<p style="text-align: justify;">Результати саміту НАТО для України дещо применшенні через попередні завищені очікування.</p> <p style="text-align: justify;">З одного боку, суспільство чекало, якщо не безпосереднього запрошення в Альянс, то анонсу конкретних дат такого запрошення.</p> <p style="text-align: justify;">Насправді ж фінальне комюніке дало нам дещо більш предметне, але не таке емоційне. Найголовніший результат - це перехід статусу Комісії Україна-НАТО у статус Ради Україна-НАТО. Це фундаментально інший рівень співпраці, хоча й не означає справжню інтеграцію. Але рівень Ради показує Україну та членів Альянсу як рівних партнерів, які спільно ухвалюють рішення. Чи це те, чого ми прагнемо у фіналі - ні, але це великий крок до нашої мети.</p> <p style="text-align: justify;">Ще один момент - відмова від необхідності отримувати ПДЧ для вступу. Це певним чином спрощує інтеграцію, але й іншого не варто було очікувати після прикладу Фінляндії та Швеції.</p> <p style="text-align: justify;">Що дійсно змушує замислитись - це неврегульовані вимоги до України. Вони створюють поле для маневру членам Альянсу для ухвалення політичного рішення тоді, коли вони захочуть, безвідносно до того, що Україна зробить чи не зробить. Коли вимоги не конкретизовано, можна сказати, що Україна все виконала, навіть якщо не багато зробила. А можна й сказати, що Україна не виконала ще вимоги, хоча й зробила багато. Це велике поле для маневру членам НАТО.</p> <p style="text-align: justify;"><strong>Записав</strong>: Данило Вереітін</p>
