Молодь та реінтеграція в Україну. Донецький щоденник

Наразі в українському інформпросторі часто доводиться чути міркування про те, як довго потрібно буде реінтегрувати окуповані зара території під юрисдикцію України. Мовляв, в окупації виросло ціле покоління і буде дуже складно, а можливо навіть неможливо, це зробити. Адже їм зі шкільної лави вбивали думку, що Україна – ворог та держава-агрессор; перед ними демонстративно спалювали підручники історії, за якими навчалися діти до 2014 року; їм розповідали, що в Україні лише нацисти, «бендерівці» тощо.

Так, це факт. Але дивує, чому такі міркування обмежуються лише цими фактами? Чому українському суспільству нав'язується стереотип про непросвітну тупість донецької молоді та тотальну проросійську позицію?

У Донецьку, як і у кожному місті будь-якої держави, молодь різна. Хтось не знає, чого хоче від життя - пиво, горілка, цигарки, наркотики або безцільне проведення часу біля комп'ютера. Хтось не має шкідливих звичок, але й усвідомленої мети в житті також не має. Це так звана категорія інфантильних людей. Ними легко керувати і насаджувати будь-яку думку, оскільки вони не здатні приймати продумані рішення. Але є й інші. Вони займаються самоосвітою, критично сприймають інформацію, почуту зі ЗМІ або від вчителів та аналізують події, в центрі яких опинилися.

Особисто я була вражена, коли дізналася, що 14-15-річні хлопці по-дорослому обговорюють війну, яку розв'язала Росія проти України. Ще більше здивувалась, коли почула, що вони називають речі своїми іменами, а не так, як їм розповідали у школі. І зовсім зненацька для себе зрозуміла, чому Путіна вони називають "великим братом". Виявилося, що донецькі підлітки знайомі із творчістю Джорджа Оруелла. І особливої популярності у них  користується роман " 1984 " - знаменита антиутопія ХХ століття, яка через 70 років стала реальністю в " народних республіках " .

Це нагадало мені, як радянські школярі зачитували до дірок надруковані на машинці твори Солженіцина "Архіпелаг ГУЛАГ" та "Доктор Живаго" Бориса Пастернака. Самвидав передавали з рук до рук на кілька днів. Точніше, на кілька ночей. Тому що заборонену літературу могли читати лише вдома, щоб не бачили сторонні і не донесли "органам".

До речі, можливо, в плюс спрацювало дистанційне навчання у школах. Адже вчителі тепер не можуть щодня промивати дітям мізки, нав'язуючи псевдопатріотичне виховання. Хоча їх закликали не забувати своє пряме призначення і в режимі онлайн зобов'язали раз на тиждень проводити так звані класні години. От тільки мало хто з дітей "відвідує" їх. Навіть після особистих дзвінків вчителів батькам школярі ігнорують ці уроки.

Роль старшого покоління у сім'ї також не варто скидати з рахунків. Тому що підлітки розуміють, на якого боці їхні родичі. Найчастіше для них це правильна позиція. Але є й інші приклади, коли тато з мамою, налаштовані радикально проросійськи, хапаються за голову, чуючи від власного чада інакодумство.

І таких випадків чимало. Адже окрім спілкування з батьками та однолітками підлітки черпають інформацію з інтернету. А вже там можна знайти різні думки та визначити для себе з якого боку правда. І оскільки для просунутих підлітків радянське минуле виглядає сірим, похмурим і малоцікавим, то захопити їх у це болото за допомогою наочної пропаганди, яку так наполегливо нав'язують з усіх боків, досить непросто.

Варто ще пам'ятати, що в Донецьку чималий відсоток школярів дистанційно навчається в українських школах. Хоча для випускників з окупованих міст діє пільгова програма вступу до українських вишів, діти все ж таки воліють проходити курс навчання та отримувати атестат українського зразка.

Незважаючи на жорстку пропаганду, вони бачать реальну картину життя в "ДНР" і Росії і розуміють, чим вона відрізняється від життя в демократичних країнах. Підліткам взагалі властиве прагнення свободи, а тут… - не можна вільно мислити і висловлювати свою позицію.

Допитливим підліткам незрозуміло, чому блокують сайти, які їм цікаві і в яких немає нічого «аморального». Зрозуміло, вони встановлюють VPN і продовжують користуватися, але питання залишається відкритим – чому їх позбавляють права отримання інформації? І їм це безперечно не подобається.

Не подобається підліткам і тотальна брехня, на якій побудовано політику "республіки". Взяти, наприклад, мобільний зв'язок. Для школярів телефон та інтернет – важлива складова. Зі всіх чайників їм розповідають про те, що "ДНР" це Росія, а зателефонувати родичам друзям, які поїхали до РФ, безкоштовно вони не можуть. І ніхто не дає відповіді на питання – чому російські оператори включають роумінг та знімають плату як за міжнародні дзвінки? Виходить, в офісі МТС досі вважають, що Донецьк – це Україна. Більше того, тепер уже й сусідня "ЛНР" стала для донеччан закордоном. З недавніх часів з рахунку розмови, що телефонує за хвилину, знімається 6 рублів.

