<p style="text-align: justify;">Основного консенсусу з української мови досягнуто досить давно. Офіційною в Україні є українська мова і це ніхто не заперечує. Це головне. Ба більше, сфера застосування української мови постійно розширюється. Навіть якби не було війни, цей процес був би незворотнім, але просто не таким швидким. Війна виступила каталізатором багатьох процесів, у тому числі процесу розширення сфери застосування української мови. Багато російськомовних до цього громадян свідомо в побуті переходять українською мовою і для них це їхня громадянська позиція.</p> <p style="text-align: justify;">Однак є частина людей, які вважають, що Росія – окремо, а російська – окремо. Навіть вигадали версію, що це не російська мова, а слобожанська. Для них це рідна мова і вони, принаймні у побуті, не планують від неї відмовлятися, не пов'язуючи і не асоціюючи її з російською владою, яка розв'язала війну. За моїми спостереженнями, ідейних серед них менше, ніж лінивих. Швидше людям просто складно переучуватися і вони не хочуть цього робити, особливо у зрілому віці. Серед аргументів є відомий про те, що багато хто на фронті розмовляє російською і це не заважає їм бути патріотами і захищати свою країну.</p> <p style="text-align: justify;">Що ж до скандалів, то треба враховувати, що будь-яка резонансна заява магнітом приваблює як прихильників, так і противників і починається дискусія, яка часто переростає у бурхливі обговорення. Приватні випадки масштабуються та тиражуються, навмисно та не навмисно узагальнюються та виходить інформаційний скандал.</p> <p style="text-align: justify;">До цього треба додати, що хтось на таких темах намагається заробити собі політичний капітал і свідомо перебільшує, гіперболізує і доводить до крайності деякі речі, провокуючи реакцію у відповідь.</p> <p style="text-align: justify;">Плюс треба враховувати, що людям потрібна психологічна розрядка. Всі дуже втомилися від війни, від проблем і від складнощів і багато хто моментально спалахує як сірник.</p> <p style="text-align: justify;">Але загалом я не бачу в цьому нічого поганого. Будь-яка публічна дискусія - це ознака здорового, вільного, демократичного суспільства, де є різні думки.</p> <p style="text-align: justify;">Історія Василиси Мазурчук, яка в Ірландії пише пост про те, що український воїн загинув із неправильними криками – це буде один із напрямків майбутнього конфлікту між українцями, які по-різному пережили війну. Таких напрямів буде багато. Навіть у одному цьому напрямі ми можемо знайти багато рівнів. Хтось поїхав, хтось лишився. Це один рівень. Хтось залишився, але був дома і нічого не робив для перемоги, а хтось пішов на фронт. Хтось служив у тилу, а хтось був на передовій. Наскільки глибока кроляча нора? Ці дискусії вже є й досі. Їх багато, і вони різні.</p> <p style="text-align: justify;">Я можу сказати, виходячи з особистого досвіду складно всім, але складнощі у кожного свої. Поневірятися за кордоном і жити на допомогу - те ще задоволення. Не кожен зможе і захоче. Тому колупати своїх співгромадян, у пошуках смітинки в їхньому оці, на мій погляд, справа безперспективна. Інша річ, що є у суспільства питання, наприклад, до політиків, які виїхали за кордон і живуть процвітаючи, ніяк не рефлексуючи, при цьому, на тему війни. Так, українське громадянське суспільство вже дало цим політикам свою оцінку. І, на мою думку, українськими політиками вони вже не будуть ніколи.</p> <p style="text-align: justify;">А загалом, є тренд на перехід у своїх постах українською мовою, для когось це кон'юнктура, для когось громадянська позиція, для когось данина моді, для когось усе разом. Але факт залишається фактом.</p> <p style="text-align: justify;">Але є ті російськомовні, які продовжують писати як їм зручно. Російською. Якщо вони при цьому не чиновники та не офіційні особи, то які до них запитання? Найважливіше те, що вони пишуть. Якийсь один скандал, із усієї багатомільйонної аудиторії фейсбуку, тиражується ЗМІ і виникає відчуття, що весь світ бере участь у цьому скандалі.</p> <p style="text-align: justify;">Те саме відбувається і в реальному житті. На всю багатомільйонну Україну в одному магазині, якогось одного міста виник побутовий мовний скандал, а ЗМІ, соцмережі, все це показали, написали і розтиражували на всю країну, то все, здається, що це відбувається повсюдно, щодня і з усіма. Але це не так. Це ілюзія. Є крайні позиції і з російської мови і з української, як правило, вони привертають увагу журналістів, і відповідно про них дізнаються багато хто. Люди, які беруть участь у цих скандалах, стають популярними. І часто, подібні скандали для них вхідний квиток у суспільне та політичне життя.</p>