Так звана "політична воля" західних країн у питанні передачі Україні "заморожених" зарубіжних активів росії досі так і не трансформувалося у конкретні кроки. Очевидно, проблема не у відсутності юридичних механізмів конфіскації – оскільки часу на їх розробку у союзників та партнерів України було достатньо. Хоча офіційно саме цю обставину у західних столицях називають причиною "топтання на місці". Тим не менш, певні зрушення все ж таки є. І це дозволяє зберігати оптимізм щодо подальших перспектив відновлення справедливості та покарання агресора. ЄС: риторика все та ж Депутати Європарламенту ще 9 червня 2022 р. ухвалили резолюцію, в якій рекомендували Єврокомісії (ЄК) розробити механізм конфіскації заморожених російських активів у ЄС – щоб використати їх для повоєнного відновлення України. Але лише через півроку, у грудні 2022 р., у Раді Європи (РЄ) вперше обговорили цю ініціативу на пропозицію ЄК. Підсумки зустрічі високопосадовців країн-членів ЄС можна оцінювати як дуже стримані. Вони домовилися, що ЄК має розробити загальноєвропейську директиву щодо подальшої долі зарубіжних активів росії – що належать як самій державі-агресору, так і її окремим громадянам-олігархам. Водночас джерела в уряді Німеччини в неофіційних коментарях європейським ЗМІ зазначають, що така розробка може затягнутися на роки. Дещо дивною виглядає і заява президента РЄ Шарля Мішеля, зроблена вже 23 січня ц.р. Глава найвищого органу влади ЄС звернувся до лідерів країн-членів із закликом прискорити переговори щодо використання конфіскованих активів російського центробанку на суму $300 млрд для відновлення України. З цього випливає, що сам офіційний Брюссель не бажає бути локомотивом цього процесу, а чекає на відповідні ініціативи "з низів". Проте ініціатив немає. Речник МЗС Франції Анн-Клер Лежандр вже на початку лютого повідомила, що офіційний Париж "вивчає можливість" передачі Україні "заморожених" активів РФ. "Сьогодні ми не можемо прийняти рішення з цього питання" , - визнала представник французької дипломатії. На цьому тлі не надто обнадійливо виглядають запевнення посла України в ЄС Всеволода Ченцова про наявність " політичної волі" у країн ЄС конфіскувати російські активи і передати їх Україні як репарації. "Ці дискусії розпочалися вже і на рівні Єврокомісії. Зараз обговорюється вибір найкращих інструментів, а не питання, чи це робити в принципі… Вже назріває загальне розуміння, що треба шукати шляхи вирішення цього питання, а не аргументи, чому це не можна робити", - сказав дипломат у січневому інтерв'ю ЗМІ. Як уже зазначалося, "політичну волю" щодо цього питання європолітики продемонстрували ще півроку тому. І те, що зараз вони тільки збираються "шукати шляхи вирішення" – щиро кажучи, насторожує. Тим більше, що жодних часових рамок на пошук рішення не відводиться. Тобто. це справді може тривати роками без особливих зрушень. При цьому навіть горезвісна "політична воля" є далеко не у всіх. Хто і чому проти Глава МЗС Швейцарії Ігнаціо Касіс у січневому інтерв'ю запевнив, що його уряд підтримує ідею конфіскації заморожених російських активів для відновлення України. Але для цього потрібно усього лише... провести в країні загальнонаціональний референдум. "Ми не можемо просто взяти гроші, які нам не належать лише тому, що вважаємо це морально правильним… Право власності є фундаментальним", - пояснив глава швейцарського МЗС. Він додав, що проти конфіскації виступають швейцарські банки. ЗМІ також цитують неназваних банкірів, які стверджують, що "зневага прав власності підірве позиції Швейцарії як фінансового центру" і що це "смертна кара для швейцарських банків". Тут треба згадати, що востаннє нога ворожого солдата ступала на швейцарську землю понад 200 років тому. То були війська французького імператора Наполеона Бонапарта. Тобто, швейцарці не мають жодного уявлення про жахіття війни. Тому і ставлять на чільне місце "священне" право власності (нехай навіть і щодо військових злочинців, відповідальних за жахливі злодіяння), а не відновлення справедливості. Очевидно, що українській дипломатії необхідно працювати у цьому напрямі: ставити перевернуту шкалу цінностей у закордонних політиків та