В російських ЗМІ виплив Медведчук. Позбавлений українського громадянства путінський кум накропав у газеті «Известия» статтю під епохальним заголовком «Український синдром. Анатомія сучасного воєнного протистояння». Після того, як у Кремлі заявили, що «стаття викликає великий інтерес», її почала активно цитувати вся підконтрольна режиму преса... «Цей кошмар ніколи не скінчиться» Докладно переказувати опублікований «Известиями» медведчуківський опус немає жодного сенсу, тому що квінтесенція його глибокої думки очікувана – Україну всі останні роки тягли у війну її погані президенти, Захід тільки підштовхував, а Росія робила все для миру-миру-миру... Медведчук з самого початку переконаний, що свою незалежність у 1991 році Україна отримала «не в результаті національно-визвольної боротьби, а за домовленістю з Москвою», що Росія теж прагнула до Євросоюзу, і була дуже навіть не проти, щоб і Україна була в ЄС, але підступний Захід зробив усе не так, як треба було зробити. «...Саме на прикладі України добре видно, як концепція створення спільного політичного та економічного простору зазнає поразки від концепції видавлювання Росії з Європи. З моменту першого майдану 2005 року Україна починає будувати антиросійську політику на рівні державної ідеології. До того ж добре видно, що ця політика має лекало холодної війни...», - повчає Медведчук. І далі стара кремлівська пісня – «...Перший і другий майдани були спрямовані проти Віктора Януковича, колишнього донецького губернатора, лідера Донбасу та ненаціоналістичних центристських політичних сил... Вибори після другого майдану виграє президент Порошенко, який обіцяє мир з Росією за тиждень. Тобто він обирався як президент миру. Тим не менш, він став президентом війни, не виконав Мінські угоди і з тріском програв наступні вибори. На зміну йому прийшов Володимир Зеленський, який також обіцяв мир, а став уособленням війни...». В історичних переказах Медведчука Росія – ангел-миротворець, і ніколи не було біля кордонів України ні російських танків, ні літаків, і 24 лютого, звичайно, не було: це Україна сама на себе напала і розв'язала «український конфлікт». Широко погулявши історико-політичними просторами, принагідно просто вигадавши якусь «промову Клінтона», Медведчук виносить свій суворий вирок: «І тепер виходу лише два: сповзати до світової війни та ядерного конфлікту або знову починати процес розрядки, для чого потрібно враховувати інтереси всіх сторін. Але для цього потрібно політично визнати, що Росія має інтереси, що їх необхідно враховувати в будівництві нової розрядки. І головне, грати чесно, нікого не обманювати, не напускати туману та не намагатися заробити на чужій крові. Але якщо світова політична система не здатна до елементарної порядності, засліплена гординею та своїми меркантильними інтересами, то на нас чекають ще більш важкі часи». А тих, хто не розуміє його вердикт, путінський кум попереджає: «Український конфлікт або зростатиме далі, перекидаючись на Європу, інші країни, або буде локалізований і вирішений». Видно, як сльози розпачу душать Медведчука-миротворця: «Але як його вирішити, якщо в Україні безроздільно панує партія війни, нагнітаючи військову істерію, яка вже вийшла за межі країни, а Захід чомусь уперто називає це демократією? І ця партія війни нескінченну кількість разів заявляє, що ніякий мир їй не потрібен, а потрібно більше зброї та грошей на війну. Ці люди збудували на війні свою політику, бізнес, різко підняли свої міжнародні рейтинги. У Європі та США їх зустрічають оваціями, їм не можна ставити незручні питання, сумніватися у їхній щирості та правдивості. Українська партія війни отримує тріумф за тріумфом, при цьому жодного військового перелому не спостерігається». А от «українську партію миру», натякає Медведчук, самі розумієте, на кого, «ні в Європі, ні в США не шанують». «Це промовисто говорить про те, що більшість американських та європейських політиків жодного миру Україні не хочуть. Але це зовсім не означає, що українці не хочуть миру і військовий тріумф Зеленського їм важливіший за свої життя та зруйновані будинки. Просто тих, хто виступав за мир, за вказівкою Заходу оббрехали, залякали та репресували. Українська партія миру просто не вписалася у західну демократію», - похмуро твердить Медведчук. «...