Минулого тижня західні медіа мовчали про Україну більше, ніж писали, з причин цілком виправданих. Західна допомога все більше під питанням – в США її заблокували сенатори-республіканці, в Німеччині і ще деінде в ЄС посадовцям не вдається повністю впоратися з обіцямими обсягами, тим більше, в умовах фінансової і політичної нестабільності, з якою вони наразі мають справу, і всі чекають на середину грудня, коли прийде певна розв’язка: важливі голосування перед тривалими зимовими канікулами. Західні оглядачі солідарні в оцінці поточної воєнної ситуації в Україні: сторони зайшли у глухий кут, але для жодної війна наразі не закінчена і не програна, вирішальним буде 2025 рік – якщо Україна переживе 2024. У The Wall Street Journal, зокрема, звернули увагу на те, що українська сторона наразі зайнята будівництвом фортифікацій на прифронтових ділянках, як-от схили за містом Лиман на Донеччині. Як написали там, “свіжі траншеї, кожна у третину милі завдовжки, п’ять футів завширшки, і шість футів глибиною – або достатньо великі, щоб захистити значну кількість солдатів, – означають новий підхід української армії. З перших днів війни минулого року українські бойові частини прагнули здійснювати мобільні оборонні операції, організовуючи миттєві і короткочасні атаки на російські війська. Окопи – це повернення до глухого кута, який тривав вздовж Донбасу на сході України протягом восьми років після його захоплення підтримуваними Росією сепаратистами у 2014 році. Новий задум також близько відображає траншеї, які викопали вздовж українського півдня російські війська з початку минулої зими, що допомогло їм стримати український контрнаступ цього літа. Воєнні аналітики кажуть, що перехід до стаціонарної, оборонної позиції не означає закінчення війни. На недавній зустрічі міністрів закордонних справ Організації Північноатлантичного договору у Брюсселі деякі дипломати НАТО зазначали, що протягом перших днів війни минулого року більшість оглядачів очікували тривалих боїв. Після того, як минулої осені Україна здобула швидкі перемоги, повернувши значну територію, зросли сподівання на більш швидке розв’язання. “Тепер ми маємо нагадати собі, що це буде тривала війна”, – сказав один європейський дипломат”. На думку кореспондентів WSJ, “якщо Україна і її союзники можуть подолати поточні негоди і продовжити постачання військам, то найкращим сценарієм західні стратеги все більше бачать відновлення армії Києва наступного року. Покладання буде на те, що обмежена кількість українських солдатів зможуть стримувати російських солдатів, даючи країнам НАТО час на підготовку свіжих українських військ, розширення виробництва озброєння і поповнення українських арсеналів. Інше сподівання, висловлене на нещодавній зустрічі НАТО, полягає в тому, що спроби Росії пробити українську оборону зазнають краху, виснаживши її ресурси – як людські, так і озброєння – що потенційно дасть Україні кращі шанси на перехоплення ініціативи на полі бою навесні 2025 року, якщо вона протримається наступного року”. В іншому тексті, на прикладі однієї страшної і чудової історії, The Wall Street Journal показали, як виглядає це “глухий кут” в реальності сьогодні. Це історія 42-річного військовослужбовця Руслана Фінчука, який зник без вісти під Куп’янськом після 48 годин бою, коли командування наказало бійцям повернутися на базу. Була ніч, Фінчук і двоє його підлеглих, всі виснажені, конвоювали шістьох російських військовополонених, які протягом тих двох діб один за одним помилково прийшли на українські позиції, заявивши російською мовою з явно неукраїнською вимовою, що вони “одні з наших”. Але так само українці помилково зайшли на російські позиції, прийнявши їх за свої. Росіяни відкрили вогонь, вбивши полонених. Двом українцям вдалося відступити, але куди подівся Фінчук, ніхто не знав. Зв’язок із ним зник. “З наближенням третього року війни “нульова лінія” залишається переважно нерухомою на мапі, яскраво-червона лінія, яку ледь спромоглися посунути збройні атаки, – прокоментували