються неба, і я знаю, що не засну до рожевого серпневого світанку, а потім уже звично поїду до Курська. Так починається ще один день нової вогняної битви: з 6 серпня, коли ворог почав віроломно бешкетувати на нашій землі, світ для всіх нас, що живуть у регіонах Курської дуги, змінився безповоротно. І ми разом із ним». Ну хіба не поезія?

А сльози Анни Скрипки тим часом капають і капають: «Думка про те, як знущається ворог над усім, що нам дороге, не полишає ні на мить. Жителі курського прикордоння, які втратили в один момент свої будинки і колишній уклад життя, історії свого шляху під нелюдськими обстрілами терористів розповідають майже буденно. Але за цим спокійним тоном, рівною розповіддю - нескінченний біль. Його відчуваєш фізично. Як вибухова хвиля трощить усе, що може, так і вороже віроломство гострими гусеничними колесами їде по наших душах. Чи можна вистояти в цьому трагічному хаосі? На що спертися?».

«Коли ворог так близько до моєї малої батьківщини, додому, туди, де виросла, хочеться нестерпно. Але я дивлюся на краєвиди за вікном поїзда дорогою до Курська і згадую дідуся. Фашистську окупацію він пережив дитиною і ніколи не розповідав про це. З краєзнавчих записів, що зберігають той моторошний фактаж, я знаю про звірства, але від рідних, які пережили це, не чула ні слова. І можна тільки здогадуватися, який тягар лежав на плечах моєї прабабусі, яка овдовіла в ті грізні роки і залишилася з п'ятьма дітьми. Тоді вона була набагато молодшою, ніж я зараз. Що вона відчувала, коли всім загрожувала смерть? Або коли двоє синів-підлітків у голодомор вирушали на пошуки будь-якого прожитку, причепившись до вагона поїзда на найближчій станції?..», - змішує праведне і грішне кореспондент «РГ».

Її чомусь дуже зворушує доля тільки «жителів курського прикордоння». Вона не задається питанням, чому її дідусь у Курській області чомусь розмовляв «на тому самому діалекті суржику», який вона «тепер вихоплює на курських вулицях і пунктах тимчасового розміщення».

Анна Скрипка згадує, як її дідусь «навчав радіти кожному дню: «А все ж як добре жити», і не зациклюватися на другорядному: «Оно тоби ни нужнэ», і робити те, що люблю та вважаю за потрібне: «Роби своє».

Поговорити про те, чому її дідусь говорив українською, живучи в російській Курській області, кореспондент урядової газети чомусь не пропонує...

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»