Якщо Захід не хоче слухати точку зору іншої України, то це його справа, але для України така точка зору важлива і необхідна, інакше цей кошмар ніколи не закінчиться», - заявляє з Москви Медведчук, прямо натякаючи, що російські бомбардування по іншому не закінчаться. «Захід все ближче до прямого зіткнення...» Офіційна «Парламентская газета» опублікувала інтерв'ю з генералом ФСБ у відставці, а нині першим заступником голови комітету Ради Федерації РФ з міжнародних справ Володимиром Джабаровим, який лякає, що «поява наступальної бойової техніки, яка вже пішла Києву від країн НАТО, говорить про розширення військового конфлікту на Україні». «Це погано – Захід все ближче до прямого зіткнення з Росією, від якого не дуже далеко і до ядерного конфлікту. Сподіваємося, що в головах західних політиків здоровий глузд переможе, - не можна перетинати поріг ядерного протистояння. Зараз до України йдуть танки та БПМ, але не виключаю, що в майбутньому може йтися про літаки... Зауважу, що нинішнє керівництво неонацистської України, проводячи таку політику, показує, що воно цілком байдуже до майбутнього країни. Після поразки ЗСУ, в якій у мене особисто немає жодних сумнівів, усі вони поїдуть за кордон, на «запасні аеродроми», які для них уже приготовлені», - міркує з висоти кремлівського полководця Джабаров. І прямо загрожує Заходу: «Може настати момент, коли для вирішення Росією конкретних завдань не тільки тактичного, а й стратегічного характеру може постати питання про заходи прямого впливу на країни, які безпосередньо беруть участь в агресії проти нашої країни... Невипадково керівництвом Росії прийнято рішення про створення баз двох військових округів – Московського та Ленінградського. Це говорить про те, що ми посилюватимемо наші північно-західні кордони. І будемо готові до будь-якої агресії, якщо вона піде». Відповідаючи на запитання щодо позиції Туреччини, яка «готова підтримати план Зеленського «з мирного врегулювання» конфлікту в Україні», Джабаров заявляє, що «особисто дуже спокійно ставиться до будь-яких заяв турецької сторони». «Це дуже заповзятлива країна з таким же підприємливим керівництвом. Їхній головний інтерес – створити сприятливі умови для турецького бізнесу, для просування своїх товарів на світові ринки. З одного боку, Туреччина з великою радістю погодилася стати новим хабом для постачання російського газу до Європи, зацікавлена у тісній співпраці з нами в галузі атомної енергетики. З іншого боку, Туреччина, користуючись ситуацією, активно продавала Україні байрактари, які, до речі, здебільшого вже знищені. Це говорить про їхній дуже прагматичний підхід: якщо щось можна продати і отримати вигоду для себе, Туреччина на це піде», - заявляє Джабаров. Він наполягає, що в українському питанні Анкара – «проти погіршення відносин із Москвою навіть незважаючи на низку спірних питань між нами». «Тому можливість того, що Туреччина стане "країною-русофобом", виключаю», - вважає екс-генерал ФСБ. «Досвід зламування таких рубежів» Бої в Соледарі ще йдуть, а «Аргументы и факты» вже святкують перемогу, розмірковуючи, «як досвід Соледара народжує нову тактику визволення міст». «Соледар ЗСУ збиралися обороняти запекло, вишикувавши на вулицях багатоешелоновані рубежі з перспективою переходу в контрнаступ на цьому напрямі. Тому сюди перекинули і додаткових іноземних інструкторів, як називають в Україні найманців. І тут підтягнулися загони ПВК «Вагнер», які переломили ситуацію та змусили українських солдатів та найманців залишити Соледар. «Соледар взяли не одним махом, місто обкладали методично і зі знанням справи, вибиваючи сили противника перед вирішальним наступом, – розповів військовий експерт полковник запасу Геннадій Альохін. - Це була правильна тактика російської армії, яка допомогла зламати опір противника. Їх б'ють – вони біжать. Причому насамперед дряпають найманці. Вони мають вищий рівень поінформованості своїми каналами про ситуацію в зоні бойових дій. І, отримавши сигнал, що, мовляв, все, залишають позиції раніше за українських солдатів», - браво переказує кремлівська газета. Вона старанно подає російських агресорів - і військових ЗС РФ, і кримінальників з ПВК «Вагнер» - такими собі «воїнами-визволителями»: «Нещодавно Міноборони РФ дали роз'яснення щодо взяття Соледара, де основна заслуга в операції визнавалася саме за загоном ПВК «Вагнер». У військовому відомстві пояснили, що наступальні дії тут здійснювалися різнорідним угрупуванням російських військ за єдиним задумом та планом, з вирішенням комплексу всіх бойових завдань. Простіше кажучи, «Соледарський котел» здійснювався не якимось конкретним підрозділом, а блокуванням міста з двох напрямків – північного та південного. Це допомогло позбавити надходження резервів та боєприпасів оточених сил противника... А ось безпосередній штурм міських кварталів було здійснено мужними та самовідданими діями добровольців штурмових загонів ПВК «Вагнер». «Втім, не так вже й важливо, кому саме дістанеться перемога в операції зі звільнення Соледара - армії РФ, підрозділів Народної міліції ЛДНР чи загонів «Вагнера»... Інша річ, що в ході СВО в Україні народжується нова тактика звільнення міст та населених пунктів, контрольованих ЗСУ. Військові експерти зазначають: на прикладі Соледара видно, що в цій тактиці є саме комбіноване використання всіх сил і засобів. Одні блокують, другі завдають вогневих ударів, треті атакують уже деморалізованого