в американському виданні. – Але зблизька вона стає вихором розтрощених дерев, вирв від вибухів і гниючих тіл, де траншеї і шматочки території часто переходять з рук у руки, і жодна сторона не певна, де точно розташований ворог. Оглушені вибухами, часто контужені і п’яні від утоми, навіть досвідчені солдати можуть дезорієтнуватися. Вони обмотують каски кольоровими стрічками, щоб відрізняти “наших” від “їхніх”. І все ж таки, оскільки багато українців розмовляють в окопах одні з одними російською, інколи тільки акцент відрізняє дружній голос від ворожого”. Товарищі Фінчука намагалися шукати його за допомогою безпілотників, але територія, на якій він зник, була усіяна тілами. Коли жоден захід протягом дня не дав результатів, вони спробували домовитися з російським командиром про обмін тіла Фінчука і ще двох українських солдатів на трьох російських полонених і десять тіл, але той відмовився. Тож товарищам довелося повідомити дружину Фінчука про його зникнення й імовірну загибель. Поки сім’я у відчаї ще намагалася зв’язатися з чоловіком, а потім усвідомити свою втрату, контужений Фінчук намагався виповзти на свої позиції, ховаючись від інтенсивного вогню і всюдисущих безпілотників. Він втратив свої засоби зв’язку і не знав, де розташовувалися українці. Він чекав ночі і намагався повзти в імовірно вірному напрямку короткими інтервалами, щоб залишатися непомітним, провівши таким чином дві доби без води і їжі, серед мертвих тіл, які їли криси. Нарешті, він зміг більш-менш певно визначити напрямок за протитанковими ракетами, яких не мали на тій ділянці українці. Він поповз туди, куди летіли ракети, і таки вийшов на своїх. За мить після того, як фото “ожилого” Фінчука з’явилося у Телеграм-чаті його частини і як його побачила вбита горем дружина, той самий товарищ, який приходив до неї з вісткою про зникнення, прийшов знову, з телефоном, з якого вона почула голос коханого чоловіка: “Вибач, що я так довго до тебе повз”. Інформаційні операції Оглядачі визнають, що Росія змогла проаналізувати і виправити свої помилки на полі бою, і її війська стають все сильнішими. Також вони констатують наполегливість і гнучкість російських пропагандистів, які не послаблюють свій тиск на іноземні аудиторії, але експериментують з підходами і фокусом. Так, минулого тижня The Wall Street Journal повідомив, що пов’язані з Росією пропагандисти ввели в оману американських знаменитостей, заплативши їм за короткі відеокліпи, які потім використали для дискредитації президента Володимира Зеленського. Відредаговані відео, які вони отримали від актора Елайджі Вуда, боксера Майка Тайсона і ще як мінімум п’ятьох відомих людей, і поширювали у соцмережах за допомогою тролей, було редаговано таким чином, ніби знаменитості звертаються до Зеленського, щоб підтримати його у кризі, пов’язаній з алкогольною і наркотичною залежністю. Кампанію виявили дослідники Microsoft, але, як сказано у тексті WSJ, великого поширення вона не отримала, хоча деякі редаговані відео, які знайшли журналісти, мали тисячі переглядів. Американське видання змогло отримати коментар від Прісцилли Преслі, актриси і колишньої дружини співака Елвіса Преслі, яка стала однією з жертв фальсифікації. Вона розповіла, що відео замовили у неї через додаток Cameo, яке дозволяє за фанам замовляти у знаменитостей за певну плату короткі відеозаписи. Преслі сказала WSJ, що відео з нею “не мало метою звернення до Зеленського і взагалі ніяк не було пов’язане ні з Росією, ні Україною, ні з війною”. “Microsoft зазначили, що деякі відомі діячі дезінформації, пов’язані з Росією, яких деякі дослідники знають як Storm-1099, з весни 2022 року переважно націлювали свої операції впливу на західноєвропейські аудиторії, але нещодавно змістили фокус на США і Ізраїль, щоб скористати з поляризації навколо конфлікту в Газі і президентських виборів 2024 року, – йшлося в тексті The Wall Street Journal. – Серед цих спроб – створення брендованих новинних інтернет-видань і кампаній для провокування вуличних