Біженці з України: чому їм більше не раді в ЄС

Зміна європейської громадської думки щодо прийому українців, які тікають від війни, співпала зі скороченням для них гуманітарної допомоги, яку виділяють уряди країн ЄС. У такий спосіб європолітики відреагували на "соціальний запит" своїх виборців.

Аналіз причин показує, що у одних випадках це економічний прагматизм. Який в умах європолітиків та простих громадян починає превалювати над міркуваннями гуманітарного характеру. В інших випадках – на це немає розумного пояснення.

Польський розворот

Президент В.Зеленський у серпні озвучив загальну цифру: зараз за кордоном 7,5 млн людей, які залишили країну через війну. Хоча ще рік тому було 6,5 млн. Євростат повідомляє про 4,2 млн українських біженців.

Розбіжність цифр пояснюється тим, що далеко не всі українці, які прибули до європейських країн, звернулися до місцевої влади за офіційною реєстрацією. Вони перебувають там на нелегальному становищі – мабуть, побоюючись вислання.

Близько 60% усіх українських біженців, за даними ООН, влаштувалися в Польщі. Таким чином, там зараз приблизно 4,5 млн біженців з України. Саме тому насамперед треба говорити про Польщу.

Ще рік-два тому польські міністри з теплотою в голосі розповідали на ТБ, що їхня країна стала другим будинком для українських громадян, які біжать від жахів війни. Усе змінилося.

З 1 липня ц.р. офіційна Варшава скасувала одноразову виплату zł300 для новоприбулих з України. Також більше немає безкоштовного проживання та харчування у центрах для біженців: його тепер доводиться оплачувати за рахунок допомоги "800+".

Це виплата zł800, яка надається одному з батьків (опікунів) щомісяця на одну дитину, якщо вона живе разом з ними та залишається на їх утриманні. Обов'язковою умовою для подальшої участі у цій програмі стало навчання дітей у польських школах (раніше багато хто продовжував навчатися дистанційно в українських ліцеях та коледжах).

Крім того, припинилася виплата допомоги за програмою "40+". Його отримували польські сім'ї, які розмістили у себе українських біженців, забезпечивши їхнє харчування та проживання. Допомога виплачувалася у розмірі zł40 на день на кожного такого біженця.

Вже в середині вересня глава МЗС Польщі Р.Сікорський у ході візиту до Києва закликав решту країн ЄС наслідувати приклад Варшави. За словами міністра, це простимулює повернення на батьківщину українців призовного віку.

"Припиніть виплачувати соціальну допомогу людям, які підлягають мобілізації. Не можна фінансово заохочувати ухилення від призову в Україні", – заявив він.

Глава польської дипломатії також висловився за розробку на рівні Євросоюзу спецпрограми щодо повернення українців додому. "Зараз це на порядку денному", – наголосив він.

А в середині жовтня польський інститут вивчення громадської думки CBOS опублікував підсумки свого опитування, згідно з якими кількість поляків, які схвалюють прийняття українських біженців, впала до 53% порівняно з 94% у березні 2022 р.

Відповідно відкрита опозиція щодо надання притулку українцям зросла до 40% проти 3% у березні 2022 р.

Із цього випливає, що Р.Сікорський у Києві не просто озвучив особисту думку. Як і будь-який політик, він вміє "тримати ніс за вітром": говорити саме те, що люди (в даному випадку поляки) хочуть чути зараз.

Тут треба ненадовго повернутися у 2018 р. Тоді впливове варшавське видання Gazeta Рrawna помістило збірний образ українців на 2 місце у своєму рейтингу 50 найвпливовіших персон у польській економіці – одразу після прем'єра М.Моравецького та вище за президента О.Дуди.

Коментуючи рейтинг, міністр праці та соцполітики В.Косиняк-Камиш тоді заявив: "Якби не працівники з України, польський ринок та економіка сьогодні зупинилися б".

Можна згадати і більш раніше дослідження польського Союзу промисловців і підприємців ZPP, датоване 2016 р. І процитувати звідти один фрагмент.

"Польща терміново потребує бажаючих працювати іммігрантах, які легко асимілюються. Як випливає з усіляких передумов, такими іммігрантами є українці. Отже, потрібно зробити все, щоб використати цей унікальний шанс і утримати їх у Польщі назавжди, поки таку можливість не запропонує їм хтось інший", – йдеться у дослідженні.

На той час це відповідало дійсності. Через те, що середня зарплата в Польщі була приблизно на 30% нижчою, ніж у західноєвропейських країнах, поляки масово виїжджали на заробітки до Німеччини, Великобританії, Нідерландів та Данії.

Багато польських підприємців у коментарях ЗМІ наголошували, що якби не українці, їхнє підприємство просто закрилося б через те, що працювати стало нікому.

А тепер повертаємось до поточного моменту. За даними Центрального статистичного управління GUS, кількість безробітних у Польщі у 2024 р. впала до мінімуму, який не спостерігався з 1990 р.

Ось і відповідь на запитання, чому змінилося ставлення поляків та місцевої влади до прийому українських біженців. Польща більше не потребує робочих рук. Все як завжди: нічого особистого, лише бізнес.

Повернення все реальніше

Уряди європейських країн, які прийняли найбільшу кількість біженців з України, не чекали порад Р.Сікорського і вжили відповідних заходів ще раніше.

Наприклад, у Норвегії з 1 липня одноразова допомога українцям у сумі, еквівалентній €8200, виплачуватиметься не після прибуття до країни, а лише через рік перебування.

