Навчались вокалу дистанційно. Історія дитячого театру народної пісні з Покровська

На початку пандемії в 2019 році ніхто не розумів як навчати вокалу дистанційно. Особливо якщо мова йде про колективний спів. Але покровчанка Ольга Овсієнко, яка  очолює зразковий театр народної пісні «Златиця», змогла налагодити навчальний процес для співочого колективу онлайн.

«Велика проблема, що декільком людям одночасно не можна співати. Оскільки через онлайн-зв’язок виникала двосекундна затримка, ми не розуміли, як вирішити цю проблему. Поступово пробували різні платформи, знайшли альтернативні варіанти. Тому я пройшла численні майстер-класи і, зрештою, обрала Google Meet для онлайн-занять, оскільки він забезпечував кращу якість звуку», – пригадує пані Ольга.

Коли епідеміологічна ситуація трохи покращилась, навчання стали відбуватись по змішаній системі: тренувальний урок в онлайн, а доопрацьовування та робота з мікрофоном – офлайн у музичній школі. Пані Ольга каже, що у кожного формату є свої переваги та недоліки. Цікаво, що дистанційні заняття дозволяли детальніше проаналізувати виконання учнів, оскільки під час очних уроків голос вчителя міг маскувати деякі недоліки.

Ольга Овсієнко зі своїми талановитими учнями

«Завдяки тому, що ми навчились якісно працювати в онлайн ще з часів ковіду, мої учні зараз перемагають та отримують високі звання лауреатів міжнародних конкурсів. Коли є можливість зустрітись зі своїми дітьми, яких війна розкидала по різнім куточкам України та за кордон, я дуже пишаюсь ними та відчуваю задоволення від того, як ми свого часу змогли подолати проблеми дистанційного навчання», – каже викладачка.

Пані Ольга наголошує, що в онлайн-освіті можна використати дуже багато корисних засобів. Наприклад зробити запис уроку з учнем, а потім прослухати та проаналізувати його.

Перемоги під час війни

До повномасштабного вторгнення театр народної пісні «Златиця» вже опанував всі тонкощі онлайн освіти. Хоча попереднє загартовування все ж таки не готувало до такого розвитку подій. Варто сказати, що перші два з половиною роки війни були сприйнятливими до колективу.

«Після першої хвилі евакуації майже всі мої діти повернулись до Покровська і ми мали змогу займатись та виступати. Шукали варіанти, де б учні могли себе показати. Тоді в нас було більше можливостей для розвитку, ніж зараз, бо ми жили в одному місті та могли зустрічатись. Відділ культури допоміг обладнати безпечне приміщення, щоб підтримувати концертний рівень колективу. Це дуже великий стимул. Бо якщо немає де показати себе, то це не стимулює до розвитку», – зазначає пані Ольга.

Соліст «Златиці» Павло Гончар виступає на творчому вечорі

«Златиця» виступала перед покровчанами та радувала своїми перемогами на загальноукраїнському і міжнародному рівні. Однією з найяскравіших подій, яка популяризувала український Покровськ в Європі, стала поїздка ансамблю «Златиця» до Італії. Колектив повіз на конкурс шістнадцять номерів і всі виступи були переможними.

«Ми назавжди запам’ятаємо ті емоції, які відчували далеко від України. Коли боролись за честь своєї країни та перемагали, діти плакали від щастя. Тоді «Златиця», наш Boy's band та вихованець Костянтин Коробченко забрали гран-прі. Солісти театру отримали другі місця, але у порівнянні з учасниками, з якими їм довелось змагатись, це дуже гідна перемога. Бо це був рівень дитячого Євробачення», – каже викладачка.

«Златиця» на фестивалі в Італії

Що робити далі?

Найскладніші часи для «Златиці» настали у серпні-вересні цього року, коли ворог наблизився до Покровська і в місті знову оголосили загальну евакуацію. Вихованці театру вкотре були вимушені шукати прихисток. Діти роз’їхались, зібрати колектив десь в одному місці було неможливо. Незважаючи на всі труднощі, всі вихованці залишаються відданими ансамблю і прагнуть продовжувати займатися улюбленою справою.

«Ми досі не можемо оговтатись та зібратись до купи. Разом з батьками діти вже перемістились до інших громад та намагаються там інтегруватись. Діти, немов пересаджені дерева, намагаючись адаптуватися до нових умов і знайти стабільність. Вони начебто прагнуть там пустити коріння, знайти прихисток та якусь стабільність. І кудись вириватись та їхати заради репетиції або конкурсу, немає ні сил, ні фінансової можливості, ні бажання у багатьох з них», – констатує Ольга Овсієнко.

Нещодавно відбувся міжнародний фестиваль «Джерело надій». З шістнадцяти учасників «Златиці» змогла приїхати лише половина дітей. Основна причина – фінансові витрати. Через численні переїзди в евакуації не всі батьки можуть собі це дозволити. Ольга Овсієнко зазначає, що за таких умов театр почав втрачати свій рівень. Хоча зараз кожна дитина має з нею одне заняття на тиждень обов’язково. Викладачка намагається підтримувати репертуар в робочому стані.

Переможні кубки театру народної пісні

«Я хочу, щоб колектив продовжив своє існування та максимально намагаюсь зберегти той рівень, який був у Покровську під час наших офлайн занять та виступів перед живою публікою. Але я бачу, що це дуже складно зробити. Завдяки директору Покровської музичної школи, який знайшов приміщення, в жовтні нам вдалось зібратись на два дні у Дніпрі та працювати з професійними мікрофонами», – каже пані Ольга.

Жива зустріч допомогла колективу підтримати моральний дух. Але на репетиції були одні діти, а на конкурс поїхав трошки інший склад. Тому перемагати було дуже складно, хоча колектив взяв перше та друге місце. Бо діти, які постійно займаються офлайн мали вагомі переваги. Сама викладачка облаштувалась у місті Яготин Київській області та працює зараз у місцевій музичній школі паралельно з Покровською.

Учні приїхали в Яготин до своєї керівниці, щоб підготуватись до конкурсу

«На теперішній час я не знаю, чи вдасться мені зберегти колектив. Я покладаю на це дуже багато часу та особистих зусиль. Але протриматись у таких умовах ми зможемо максимум до Нового року. Що буде далі – не знаю. Різдвяні свята були для нас найкращими часами, коли діти об’єднувались та щедрували разом. Тепер вони це будуть робити поодинці, кожен у своєму місті. Нашої крутої фішки вже не буде. А зараз треба брати від життя максимум та підтримувати у дітях цей вогник, бо вони із задоволенням приєднуються до онлайн уроків та прагнуть бути частиною колективу», – каже про невизначене майбутнє Ольга Овсієнко.

Керівниця театру сподівається, що вдасться якось вирішити ситуацію з приміщенням чи організацією простору для спільних репетицій. Можливо колектив набуде новий формат, але це вже буде зовсім інша «Златиця».

Олена Єрмоленко для ОстроВа

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.