Усі 8 років окупації донеччанам нескінченно розповідають про якісь міфічні проекти та перспективні плани, яким уже не вірять навіть діти. То вони "Стирол" запускають, то радісно повідомляють, що "ДМЗ" починає працювати на повну потужність. Всім студентам обіцяли дипломи російського зразка, абітурієнтам – якісну освіту та пріоритет при працевлаштуванні на території РФ. Останнє з цієї серії - що водовід з Дону побудований і тепер у мешканців "народної" не буде проблем водою.

Потім з'ясовується, що відновити роботу хімічного гіганта в Горлівці заважають " укрофашисти ", бо тільки й чекають на це, щоб обстріляти і викликати екологічну катастрофу. По металургійному заводу проблема вийшла, оскільки у зв'язку з санкціями ускладнилася процедура закупівлі сировини з РФ.  З водоводом теж не так все гладко. Виявляється, донської води на всіх не вистачить, бо труби діряві та втрати у водопровідних мережах сягають 60%.

Щодо дипломів, які видають у Донецьку, - виявилося, що їхні володарі мають "пріоритетне" право на отримання роботи лише в депресивних регіонах РФ, а не в Москві чи Пітері, як дехто думав.

От тепер обіцяють "зв'язок без кордонів". Мовляв, уряд РФ доручив Міністерству цифрового розвитку, зв'язку та масових комунікацій Росії створити єдиного оператора мобільного зв'язку, який покриє території чотирьох нових регіонів – ЛНР, ДНР, Запорізької та Херсонської областей. І, власне, після цього "новим росіянам" буде дозволено телефонувати безкоштовно.

Як кажуть, свіж переказ, та віриться важко. І донецькі підлітки це розуміють. Як розуміють і те, що турбота про людией, про яку так багато говорять у "народній" - це блеф чистої води. І тому підтвердження – мобілізація у 2022 році. Адже мало яка родина не зіткнулася з цією проблемою. Коли чоловіків забирали з робочих місць, хапали на вулицях і відправляли "на передок", а за кілька тижнів чи місяців повертали у трунах. І не всі матері та вдови проклинали за це "укропів".

Чотирнадцятирічні хлопчаки розуміють, що жодна війна у світі не починається "для захисту населення". А також розуміють і те, що якщо через 3-4 роки не звільнять окуповані території, їх також відправлять гарматним м'ясом або посадять через відмову йти вмирати за палаци і яхти можновладців. Тому вони вже сьогодні думають про те, що обов'язково поїдуть звідси після закінчення школи. Але якщо до цього часу ситуація зміниться і Донецьк повернеться до складу України, ця частина суспільства точно не буде вороже налаштована і не створюватиме проблем з реінтеграцією.

"Повернути наші міста в Україну можна лише шляхом військової перемоги. Інакше не вийде. Тому що багато агресії з обох боків. І там, і тут люди втратили рідних. Прощати важко, але можна прийняти і змиритися", - так по-дорослому мудро міркує 15-річний донеччанин.

І ще один дуже показовий приклад, який стався нещодавно в кафе "Базилік". Двоє дівчат, які там працюють, виконали гімн України. Відео виклали до інтернету. Думаєте, вони не знали, що після цього піде? Зрозуміло, знали. Але молодим властиві миттєві пориви. Так, після цього їх змусили вибачитись на камеру, а потім звільнили. Але, погодьтеся, це був своєрідний виклик тоталітарному режиму.

Як бачимо, пропаганда настільки ж зворотна, наскільки всесильна. Якщо ми говоримо про здорову молодь, слід пам'ятати про те, що це орієнтація на кар'єру, на новації, свободу і неформальність відносин. А їм натомість пропонують боятися і озиратися, обмежити своє життя якимись рамками та закритися від усього цивілізованого світу. Чи триматимуться вони за ці "цінності"?

Відповідь цілком очевидна. Тому не варто особливо перейматися тим, як довго чи як важко проходитиме процес повернення Донбасу в Україну. Бо там з 2014 року перебувають люди з проукраїнською позицією, які чекають на це більше 8 років. За цей час роспропаганді не вдалося обдурити всю молодь. А ті, хто топив за "російський світ" і співпрацював з окупантами, втечуть на свою "історичну батьківщину" разом із тими, хто приїхав "захищати" народ Донбасу. Звичайно, залишаться "чисті та пухнасті" пенсіонери, які з колишньою силою любитимуть Путіна і ностальгуватимуть за радянським минулим. Але через свій похилий вік вони вже мало зможуть впливати на перебіг подій.