Абсурдність рішення очевидна: "підйомні" гроші гостро потрібні одразу після приїзду для облаштування на новому місці. А через рік, коли люди якось призвичаються до місцевих умов (хто гірше, хто краще, але призвичаються) – така допомога вже неактуальна.

Крім того, посилилися вимоги для отримання щомісячної допомоги, розмір якої коливається в межах €520-650/міс. Відтепер на нього можуть претендувати лише ті, хто проживає в центрах для біженців.

Якщо люди винаймають кімнату в приватному будинку чи квартирі – право на виплати втрачається. Зрештою, допомогу на дітей тепер також можна отримати лише через рік перебування у країні.

"Ці зміни є частиною стратегії влади, спрямованої на зменшення потоку українських біженців до Норвегії", – прокоментувала міністерка праці та соціальної політики Т.Бренна.

Найбільш радикальні заходи вжито в Ірландії. Тут з 1 вересня щотижнева допомога українцям, які мешкають у центрах біженців, скорочена з €232 до €38,8 (для дітей – до €29,8).

У Німеччині розміри виплат не скорочували. У ц.р. вони навіть збільшилися: з €502 до €563 для дорослих та з €318-420 (залежно від віку) до €357-471 для дітей. Але при цьому уряд встановив обмеження. З 1 січня наступного року виплати буде знижено на 30%: "якщо одержувачі відмовляться від розумної пропозиції щодо працевлаштування".

Це дуже важлива умова. Оскільки визначення "розумної пропозиції з працевлаштування" німецькі чиновники включили норму, що дорога на запропоновану роботу може займати до 3 год. на день.

Справа в тому, що українців у Німеччині не розміщують у великих промислових центрах – таких як Лейпциг, Дортмунд, Ганновер, Карлсруе тощо. Їх селять у віддалених маленьких містечках. По суті, вони, як наші великі села.

Знайти роботу в такій глушині дуже проблематично. А найближче велике місто, де є робота, – дуже далеко. Можна переїхати туди, але втрачається право на безкоштовне житло. Знімати його у великому місті доведеться власним коштом. І це дорого.

Плюс треба врахувати, що із громадським транспортом у Німеччині погано. У ньому немає потреби, практично всі місцеві мають особисті авто для пересування. Але щоб ними користуватися, нашим біженцям треба отримати німецькі права водія.

Це дуже складно, бо потрібно знання мови на досить просунутому рівні, не початковому, базовому. Тому добиратися зі своєї глушині на роботу у велике місто для багатьох теж не варіант. Отже, загроза скорочення виплат дуже реальна.

Ну а першою країною, яка вирішила скоротити витрати на українців, стала Чехія. Там для них ще з липня минулого року обмежили можливість перебування у центрах біженців (у яких передбачено безкоштовне харчування та проживання) строком на 150 днів.

За цей час треба знайти роботу та самостійно зняти житло. Не вийшло? Ваші проблеми. Розмір допомоги буде зменшено з €4860 до €3130.

Знову ж таки, чеська влада у своїх рішеннях враховує суспільні настрої. Згідно з опитуванням місцевого інституту STEM, результати якого опубліковані в червні ц.р., 61% вважають, що країна має скорочувати приплив нових біженців з України.

А 59% вважають, що Чехія має намагатися знизити кількість українських біженців, які вже перебувають у країні. Кількість тих, хто категорично проти продовження дозволу на перебування, зросла до 22% проти 17% у червні минулого року.

Тобто стверджувати, що чехи зустріли українців, що тікають від війни, з розкритими обіймами – буде, м'яко кажучи, дуже сильним перебільшенням. І це притому, що українські біженці там, як то кажуть, не "сидять на шиї" у місцевих: більшість працевлаштовані.

За даними чеського міністерства праці та соціальних питань, доходи бюджету від податків та страхових внесків, які сплачують українські біженці, перевищують витрати на виплату ним гуманітарної допомоги.

За І півріччя ц.р. на цю мету було виділено Kč7,3 млрд, бюджетні надходження склали Kč11,7 млрд, тобто, за фактом чеська держава лише за 6 міс. "заробила" на українських біженцях €4,4 млрд, або €175 млн в еквіваленті.

"Біженці з України вже давно дають у наш бюджет набагато більше, ніж ми витрачаємо на допомогу їм. Вони для нас є надбанням, а не тягарем", – прокоментували у чеській Мінпраці. Постає питання: звідки тоді стільки негативу на їхню адресу?

Тут можна згадати європейську міграційну кризу 2015-2017 рр., викликану масовим напливом біженців із охопленої війною Сирії.

Їхня притока викликала різкий сплеск вуличної злочинності в західноєвропейських країнах (східноєвропейські навідріз відмовилися приймати сирійців). Кількість пограбувань, вбивств, зґвалтувань, скоєних сирійськими мігрантами, зашкалювала.

До того ж, деякі з них виявилися членами ісламських екстремістських організацій – таких, як ІДІЛ та "Аль-Каїда". І після прибуття здійснили в Європі цілу низку резонансних терактів. На тлі такого порівняння справді незрозуміло, чим зараз незадоволені чехи, поляки тощо.

У будь-якому разі, в контексті цих тенденцій у міграційній політиці країн ЄС та тамтешніх суспільних настроях проголошена президентом В.Зеленським мета щодо повернення тих, хто виїхав, зараз виглядає набагато реалістичнішою, ніж ще рік тому.