демонстрацій. Наприклад, Storm-1099 намагалися поширювати неправдиві твердження, нібито зброю, яку ХАМАС застосували для нападу на Ізраїль 7 жовтня, вони придбали на чорному ринку в України. Російські пропагандисти намагалися також поширювати неправдиву історію, нібито іноземних новобранців, в тому числі деяких американців, перевезли з України для приєднання до збройних сил Ізраїлю в Газі”. Там також наголосили, що “російські заходи впливу не сповільнилися після смерті у серпні російського бізнесмена Євгена Пригожина, зазначили у Microsoft. Пригожин, який очолював коротке повстання проти російського президента Владіміра Путіна і пізніше загинув у авіакатастрофі, був головою підтримуваного Кремлем “Агентства інтернет-досліджень”, яке, як стверджували західні розвідки, було відповідальне за значну кількість московських онлайн-операцій дезінформації. Microsoft повідомили, що їх дослідники “спостерігали широкомасштабні операції впливу з боку російських діячів, не пов’язаних з Пригожиним, що свідчить про те, що Росія спроможна продовжувати успішні і складні операції ворожого впливу без нього”. Кореспондент The Guardian, між тим, відвідав кілька угорських громад Закарпаття, яких російська пропаганда ефективно сягає за посередництвом державної пропаганди Угорщини, констатував він. Багато угорців, особливо у населених пунктах, де вони становлять абсолютну більшість, зневажають український уряд і захоплюються Орбаном і Путіним, розповіли у британскому виданні. Але так само багато угорців – і громадян України зі змішаних сімей – зневажають Орбана і підтримують Україну, відзначалося також у тексті. Його автор наголошував на мовній проблемі, бо саме нею переважно маніпулює угорська сторона. “Суперечка про мову і інші права угорської меншості на Закарпатті на роки отруїла відносини між Києвом і Будапештом, в той час як націоналістичний уряд Орбана вливав гроші в регіон, надаючи фінансові субсидії місцевим угорцям, разом з паспортами, що формально незаконно в Україні, – розповіли у The Guardian. – Новоспечені угорські громадяни на виборах потім голосують переважно за партію Орбана “Фідес”. Державне телебачення Угорщини часто скаржиться на репресії проти угорців в Україні, у тому числі в термінології, яка відбиває російську пропаганду про Україну. Ілдіко Орос, ректорка інституту угорської мови у Берегові, звинуватила український уряд у застосуванні влади “комуністичним, фашистським” шляхом. “Тільки Угорщина стоїть за нами”, – сказала вона у промові в Будапешті у 2018 році”. Втім, зазначили у The Guardian, “незважаючи на цю крикливу риторику, скарги щодо мовних прав мають певні підстави, і європейські органи неодноразово критикували Україну за її політику стосовно мов нацменшин, особливо після прийняття у 2017 році закону, який обмежував використання інших мов, окрім української, що мало на меті зменшення впливу російської мови, але також зачепило угорські і румунські громади. У п’ятницю парламент України буде обговорювати закон, який відповідає на багато занепокоєнь Будапешта щодо мовних прав, що є частиною угоди задля згладжування шляху до вступу до ЄС. Він дозволить школам на угорських територіях викладати угорською всі предмети, окрім української мови, літератури і історії”. “Але в той час як Україна робить те, про що Будапешт просив роками, Орбан, схоже, пересуває ворота, погрожуючи все одно заблокувати український вступ. Одне дипломатичне джерело зазначило: “Це свідчить, що мовне питання було самого початку фальшивим. Це не про мовні права, це все про неприязнь до України і бажання вислужитися перед Путіним”. Девід Прессман, посол США в Будапешті, сказав, що неодноразово пропонував різним угорським чиновникам “на найбільш високому рівні” допомогу у взаємодії з українським урядом у питанні нацменшин. “Для питання такої великої важливості у політичних комунікаціях Угорщини показово, що жоден чиновник не прийняв нашу пропозицію допомогти їм насправді його вирішити”, – сказав він”. Огляд підготувала Софія Петровська, “ОстроВ”