банкірів із голови на ноги. І найкраще це робити не в затишних європейських та заокеанських офісах – а, наприклад, у розбомбленому рашистами Сєвєродонецьку чи Краматорську. Той же бельгійський прем'єр Олександр де Кроо , приміром, був дуже вражений поїздкою до звільненого Херсона – де йому показали іграшки, заміновані рашистами перед виходом із міста та розкидані на дитячому майданчику. Але й за океаном немає особливого ентузіазму щодо конфіскації державних активів РФ. Міністр фінансів США Джанет Йеллен ще у травні 2022 р. заявила, що хоча адміністрація розглядала таку можливість, вилучення заблокованих російських коштів було б незаконним. Знову ж таки, у неофіційних коментарях високопоставлені анонімні чиновники пояснювали, що передача Україні заморожених активів центробанку РФ " може підірвати довіру інших країн до США як до гаранта безпеки інвестицій" . Варто зазначити, що у Вашингтоні не завжди керувалися такою логікою. У 2003 р. адміністрація тодішнього президента Джорджа Буша-молодшого конфіскувала державні активи Іраку, що перебувають на американській території, на $1,74 млрд. Та й швейцарські банкіри у 2012 р. якось призабули, що "не можуть просто взяти гроші, які їм не належать" - погодившись (на вимогу США) на конфіскацію лівійських активів на суму понад €1,1 млрд. Відмінність полягає в тому, що режими Саддама Хуссейна та Муаммара Каддафі на той момент уже впали, а путінська влада все ще продовжує існувати. Спікер держдуми РФ В. Володін у січні ц.р. пригрозив західним країнам конфіскацією їхніх активів у росії – якщо таких заходів буде вжито щодо російського закордонного майна. Раніше про це говорила і речник МЗС РФ М.Захарова , коментуючи відповідні ініціативи ЄС. За оцінками біржових аналітиків, одні тільки вкладення західних інвесторів (як приватних, так і державних) у російські цінні папери становлять приблизно $300 млрд. Звідси й неквапливість європолітиків, які вже більше півроку "вивчають можливість" передачі офіційному Києву активів агресора . Не те, щоб у Вашингтоні, Брюсселі, Берліні та Парижі не хочуть допомогти. Просто ще більше там не бажають нашкодити власним фінансовим інтересам. Так і не зрозумівши, що агресора треба зупинити за будь-яку ціну. Інакше погано буде всім. Не лише Україні. Приватні жертви З цього випливає, що поки путінський режим перебуває при владі, передача Україні російських державних активів є малоймовірною. Реально можна розраховувати лише на майно та кошти російських підсанкційних олігархів. Тут ситуація оптимістичніша. Так, уряд Канади в січні ухвалив закон, що дозволяє " вживати економічних заходів проти певних осіб у ситуаціях, коли до цього закликають міжнародна організація або об'єднання держав, членом яких є Канада" . Як такі "спеціальні економічні заходи" вказується конфіскація майна. Умови для її застосування: " Грубе порушення міжнародного миру та безпеки, в іншій державі відбулися грубі та систематичні порушення прав людини, або відбулися масштабні корупційні дії за участю національної або іноземної держави ". А вже на початку лютого Федеральний суд Манхеттена ( США) за позовом місцевої прокуратури виніс вердикт про конфіскацію американських активів росіянина Костянтина Малофєєва . Йдеться про яхту олігарха вартістю $5,4 млн. Це дуже скромна сума, але це перше рішення правосуддя США. Набагато більше грошей Україна може отримати із Великобританії. За даними ЗМІ, уряд країни планує передати Україні £2,3 млрд. Це гроші, отримані російським олігархом Романом Абрамовичем від продажу лондонського футбольного клубу "Челсі". Вони були "заморожені" на банківських рахунках у рамках санкцій 8 місяців. назад. Побічно це підтверджується лютневою заявою глави британського МЗС Джеймса Клеверлі про намір використати вищезгаданий канадський досвід для конфіскації активів російських олігархів. Загальна вартість "заморожених" приватних російських активів у Великій Британії, за даними ЗМІ, становить £18 млрд. Очевидно, що нові рішення щодо цих та інших активів олігархів з оточення путіна (на території західних країн) тепер прийматимуться набагато швидше: оскільки необхідні юридичні підстави створено і є перші прецеденти.