супротивника», - намагається «освятити» агресію рашистів кремлівський «АиФ». «Військовий експерт», який кочує по росЗМІ, Владислав Шуригін завжди готовий послужити і «Аргументам»: «Подібний досвід взаємодії насправді російська армія має і набувався він ще в Сирії. Там підрозділи ПВК «Вагнер» діяли в контакті із загальним угрупованням, у тому числі отримували від нього вогневу підтримку. Зараз взаємодія йде на єдиному рівні». «Простих завдань у подальшому просуванні на всіх напрямках все ж таки не буде. Ті ж Сіверськ та Артемівськ «закопалися в глуху оборону», і там також сконцентровані великі сили ЗСУ та іноземних найманців. Але досвід зламування таких рубежів вже є, і він напевно використовуватиметься у найближчій перспективі», - намагається налаштуватися «АиФ» на нові «перемоги». «Неоязичництво сатанінського характеру» Обожнювану Кремлем «Комсомольскую правду» осяяло: «Україна створює нову релігію - бандеро-язичництво». «На початку січня весь світ стежив, як Українську православну церкву Московського патріархату виганяли із Києво-Печерської лаври. Святиню віддали розкольникам із порошенківського ПЦУ. Адже Київ – не просто мати міст руських, це ще й місце, де князь Володимир хрестив Русь. Але чи тепер залишиться взагалі православ'я в Україні?», - сльозливо запитує «КП», пропонуючи «розшифрувати» підступність київської влади якогось Романа Силантьєва - «професора Московського державного лінгвістичного університету». «Уже за кілька хвилин наша розмова зробила несподіваний поворот. Виявляється, жодного православ'я в Україні скоро не може бути. Все витіснить абсолютно нова релігія. Як вона називатиметься - вчені поки не визначилися», - одразу попереджає «КП». «Київ іде шляхом більшовиків після революції. Тоді церква теж була відокремлена від держави, що анітрохи не завадило їм діяти так само. Багато паралелей можна провести. Щоправда, методи стали ще жорсткішими», - підхоплює професор Силантьєв, звичайно, не згадуючи, що вождь тих більшовиків майже 100 років почесно лежить біля стін Кремля в персональному мавзолеї. «Я взагалі здивований, що досі не ліквідували Українську православну церкву та не розпочали масштабних репресій. Але, гадаю, це станеться – більшовики теж не миттєво почали всіх розстрілювати. Спочатку створювали «оновленців» – як зараз «стамбульсько-порошенківських розкольників», заявляли, що є добрі православні, які за них, за «прогрес»… Але потім їх також ліквідували. Українська влада не бачить християнство як таке як ідеологію чи основу для української ідеології. Там уже з'явилася своя релігія – українство. Швидше за все, вона так і буде у нас у підручниках називатись. Там в основі неоязичництво. Причому цілком сатанінського характеру. Так що якщо у них, не дай боже, все вийде і вони там років 10-20 ще протягнуть, то у них буде езотеричний нацизм. Християнство витіснять із еліт», - стурбований московський професор. І розкриває українські таємниці: «Це почалося ще за радянських часів – історії про унікальний український народ, що вони чи не перші створили цивілізацію на планеті. У нас теж таке було, але, дякую, не допустили ні до університетів, ні до шкіл. А там допустили. В результаті в Україні псевдоісторія згодом стала домінуючою. Це добре видно з пропаганди, яка використовує не християнські символи, а язичницькі. Магія у повний зріст. Ось полк націоналістів «Азов» проводив обряд спалювання своїх товаришів у турі… Ось так формується нова, антихристиянська за своєю суттю релігія». «Це релігія ненависті. Весь її запал – проти москалів, яких треба знищити, бо без цього жити нормально не можна буде. Це культ сили, культ воїнів – його вони у вікінгів намагаються запозичувати. Це вже добре видно з української армії. Армійська еліта не приховує своїх поглядів. Глава їх збройних сил ходить із гітлерівською та язичницькою символікою. І досить швидко це перейде на решту. Як у Третьому рейху, де з еліти пішло захоплення неоязичницьким окультизмом, а потім стало поширюватися в інші верстви населення», - цілком серйозно обурюється кремлівський професор. І сумно так додає: «Християнство буде витіснене і в якийсь момент залишиться хіба що на рівні сільських парафій. А керівництво країни християнським уже не буде». «Гітлер намагався робити те саме, але йому не вистачило часу. Не встигли створити повноцінну релігію Третього рейху. Нині її називають «езотеричним нацизмом». У разі України це буде «укронацизм» або те саме «українство» - вчені виберуть точне визначення... Я вважаю, що достатньо ще три-чотири роки, і буде вже повноцінна структура - з'являться справжні капелани-жерці, ідея «Азова» стане домінуючою... Якщо дати їм розвиватись, то буде те, що я вам описав. Наше завдання – все-таки це неподобство припинити. І швидше», - квапить Кремль церковний рятівник Силантьєв. Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»
